Справа № 11-138/11Головуючий у 1-й інстанції Берегуляк Ф.Г.
Категорія - ч. 2 ст. 186 КК УкраїниДоповідач - Іващенко О.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 квітня 2011 р.
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого — Іващенка О.Ю.
Суддів — Вавріва І.З., Галіян Л.Є.
з участю прокурора —Гарматюка Р.Є.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_5 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 04 лютого 2011 року, яким, -
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, раніше судимий:
- 22 грудня 2008 року вироком Тернопільського міськрайонного суду за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
засуджений за ч. 2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду від 22 грудня 2008 року у виді 6 місяців позбавлення волі і за сукупністю вироків остаточне покарання ОСОБА_5 призначено у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_5 залишено попередній —підписку про невиїзд.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_5 4000 грн. матеріальної шкоди залишено без розгляду.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5 у користь НДЕКЦ при УМВСУ в Тернопільській області судові витрати в сумі 600,96 грн. за проведення товарознавчих експертиз.
Згідно вироку суду, ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, за наступних обставин.
27 вересня 2010 року приблизно о 14.00 год. ОСОБА_5, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в парку “Топільче” в м. Тернополі, під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_6, зловив його за куртку, а останній, намагаючись втекти, вирвався, залишивши свою куртку в руках ОСОБА_5 В цей час у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, реалізуючи який, останній обшукав кишені куртки потерпілого ОСОБА_6 та, усвідомлюючи, що за його діями спостерігають сторонні особи, повторно, відкрито викрав мобільний телефон марки “Nokia 5130” із карткою пам'яті обємом 2 Гб, вартістю 777,60 грн. та карткою стільникового оператора мобільного зв'язку “Київстар”, вартістю 25 грн., гаманець вартістю 50 грн., в якому знаходились гроші в сумі 250 грн., студентський квиток та банківська картка ПАП ТБ “Приватбанк”, які для потерпілого цінності в грошовому виразі не становлять. З викраденим майном ОСОБА_5 з місця вчинення злочину втік, спричинивши потерпілому ОСОБА_6 матеріальної шкоди на суму 1102,60 грн.
В апеляції засуджений ОСОБА_5 просить вирок Тернопільського міськрайонного суду змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому більш м'яке покарання з врахуванням всіх пом'якшуючих покарання обставин. Також, засуджений посилається на те, що кваліфікація його дій як відкрите викрадення чужого майна є невірною, оскільки того як він забирав речі з куртки потерпілого ніхто, в тому числі і свідок ОСОБА_7, який знаходився на значній відстані, не бачив, а тому вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України. Наміру на відкрите викрадення майна потерпілого ОСОБА_6 він не мав, речі з куртки потерпілого взяв для того, щоб в подальшому їх йому повернути. Крім цього, вважає що до нього застосовано надто суворе покарання, яке за своїм видом є несправедливим внаслідок суворості. При призначенні покарання судом не враховано те, що він щиро розкаявся у вчиненні злочину, відшкодував шкоду потерпілому шляхом повернення викраденого, його молодий вік, позитивну характеристику, незадовільний стан здоров”я, що пов”язано з видаленням селезінки, а також те, що на його утриманні знаходиться важко хвора матір, що вказує на необхідність застосування ст. 69 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора про законність та обгрунтованість вироку, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція засудженого ОСОБА_5 не підлягає до задоволення.
Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 6 листопада 2009 року “Про судову практику у справах про злочини проти власності”, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.
Посилання засудженого ОСОБА_5 щодо неправильності кваліфікації судом його дій за ч. 2 ст. 186 КК України, є безпідставними, виходячи з наступного.
Так, допитаний в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 показав, що 27 вересня 2010 року між потерпілим ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_6, виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_5 схопив потерпілого за рукав куртки, щоб останній не втік. Вириваючись, ОСОБА_6 скинув з себе куртку і побіг в сторону ресторану “Пекін”, що по вул. Дружби в м. Тернополі, а куртка залишилась в руці ОСОБА_5 Після того, як потерпілий втік, ОСОБА_5, в його, ОСОБА_7, присутності оглянув куртку, знайшов у ній гаманець з грошима та інші речі, які забрав собі, а куртку викинув у кущі парку (а.с. 193).
З показань свідка ОСОБА_8, даних ним в судовому засіданні в суді першої інстанції слідує, що 27 вересня 2010 року ОСОБА_5, в ході конфлікту з потерпілим ОСОБА_6, схопив останнього за рукав куртки, після чого ОСОБА_6, вириваючись, скинув з себе куртку та втік, а куртка залишилась в руці ОСОБА_5 Після того, як потерпілий втік, ОСОБА_5, в його, ОСОБА_8, присутності оглянув куртку, знайшов у ній мобільний телефон та гаманець з грошима, які забрав собі, а куртку викинув у кущі парку (а.с. 193).
Вищевказані показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, повністю узгоджуються між собою та з іншими перевіреними і взятими до уваги судом першої інстанції доказами, водночас, спростовують твердження засудженого ОСОБА_5 про те, що ніхто не бачив того, як він забирав із куртки потерпілого майно останнього, привласнивши його. Крім цього, винність ОСОБА_5 у вчиненні відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_6 підтверджено і іншими, дослідженими та проаналізованими судом першої інстанції доказами.
Показаннями потерпілого ОСОБА_6, даними ним в суді першої інстанції, з яких убачається, що 27 вересня 2010 року під час конфлікту, що виник у нього з ОСОБА_5, останній наніс йому удар кулаком в обличчя та у ребра з правої сторони. Він, ОСОБА_6, намагався втекти, однак ОСОБА_5 наздогнав його та схопив за куртку. У той час як він, ОСОБА_6, виривався ОСОБА_5 скинув з нього куртку. Вибігши на тротуар, він ОСОБА_6, зачепився за бордюр і впав на дорогу, в результаті чого розбив обличчя та втратив свідомість. У кишені куртки, що залишилась у ОСОБА_5 знаходилися його особисті речі, зокрема мобільний телефон марки “Nokia 5130” з карткою пам”яті об”ємом 2 Gb та карткою стільникового оператора мобільного зв”язку “Київстар”, гаманець в якому знаходилися гроші в сумі 250 грн., студентський квиток і банківська картка ПАТ КБ “Приватбанк”.
Протоколом явки з повинною ОСОБА_9 від 30 вересня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_9 щиросердечно зізнався в тому, що 27 вересня 2010 року приблизно о 14.00 год., перебуваючи по вул. Дружби наніс удар в обличчя хлопцеві на ім”я ОСОБА_9 та відкрито викрав у нього мобільний телефон і гаманець з грошима, які витратив на продукти харчування, а мобільний телефон зберігав по місцю проживання (а.с. 27).
Протоколами добровільної видачі від 30 вересня 2010 року, відповідно до яких ОСОБА_9 добровільно видав мобільний телефон марки “Nokia та картку пам'яті обємом 2 Гб, які він відкрито викрав у потерпілого (а.с. 38-39).
Протоколом огляду викрадених ОСОБА_9 речей від 14 листопада 2010 року, згідно якого оглянуто мобільний телефон марки “Nokia 5130” з карткою пам'яті обємом 2 Гб та інші речі, належні потерпілому ОСОБА_6, які відкрито викрав ОСОБА_9 (а.с. 86).
Висновком експерта № 6-753/10 від 12 листопада 2010 року, яким підтверджено, що залишкова вартість мобільного телефону “Nokia 5130” разом з карткою пам”яті об”ємом 2 Gb, які відкрито викрав ОСОБА_9, на час вчинення злочину становить 777,60 грн. (а.с.82-84).
Оголошеним протоколом очної ставки між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 від 13 жовтня 2010 року, згідно якого ОСОБА_9 визнав те, що він забрав з куртки потерпілого ОСОБА_6, належні останньому речі (а.с. 108-110).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч.2 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, вірно взявши до уваги що викрадення майна потерпілого, ОСОБА_9 вчинив у присутності інших осіб, зокрема ОСОБА_7, ОСОБА_8, які усвідомлювали протиправний характер дій винної особи, а сам ОСОБА_5 усвідомлював, що його дії помічені і оцінюються саме, як викрадення.
Водночас, твердження засудженого ОСОБА_9, викладені в його апеляції, про те, що свідок ОСОБА_7 не міг бачити, як викрадалися речі, знаходячись на значній відстані від місця вчинення злочину, нічим не підтверджені і спростовуються сукупністю вищезазначених, перевірених судом першої інстанції, доказів.
Щодо покарання, то воно призначено засудженому у відповідності до вимог закону.
Так, при призначенні покарання ОСОБА_5, суд у відповідності до ст.50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, пом'якшуючі покарання обставини, а саме: часткове визнання ним вини, щиросердечне розкаяння, активне сприяння у розкритті злочину, часткове відшкодування заподіяної шкоди, його молодий вік, позитивну характеристику з місця проживання, а також стан його здоров'я, зокрема наявність розладів психіки внаслідок вживання алкоголю.
Інших пом”якшуючих покарання обставин, об”єктивно підтверджених, наявними у справі доказами, в тому числі і таких, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, судом першої інстанції не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, чи іншого більш м”якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, допускається виключно за умов наявності кількох обставин, що пом”якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
З урахуванням того, що ОСОБА_5 раніше судимий і під час іспитового строку, до повного відбуття покарання, повторно, за обтяжуючої обставини, перебуваючи в стані алкогольного сп”яніння, вчинив умисний, корисливий злочин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість виправлення ОСОБА_5 без його ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання за вчинений злочин, у межах санкції ч.2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки та застосував ч.1 ст.71 КК України, частково приєднавши до призначеного покарання не відбуту винним частину покарання за вироком суду від 22 грудня 2008 року у виді 6 місяців позбавлення волі.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав, для застосування до ОСОБА_5 вимог ч.1 ст.69 КК України, тобто призначення йому основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст.186 КК України, чи призначення іншого більш м”якого виду основного покарання, про, що ставить питання в апеляції засуджений і вважає, що покарання призначене судом першої інстанції ОСОБА_5 повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі засудженого і є достатнім та необхідним для виправлення винного та попередження нових злочинів.
Керуючись ст. 365, 366, КПК України, колегія суддів, -
Ухвалила:
Апеляцію засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Вирок Тернопільського міськрайонного суду від 04 лютого 2011 року про засудження ОСОБА_5 за ч.2 ст.186 КК України залишити без змін.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області О.Ю. Іващенко