ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72 |
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
№ 44/321-40/390 | 25.09.06 р. |
м.Київ
За позовом Відкритого акціонерного товариства «Троянівський елеватор», Запорізька обл., Бердянський р-н, с.Трояни
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення 48782,61грн.
Суддя Смірнова Л.Г.
Представники:
Від позивача: Буюклинська Л.В., представник за довіреністю №146 від 06.06.2006
Від відповідача: Гнатюк С. Й., представник за довіреністю №2/3208 від 09.06.2006
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
24.05.2005 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства „Троянівський елеватор” 42743,28 грн. суми боргу за зберігання протягом з 06.09.2001 по 16.05.2005 р. матеріальних цінностей державного резерву –зерна, а також 8976,10 грн. —інфляційних нарахувань та 2252,03 грн. —трьох відсотків річних.
23.08.2005 року Позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог і, надавши уточнені розрахунки, просив стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ВАТ „Троянівський елеватор” 42743,28 грн. суми боргу за зберігання зерна, 4958,79 грн. інфляційних нарахувань, 1080,54 грн. трьох відсотків річних.
В обґрунтування позовних вимог та у письмових поясненнях Відкрите акціонерне товариство „Троянівський елеватор” посилається на наступне:
- відповідно до п.2.1. та 4.3. укладеного договору про відповідальне зберігання 15 липня 1999 року Державний комітет України з державного матеріального резерву зобов’язався відшкодувати ВАТ „Троянівський елеватор” витрати по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву, виходячи з розрахунку 2,50 грн. з урахуванням ПДВ, за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву шляхом проведення заліку заборгованості між Держкомрезервом та Міненерго (через його підвідомчі підприємства);
- згідно із п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 року №755 „Про утворення державного підприємства „Енергоринок”, розрахунки за електричну енергію проводяться виключно у грошовій формі; а тому оплата за відповідальне зберігання зерна повинна здійснюватися відповідачем саме у грошовій формі в розмірі, встановленому умовами договору —тобто 2,50 за тонно-місяць, а не шляхом проведення взаємозаліку;
- проведення взаємозаліку неможливе через відсутність у ВАТ „Троянівський елеватор” фактичної заборгованості за спожиту електроенергію, оскільки її відпуск проводився відповідно до перерахованих позивачем грошових коштів в оплату електроенергії.
- відповідно до механізму здійснення взаємозаліку між хлібоприймальними підприємствами за зберігання зерна держрезерву і енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію, затвердженого Наказом Державного комітету України по матеріальних резервах, Міністерства фінансів України, Міністерства енергетики України, Державної акціонерної компанії "Хліб України" від 27 серпня 1998 року №141/178/149/88, обов’язок проведення взаємозаліку покладається на відповідача, проте, ним за період з 06.09.2001 року по 16.05. 2005 року не було здійснено.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву від 19.07.2005, письмовому поясненні від 11.09.2006 просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне:
- позивачем пропущено щодо частини вимог строк позовної давності, а щодо іншої частини вимог позивач не звертався з вимогою про оплату наданих послуг;
- відповідно до умов договору про відповідальне зберігання від 15.07.1999, витрати, пов’язані зі зберіганням, повинні відшкодовуватися лише у визначеному вказаним договором порядку, а саме шляхом проведення заліку заборгованості між Держкомрезервом України та Міненерго (через його підвідомчі підприємства).
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.11.2005 відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства «Троянівський елеватор» 42743,28грн. боргу за зберігання, 4958,79грн. інфляційних нарахувань та 1080,54грн. –трьох відсотків річних.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2006 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2005 змінено, визнано недійсним на майбутнє п.2.1 та п.4.3 договору стосовно порядку розрахунків між сторонами (взаємозалік), передбачивши форму розрахунків за зберігання матеріальних цінностей у грошовій формі, стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства «Троянівський елеватор» 42743,28грн. боргу за зберігання, 427,44грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2006 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2006 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2006 відповідно до приписів ст.ст. 65, 86 ГПК України справу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 06.07.2006.
Ухвалою від 06.07.2006 у зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, в порядку приписів ст.77, 86 ГПК України розгляд справи було відкладено на 22.08.2006.
Ухвалою від 22.08.2006 відповідно до ст.ст. 69, 77, 86 ГПК України продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 11.09.2006, зобов’язано сторони надати суду письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог з доданням доказів, що підтверджують викладені обставини.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд -
ВСТАНОВИВ:
15.07.1999 р. між Відкритим акціонерним товариством „Троянівський елеватор” та Державним комітетом по матеріальних резервах, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2000 №1041, Указу Президента України №603/2001 від 07.08.2001 було укладено договір про відповідальне зберігання (надалі —Договір).
За умовами Договору (п. 2.1) відповідач контролює умови зберігання, якісний та кількісний стан матеріальних цінностей державного резерву, які зберігаються у позивача, відшкодовує витрати позивача по зберіганню цих цінностей, виходячи з розрахунку 2,5 грн. з урахуванням ПДВ за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом проведення заліку заборгованості між відповідачем та Міненерго (через його підвідомчі підприємства). Такий же механізм розрахунків міститься у розділі 4 „Розрахунки” цього ж Договору.
12.07.2004 р. позивач надіслав відповідачеві Претензію №240 про оплату вартості виконаних послуг по зберіганню матеріальних цінностей за період з 06.09.2001 по 30.06.2004. в розмірі 33282,59 грн., яка залишена відповідачем без відповіді.
У контрозрахунку позовних вимог, який надійшов до суду 29.08.2005 відповідач підтвердив той факт, що вимога щодо сплати заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного резерву була пред’явлена позивачем 02.07.2004 на суму 33282,59.
24.06.2005 позивач надіслав відповідачеві лист №185 з вимогами сплатити за зберігання матеріальних цінностей за період з 06.09.2001 по 16.06.2005 у сумі 164565,22 грн, який було залишено відповідачем без відповіді.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи та досліджені в судових засіданнях докази, враховуючи згідно з ст. 111№І ГПК України вказівки, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 15.06.2006 р., господарський суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.
Загальні положення договору зберігання визначаються главою 66 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про державний матеріальний резерв” відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користування цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Частина 3 ст. 7 цього Закону визначає, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Частиною 5 ст. 11 названого Закону передбачено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, встановлено постановою Кабінету Міністрів України №532 від 12.04.2002.
У відповідності до п.7 названого Порядку відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
За умовами укладеного Договору між позивачем та відповідачем предметом договору є відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без надання права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Указом Президента України "Про Міністерство економіки України" від 23.10.2000 №1159/2000 визнано таким що втратив чинність Указ Президента України від 09.12.1998 № 1340 "Про затвердження Положення про Державний комітет України по матеріальних резервах".
Відповідно до Указу Президента України від 07.08.2001 № 603/2001 Державний комітет України з державного матеріального резерву є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.
Указом Президента України від 20.10.2001 № 996/2001 "Про Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву" затверджено положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву. Зазначеним положенням завдання по управлінню державним резервом покладено на відповідача.
Отже, Державний комітет України з державного матеріального резерву є правонаступником Державного комітету України по матеріальних резервах.
Відповідно до п. 4.3. Договору Державний комітет України з державного матеріального резерву зобов’язаний відшкодовувати витрати зберігача по зберіганню, виходячи з розрахунку 2,5 грн. (з урахуванням ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву шляхом проведення заліку заборгованості між відповідачем та Міненерго (через його підвідомчі підприємства).
На момент укладення Договору від 15.07.1999 року, п. 2.1 та п. 4.3 Договору узгоджувалися з положеннями Розпоряджень Кабінету Міністрів України від 18.08.1998 року № 673-р та №1104-р від 18.10.1999 року, відповідно до яких дозволено Держкомрезерву проводити розрахунки з хлібоприймальними підприємствами за зберігання зерна шляхом здійснення взаємозаліків між цими підприємствами та енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію із зменшенням на відповідну суму боргу енергогенеруючих компаній перед Держкомрезервом за використані у 1998 році вугілля, мазут, природний газ державного резерву.
Механізм здійснення взаємозаліку між хлібоприймальними підприємствами за зберігання зерна держрезерву і енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію був затверджений наказом Державного комітету України по матеріальних резервах, Міністерства фінансів України, Міністерства енергетики України, Державної акціонерної компанії "Хліб України" від 27 серпня 1998 року N 141/178/149/88.
Механізм регламентує проведення взаєморозрахунків Держкомрезерву з хлібоприймальними підприємствами за збереження зерна державного резерву шляхом здійснення взаємозаліків між цими підприємствами і енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію. Взаємозалік проводиться, виходячи з вартості зберігання зерна державного резерву 1,5 гривні на місяць за одну тонну. Відлік проведення взаємозаліку починається з моменту подання до Держкомрезерву форми Р-16 про закладання зерна до державного резерву. Для проведення взаємозаліку Держкомрезерв щомісячно, не пізніше 10 числа наступного місяця, надає довідку (додаток 1) в розрізі хлібоприймальних пунктів підприємств Міністерству енергетики про суму заборгованості за зберігання зерна державного резерву на цих підприємствах. Міністерство енергетики доводить ці дані до енергопостачальних компаній. Вказаний документ є підставою для проведення взаємозаліку. На підставі повідомлення і виходячи з реальної заборгованості хлібоприймального підприємства за електроенергію, енергопостачальна компанія проводить взаємозалік шляхом підписання протоколу (додаток 2). Протокол складається в 5 примірниках, 3 з яких направляються Держкомрезерву, Міненерго, ДАК "Хліб України". Взаємозалік проводиться в межах суми, що витікає з кількості закладеного до держрезерву зерна, виходячи з вартості його зберігання 1,5 грн. за одну тонну в місяць.
Якщо сума за зберігання перевищує вартість спожитої електроенергії, енергопостачальницька компанія, за згодою хлібоприймального підприємства, може передавати йому для реалізації іншим споживачам потрібну кількість електроенергії. Взаєморозрахунки в межах вартості зберігання зерна проводяться на суму всього боргу хлібоприймальних підприємств за спожиту електроенергію, починаючи з 1 січня 1998 року. Якщо за даний період вартість спожитої електроенергії менша вартості зберігання зерна, різниця цієї вартості накопичується і переноситься для проведення розрахунків у майбутніх періодах при максимальному завантаженні потужностей хлібоприймальних підприємств. Міненерго на підставі протоколів енергопостачальних компаній і хлібоприймальних пунктів складає і подає Держкомрезерву реєстр погашення заборгованості за спожиту електроенергію (додаток 3). На підставі наданого реєстру Міненерго і Державний комітет України по матеріальних резервах складають акт звірки взаєморозрахунків щодо погашення заборгованості в розрізі номенклатури. Державний комітет України по матеріальних резервах проводить на підставі акта звірки взаєморозрахунків між Міненерго і Держкомрезервом списання заборгованості за відпущений в 1998 році природний газ, вугілля, мазут в рахунок погашення заборгованості підприємств Міненерго з відображенням в бухгалтерському обліку та щомісяця подає письмово інформацію Міністерству фінансів про хід погашення заборгованості Держкомрезерву перед хлібоприймальними підприємствами та Міненерго перед Комітетом. Персональну відповідальність за достовірність звітності і поданих розрахунків щодо відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву і енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію несуть керівники та головні бухгалтери підприємств згідно з чинним законодавством. У питаннях, не передбачених зазначеним порядком, сторони керуються відповідними нормативно-правовими актами.
Проте Відповідач не надав суду докази, які б підтверджували наявність у позивача заборгованості за електроенергію та відповідні документи (довідки), які необхідні для здійснення взаємозаліку між хлібоприймальними підприємствами за зберігання зерна держрезерву і енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію за період з 06.09.2001 року по 16.05.2005 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 року №755 “Про утворення державного підприємства “Енергоринок” встановлено, що розрахунки за електричну енергію, придбану на оптовому ринку, та за спожиту електричну енергію проводяться виключно у грошовій формі (п. 6).
Оскільки Договір між позивачем та відповідачем про відповідальне зберігання державного резерву було укладено 15.07.1999 року, то відповідно до Розпоряджень Кабінету Міністрів України від 18.08.1998 року № 673-р та№1104-р від 18.10.1999 року реальна можливість проведення взаємозаліків за спожиту електроенергію між ВАТ „Троянівський елеватор” та Державним комітетом України з державного матеріального резерву існувала до моменту вступу в дію Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 року № 755 “Про утворення державного підприємства “Енергоринок ”, якою встановлено подальшу форму розрахунків за спожиту електричну енергію –грошову.
Договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву був укладений сторонами 15.07.1999, тобто до набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532, яка визначає порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву –виключно на підставі договору.
Судом встановлено, що ВАТ „Троянівський елеватор” за період з 06.09.2001 року по 16.05.2005 року не мав заборгованості за спожиту електроенергію. Цей факт не дає законних підстав проводити згідно Договору відшкодування витрат позивача по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву шляхом проведення заліку заборгованості між відповідачем та Міненерго (через його підвідомчі підприємства).
Стаття 602 Цивільного кодексу України вказує на недопустимість зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом, що й було встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 року № 755 “Про утворення державного підприємства “Енергоринок ”.
Стаття 6 Цивільного кодексу України визначає, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. А, отже, позовні вимоги ВАТ „Троянівський елеватор”, обґрунтовані приписами Постанови Кабінету Міністрів України №755 від 05.05.2000 р., вважаються судом цілком законними.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із пунктами 2.1 та 4.3 Договору відповідач зобов’язався відшкодувати витрати позивача по зберіганню, виходячи з розрахунку –2,5 грн. (з урахуванням ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор —прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, яка визначає початок перебігу позовної давності, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила(ч.1.). Згідно із ч.5. ст.261 Цивільного кодексу України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, перебіг позовної давності слід обчислювати з 20.07.2004 року, тобто після спливу семиденного строку від дня пред’явлення вимоги виконання зобов’язань відповідача за Договором, викладеної у претензії №240 про оплату вартості виконаних послуг по зберіганню матеріальних цінностей за період з 06.09.2001 по 30.06.2004. в розмірі 33282,59 грн., яку позивач надіслав відповідачеві 12.07.2004 і, яка була залишена відповідачем без відповіді. При цьому, судом враховуються нормативні строки поштового обігу –три дні, що встановлені пунктом 16 чинного станом на той час наказу Міністерства зв'язку України від 5 серпня 1994 р. №115 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.08.1994 р. за №05/415.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, позивач має право вимагати стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми тільки з 20.07.2004 року, тобто після спливу семиденного строку від дня пред’явлення вимоги виконання зобов’язань відповідача за Договором, викладеної у претензії №240 про оплату вартості виконаних послуг по зберіганню матеріальних цінностей за період з 06.09.2001 по 30.06.2004, а не з усієї суми заборгованості за період з 06.09.2001 року по16.05.2005 року.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 42743,28грн. суми боргу за зберігання зерна, 4958,79грн. інфляційних нарахувань, 1080,54грн. трьох відсотків річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ 00034016, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем в процесі виконання судового рішення) на користь Відкритого акціонерного товариства „Троянівський елеватор” (71151, Запорізька область, Бердянський район, с. Трояни, вул. Шкільна, 1; код ЄДРПОУ 00954194) 47702(сорок сім тисяч сімсот дві)грн.07коп. основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 1080(одну тисячу вісімдесят)грн.54коп. - процентів річних.
3. Видати наказ.
4.Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ 00034016 з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем в процесі виконання судового рішення) на користь Відкритого акціонерного товариства „Троянівський елеватор” (71151, Запорізька область, Бердянський район, с.Трояни, вул. Шкільна, 1; код ЄДРПОУ 00954194) 487(чотириста вісімсот сім)грн.83коп. –державного мита та 118(сто вісімнадцять)грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Смірнова Л.Г.