ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 39/183 | 20.09.06 |
За позовом Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Інтерсервіс"
до Приватного підприємства "Техінвест - ком"
Третя особа 1 Державна госпрозрахункова організація "Житло-інвест"
Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної
адміністрації
Третя особа 2 Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ "Граніт"
Третя особа 3 Комунальне підприємство «Житлоінвестбуд-УКБ»
про визнання недійсним договору
За зустрічним
позовом Приватного підприємства "Техінвест-ком"
до Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Інтерсервіс"
Третя особа 1 Державна госпрозрахункова організація "Житло-інвест"
Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної
адміністрації
Третя особа 2 Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ "Граніт"
Третя особа 3 Комунальне підприємство «Житлоінвестбуд-УКБ»
про визнання добросовісним набувачем майнових прав (майна)
Суддя Гумега О.В.
Представники за первісним позовом:
Від позивача: Шестюк О.М.
Від відповідача: Мазнов О.В., Жулідова І.С.
Від третьої особи 1: не з‘явилися
Від третьої особи 2: не з‘явилися
Від третьої особи 3: не з‘явилися
СУТЬ СПОРУ:
Закрите акціонерне товариство "Торговий дім "Інтерсервіс" (позивач за первісним позовом) звернувся з позовом про визнання недійсним інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 року з моменту його укладення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства та є таким, що був укладений з дефектом суб’єктного складу та змісту і з порушенням чинного законодавства України. Позивач за первісним позовом вказує, що спірний договір з боку позивача за первісним позовом підписаний неуповноваженою на це особою з перевищенням повноважень, а саме: генеральним директором підписано договір на суму понад 50000 доларів США без затвердження спірного договору загальними зборами акціонерів товариства. Крім того, позивач посилається на те, що спірний договір не спрямований на досягнення статутної мети позивача –отримання прибутку, був укладений внаслідок зловмисної змови представника однієї сторони з другою, що спричинило несприятливі наслідки для товариства.
Ухвалою суду від 19.05.2006 р. порушено провадження у справі.
Відповідач надав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що спірний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства та статутних документів позивача.
Ухвалами суду від 19.06.2006 р., 03.07.2006 р., 10.07.2006 р. 06.09.2006 р. розгляд справи відкладався, відповідно до ст. 77 ГПК України.
Ухвалою суду від 19.06.2006 р. до участі у справі в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом залучено Державну госпрозрахункову організацію "Житло-інвест" Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.
Третя особа 1 в судові засідання не з‘явилася, надала відзив на позовну заяву, в якому просила розглянути справу без участі її представника у зв‘язку з тим, що Державна госпрозрахункова організація "Житло-інвест" Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації знаходиться в завершальній стадії ліквідації.
Ухвалою суду від 19.06.2006 р. до участі у справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом залучено Товариство з обмеженою відповідальністю БКФ "Граніт".
Третя особа 2 в судові засідання не з‘явилася, надала відзив на позовну заяву, в якому просила розглянути справу без участі її представника та повідомила про визнання позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 06.09.2006 р. до участі у справі в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом та на стороні позивача за зустрічним позовом залучено Комунальне підприємство «Житлоінвестбуд –УКБ».
Третя особа 3 в судові засідання не з‘явилася, відзив на позовну заяву не надала.
Приватне підприємство "Техінвест-ком" (позивач за зустрічним позовом) звернувся із зустрічною позовною заявою до Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Інтерсервіс" (відповідач за зустрічним позовом) про визнання добросовісним набувачем майнових прав (майна). Позовні вимоги позивач за зустрічним позовом обґрунтовує тим, що між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом укладено інвестиційний договір № 26/10-04-30 від 26.10.2004 року, предметом якого є правовідносини, пов‘язані з фінансуванням позивачем за зустрічним позовом будівництва нежитлових приміщень загальною площею 1436,92 кв. м. на першому поверсі в житловому будинку № 35-39 по вул. Л. Толстого в м. Києві в сумі 6 100 000,00 грн. Позивач за зустрічним позовом вказує, що ним виконуються всі зобов‘язання за цим договором, а тому у нього є всі підстави вважати себе добросовісним набувачем майнових прав, а після здачі об‘єкта в експлуатацію –добросовісним набувачем майна в житловому будинку № 35-39 по вул. Л. Толстого в м. Києві. Позов було подано у зв‘язку з тим, що відповідачем за зустрічним позовом вчиняються дії, направлені на відмову від виконання зобов‘язань за цим договором.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.07.2006 року у справі № 39/183 зустрічну позовну заяву було прийнято до розгляду разом з первісним позовом.
Відповідач за зустрічним позовом проти задоволення позовних вимог заперечував, надав відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні зустрічного позову відмовити з огляду на те, що викладені в зустрічній позовній заяві вимоги безпідставні, невмотивовані та такі, що ґрунтуються лише на припущенях і невірному розумінні норм діючого законодавства України. Відповідач за зустрічним позовом також вказує, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту прав та законних інтересів як визнання добросовісним набувачем майнових прав.
Третя особа 2 в судові засідання не з‘явилася, надала відзив на зустрічний позов, в якому просила припинити провадження у справі в частині розгляду зустрічного позову.
В судовому засіданні, призначеному на 20.09.2006 р., за згодою сторін оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд, -
ВСТАНОВИВ:
26.10.2004 р. між Закритим акціонерним товариством «Торговий Дім ?Інтерсервіс? (позивач за первісним позовом) в особі Генерального директора Євченка Євгена Юрійовича, який діяв на підставі Статуту та Приватним підприємством «Техінвест-ком»(відповідач за первісним позовом) в особі Директора Борімчука Олексія В’ячеславовича, який діяв на підставі Статуту було укладено інвестиційний договір № 26/10-04-30.
Відповідно до п. 1.1 предметом даного договору є правовідносини, пов’язані з фінансуванням відповідачем будівництва визначених позивачем за первісним позовом офісів (вбудованих приміщень) у житловому будинку № 35-39 по вул. Л. Толстого в місті Києві, а саме: офісних приміщень площею 1 436,92 кв. м. на першому поверсі .
Відповідно до п. 1.2. Договору об’єктом інвестування є житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Л.Толстого, буд. № 35-39, а саме: офіси - №№ 4, 5, 6, 7, 8, а також 7,06% площі офісу № 10 (10,57 кв. м) загальною площею 1436,92 кв. м.
Вартість об’єкта інвестування за договором становить еквівалент 1 149 533,59 умовних одиниць (за умовну одиницю приймається долар США по курсу НБУ в гривнях), що на день укладення договору становило 6 100 000 гривень при курсі НБУ - 5,3065 грн. за одну умовну одиницю (долар США).
За умовами пунктів 2.1.1, 3.1., 3.1.1 договору відповідач за первісним позовом взяв на себе зобов’язання здійснити розрахунки за об’єкт інвестування в національній валюті України по курсу НБУ на день здійснення платежу в строк до 05 листопада 2004 року.
Як вбачається з виписки АКБ «Інтерконтинентбанк»з особового рахунку відповідача за первісним позовом, 02.11.2004р. відповідач за первісним позовом перерахував на користь позивача за первісним позовом 6 100 000 грн. як оплату інвестиції по договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004р., тобто виконав взяті на себе зобов’язання за інвестиційним договором.
Оспорюваний договір від імені позивача за первісним позовом підписано генеральним директором. Відповідно до Статуту позивача за первісним позовом Генеральний директор має право укладати угоди, на суму, що перевищує 50000 доларів США, лише з подальшим затвердженням загальними зборами акціонерів. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.12.2005 р., визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів позивача за первісним позовом від 02 вересня 2003 року щодо надання Генеральному директору позивача права укладати угоди без їх подальшого затвердження Загальними зборами акціонерів.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14.12.2005 р про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів від 02 вересня 2003 року щодо надання Генеральному директору ЗАТ „ТД „Інтерсервіс” (позивача за первісним позовом) права укладати угоди без їх подальшого затвердження загальними зборами акціонерів, скасовано постановою Апеляційного суду міста Києва від 29.06.2006 року.
Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав і обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Статтею 41 Закону України «Про господарські товариства»визначено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів товариства, до компетенції яких належить і обрання членів виконавчого органу.
Частиною першою статті 161 Цивільного кодексу України, статтею 47 Закону України «Про господарські товариства»передбачено, що виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.
Частиною другою статті 161 Цивільного кодексу України встановлено, що виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).
Пунктом 25.9 Статуту позивача за первісним позовом до компетенції загальних зборів акціонерів віднесено затвердження угод, які укладаються від імені товариства, якщо сума однієї угоди або декількох пов’язаних між собою угод перевищує 50000 доларів США або еквівалент у іншій валюті, якщо окремим рішенням загальних зборів акціонерів не буде встановлено інший розмір.
При цьому, п. 37.4 Статуту віднесено до компетенції генерального директора укладати від імені товариства угоди (контракти, договори, видає доручення та інше) без окремого доручення.
Крім того, відповідно до узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про господарські товариства" у частині регулювання діяльності акціонерних товариств, затвердженого постановою Президії Верховного Суду України від 3 березня 2004 року № 15 „Згідно з пунктом "і" ст. 41 Закону до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Слід підкреслити, що цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому, якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право виконавчого органу товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт не затвердження договору після його підписання не тягне недійсності договору”.
Отже, зібрані у справі докази спростовують твердження позивача за первісним позовом з приводу того, що договір підписано неуповноваженою особою.
Судом також відхиляються доводи позивача за первісним позовом з приводу того, що при укладенні інвестиційного договору були порушені норми Закону України «Про власність», оскільки, як було встановлено в ході розгляду справи, зазначений договір укладався у відповідності з положеннями Статуту позивача за первісним позовом. Відповідно до Статуту позивача за первісним позовом мета його діяльності полягає у здійсненні будь-якої не забороненої законами діяльності в Україні і за кордоном та отримання прибутків. До того ж, товариство укладає будь-які не заборонені законом угоди, включаючи, без обмежень, угоди купівлі-продажу, дарування, поставки, найму, оренди, схову, доручення, комісії, позики, кредиту, застави, сумісної діяльності та інше.
Відповідно до преамбули оспорюваного інвестиційного договору його було укладено згідно з інвестиційним договором на будівництво житлового будинку на вул. Л. Толстого, 35-39 від 05.03.2003 р. № 17, укладеним між позивачем за первісним позовом та третьою особою 1.
В ході розгляду справи було встановлено, що 05.03.2003 року між позивачем за первісним позовом та Державною госпрозрахунковою організацією «Житло-інвест»Головного управління житлового забезпечення Київської міської адміністрації (третя особа 1) було укладено інвестиційний договір № 17 на будівництво житлового будинку на вул. Л. Толстого, 35-39.
Відповідно до п. 1.2. інвестиційного договору № 17 від 05.03.2003 року об’єктом інвестиційної діяльності за цим договором є проектування, будівництво та введення в експлуатацію житлового будинку за адресою у м. Києві: вул. Л. Толстого, 35-39. Позивач за первісним позовом зобов’язувався провести фінансування проектування, будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку за адресою у м. Києві по вул. Л.Толстого, 35-39 згідно з переліком об’єктів, наведеним у пункті 1.2 договору, в якому також значаться офіси, що є предметом інвестування за спірним договором.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб’єктом господарювання самостійно за згодою сторін.
Відповідно до оспорюваного інвестиційного договору сторони встановили вільну ціну вартості будівництва 1 кв. м. офісних приміщень в розмірі 4945,19 грн. В той час як договором № 17 від 05.03.2003 р. вартість такого 1 кв. м. складає 3785 грн., що в 1,122 рази нижче від ціни, встановленого спірним договором.
Посилання позивача за первісним позовом на експертну оцінку відчужених за спірним договором нежитлових приміщень, здійснену ТОВ «Центр правової допомоги «Правозахист», як на доказ неприбутковості для позивача за первісним позовом угоди та зловмисної змови представників обох сторін, є безпідставним, оскільки в ній йде мова про ринкову вартість 1 кв. м. готового офісного приміщення, припускаючи будівництво завершеним, а не про вартість будівництва, фінансування якого згідно з п. 1.1. оспорюваного інвестиційного договору і є предметом даного договору.
Суд також не приймає посилання позивача за первісним позовом на те, що оскільки представники сторін знали про явну невигідність для позивача за первісним позовом укладення спірного договору, то такий договір має бути визнано недійсним згідно ч. 1 ст. 232 ЦК України, з огляду на наступне.
Згідно ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Відповідно до п. 13 Роз’яснень Президії ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 р. зловмисна згода –це умисна згода представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки, які настали для позивача після укладення спірного договору.
Позивач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при укладанні спірної угоди сторони діяли з умисною змовою і що укладення такого договору призвело до негативних наслідків для позивача за первісним позовом.
Судом враховано, що оспорюваний договір зі сторони позивача за первісним позовом було укладено генеральним директором –виконавчим органом товариства.
Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом (в даному випадку таким органом є Генеральний директор). Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених Законом і статутом акціонерного товариства. Статтею 48 Закону „Про господарські товариства” передбачено, що голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства.
Крім того, як вже зазначалося вище позивач не надав суду доказів того, що оспорювана угода є для позивача збитковою.
Судом також відхиляються доводи позивача за первісним позовом з приводу того, що оспорюваний договір є фіктивним, виходячи з наступного.
Згідно до преамбули спірного інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 року позивач за первісним позовом укладав даний договір в особі Генерального директора Євченка Євгена Юрійовича, що діяв на підставі Статуту та згідно з інвестиційним договором на будівництво житлового будинку на вул. Л. Толстого, 35-39, за № 17 від 05.03.2003 року (зазначеним договором передбачалося будівництво офісів).
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
За таких обставин, господарський суд дійшов до висновку, що взявши на себе зобов’язання по передачі у власність відповідача за первісним позовом офісів № 4, 5, 6, 7, 8, а також 7,06% площі офісу № 10 загальною площею –1436,92 кв. м., позивач за первісним позовом не уклав фіктивного договору, оскільки будівництво офісів передбачалося інвестиційним договором на будівництво житлового будинку на вул. Л. Толстого, 35-39, за № 17 від 05.03.2003 року
Щодо доводів позивача про те, що спірний договір є договором довірчого управління грошовими коштами та укладений в порушення діючого законодавства, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року N 1560-XII інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Ст. 1 цього ж закону зазначає, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти.
Таким чином, спірний договір, предметом якого відповідно до його ст. 1 є фінансування інвестором будівництва визначених організацією офісів, об’єкт інвестування –"житловий будинок", за своєю правовою природою є інвестиційним договором, метою якого є внесення інвестиції у вигляді грошових коштів в об’єкт –житловий будинок.
Внесення змін до статті 4 вищезазначеного закону, якою встановлювалась заборона щодо інвестицій в об’єкти житлового будівництва, не має відношення до спірного договору, оскільки відбулось після його укладення і виконання.
Спірний договір не можна віднести до договору управління майном, передбаченого ст. 1029 Цивільного кодексу України та Законом "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", оскільки, за своєю суттю (предмет договору) він не має на меті передачу у довірчу власність визначеної суми грошових коштів задля отримання прибутку, як це передбачено ст. 2 Закону "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", а передбачає вкладення грошових коштів у будівництво будинку, який організація (позивач) зобов’язується побудувати своїми (чи залученими) силами, отже, гроші за даним договором передавалися організації не у довірчу власність, а в оплату будівництва –тобто у власність позивача. Крім того, оспорюваний інвестиційний договір не передбачає винагороду організації як управителя майна, що відповідно до ст. 1035 Цивільного кодексу є істотною умовою договору управління майном.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Тобто правочин може бути визнано недійсним у разі, якщо зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; у разі якщо особа, що вчинила правочин не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі; правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Позивач за первісним позовом не надав доказів, які б підтверджували, що на момент вчинення оскаржуваного правочину сторонами не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 року є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Що стосується вимог по зустрічному позову, то вони підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом позивач за зустрічним позовом виконав взяті на себе зобов’язання за інвестиційним договором та перерахував належні грошові кошти на рахунок відповідача за зустрічним позовом.
Відповідно до пункту 2.2.3. договору після здійснення розрахунку за об’єкт інвестування позивач за зустрічним позовом має право на отримання довідки про сплату повної суми вартості об’єкта інвестування та прийняти цей об’єкт по акту приймання-передавання для подальшого оформлення свідоцтва про право на власність.
У відповідності з ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
У зв’язку з належним виконанням позивачем за зустрічним позовом умов договору до нього за умовами договору переходять майнові права на нежитлові приміщення загальною площею 1436,92 кв.м. на першому поверсі житлового будинку № 35-39 по вул. Л.Толстого в м. Києві, які відповідач за зустрічним позовом набув на підставі інвестиційного договору № 17 від 05.03.2003 р., укладеного з ДГО «Житлоінвест»Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (третьою особою 1).
Статті 15 та 16 ЦК України встановлюють, що кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів.
Встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, ними можуть бути:
- визнання прав;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дії, яка порушує право;
- відновлення становища, яке існувало до порушення;
- примусове виконання обов’язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконним рішення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Стаття 20 ГК України також встановлює шляхи захисту прав та законних інтересів, яким може бути визнання наявності або відсутності прав.
Згідно з статтею 48 Закону України «Про власність», Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.
Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом (ст. 49 Закону України «Про власність»).
За таких обставин, позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання його добросовісним набувачем майнових прав є обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Отже, судові витрати за подання первісного позову покладаються на позивача за первісним позовом, а судові витрати за подання зустрічного позову покладаються на відповідача за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст. 49, 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.
2. Зустрічний позов задовольнити повністю.
3. Визнати Приватне підприємство «Техінвест-ком»добросовісним набувачем майнових прав на нежитлові приміщення (офіси) загальною площею 1436,92 кв.м на першому поверсі в житловому будинку № 35-39 по вул. Л.Толстого в м. Києві згідно інвестиційного договору № 26/10-04-30 від 26.10.2004 р., укладеному між Закритим акціонерним товариством «Торговий Дім «ІНТЕРСЕРВІС»та Приватним підприємством «Техінвест-ком».
4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Інтерсервіс»(01054, м. Київ, вул. Тургенівська, 15, оф. 64; ідентифікаційний код 24938998; рахунок 2600732365101 в АКБ «Інтерконтинентбанк», МФО 300313) а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Приватного підприємства «Техінвест-ком»(02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-а; ідентифікаційний код 33099942;рахунок 26007310677101 в АКБ «Інтерконтинентбанк», МФО 300313) 25500,00 (двадцять п‘ять тисяч п‘ятсот) грн. держмита та 118,00 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Гумега О. В.