РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом     Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

до                    Державної акціонерної компанії  "Хліб України"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  ПСП “Сокиринське”

про                  стягнення з відповідача 8 177,66 грн.

Суддя  Гумега О.В.

Представники:

Від позивача:        Третьякова О.В. (довіреність № 218д від 19.01.2006 р.)

Від відповідача:   Сич А.В. (довіреність № 02-14/327 від 15.11.2005 р.)

Від третьої особи: не з'явилися. 

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 8177,66 грн. заборгованості. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем було підписано розподільчий баланс та акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, зокрема до ПСП “Сокиринське”. З огляду на те, що як зазначає позивач, ПСП “Сокиринське” здійснило розрахунок з відповідачем у 2002 році, тобто до підписання розподільчого балансу між позивачем та відповідачем, позивач вважає, що відповідач передав позивачу недійсну вимогу на суму 8177,66 грн., а тому повинен нести відповідальність відповідно до ст. 519 ЦК України. Вимога позивача до відповідача про сплату боргу в розмірі 8177,66 грн. залишена без задоволення.  Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи.

        Позивач у позовній заяві просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.  

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Проте, позивач не зазначив на яке майно та на які грошові кошти він просить накласти арешт, а також не надав доказів в обгрунтування того, що невжиття  заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які знаходяться у відповідача, утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду. За таких обставин, в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову судом було відмовлено.

        Ухвалою суду від 12.07.2006 р. порушено провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПСП “Сокиринське”.

        Відповідач з'явився в судове засідання, надав пояснення на позовну заяву, яким проти заявлених позовних вимог заперечив в повному обсязі, мотивуючи тим, що відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 р. № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” відповідач повинен був забезпечити передачу позивачу не погашених за бюджетними позичками зобов'язань. Відповідно до зазначеної постанови передбачалась передача абсолютно всієї заборгованості. Відповідач вказує, що актом приймання-передачі дебіторської заборгованості, підписаним сторонами, не визначено, що позивачу передаються лише дійсні права вимоги. Згідно п. 2 вказаного акту відповідач зобов'язаний перерахувати кошти на рахунок позивача лише у тому випадку, коли один з дебіторів розрахується із відповідачем, іншої правової підстави, за якою відповідач зобов'язаний перерахувати кошти позивачу не передбачено. Відповідач спростовує твердження позивача з того приводу, що ПСП “Сокиринське” проведено повний розрахунок з відповідачем, та зазначає, що позивачем не надано жодних належних доказів проведення третьою особою розрахунків з відповідачем. 

        Ухвалою суду від 04.09.2006 р. розгляд справи відкладався, відповідно до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні, призначеному на 18.09.2006 р., за згодою сторін, оголошувалися вступна  та  резолютивна  частини  рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва, -

                                                      ВСТАНОВИВ:

15.05.2003 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, відповідно до п. 1 якої було утворено Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (позивач) шляхом виділення із складу Державної акціонерної компанії “Хліб України” філії “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики.

Відповідно до п. 3 зазначеної постанови відповідач повинен був забезпечити передачу позивачу права вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 р. № 977, від 24.01.1998 р. № 77, від 24.01.1998 р. № 83, від 25.08.1998 р. № 1338.

Пунктом 1.3. статуту позивача встановлено, що підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільчим актом (балансом).

Відповідно до п. 3.1. статуту позивача підприємство утворено з метою організації роботи по поверненню боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою та їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку.

31.07.2003 року між Державним підприємством “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (позивачем) та Державною акціонерною компанією “Хліб України” (відповідачем) було підписано Акт передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв дебіторську заборгованість, зокрема, що виникла у зв'язку з виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 р. № 977, на суму 90325,00 грн. згідно з реєстрами (додаток № 1, № 2). Відповідно до п. 1.1. зазначеного Акту передачі-приймання від 31.07.2003 р. вся заборгованість не підтверджена необхідною первинною документацією. 

Відповідно до п. 3984 додатку № 1 до акту передачі-приймання дебіторської заборгованості від 31.07.2003 р. позивач прийняв від відповідача дебіторську заборгованість ПСП “Сокиринське” на суму 8177,66 грн. та відповідно право вимоги до ПСП “Сокиринське” на вказану суму. 

06.04.2004 р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу за № 587, якою просив відповідача протягом місяця з дня отримання вимоги перерахувати позивачу грошові кошти в розмірі 8177,66 грн. Відповідач залишив зазначений лист-вимогу без відповіді та задоволення.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається. Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в  якому  одна  сторона (боржник) зобов'язана   вчинити на користь   другої сторони (кредитора)  певну  дію (передати  майно,  виконати  роботу, надати послугу,  сплатити гроші тощо) або  утриматися    від певної дії,  а  кредитор  має право   вимагати   від  боржника   виконання його обов'язку.

Зобов'язання   виникають з  підстав, встановлених   ст. 11  ЦК України,  такими зобов'язаннями, зокрема, є: договори  та  інші правочини. Крім  того  встановлено, що  цивільні права та  обов'язки  можуть    виникати  безпосередньо з актів   органів державної  влади.  Як було  встановлено  в ході  розгляду  справи обов'язок  передати позивачу  не  погашені   зобов'язання   та  дебіторську  заборгованість виник у  відповідача   на  підставі Постанови Кабінету  Міністрів України від 15.05.2003  року  № 690.  Тобто,  виходячи зі  змісту  Постанови  КМУ від 15.05.2003  року  № 690 відповідач  зобов'язаний  передати позивачу: не погашені перед державним   бюджетом  та Укрексімбанком зобов'язання за  кредитами; не погашені  за бюджетними позичками   зобов'язанння, що виникли внаслідок проведення розрахунків з оптовими постачальниками сільськогосподарськими товаровиробниками через відповідача матеріально-технічних ресурсів; не погашеної перед державним бюджетом  заборгованості, що виникла  в процесі переведення  боргу акціонерної холдингової компанії “Укрнафтопродукт” на відповідача; не погашених перед державним комітетом  з державного матеріального резерву зобов'язань; не погашених перед оптовими   постачальниками матеріально-технічних ресурсів зобов'язань; інших непогашених   зобов'язань відповідача та права вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з  оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених, відповідно  до постанов КМУ від 03.09.1997  року № 977, від 24.01.1998  року, № 77 від 24.01.1998 р. № 83  від  25.08.1998  року, № 1338 в  рамках   програми   Міністерства сільського  господарства  США PL-480, а  також  до інших  дебіторів  відповідача.

Стаття 512 ЦК України встановлює, що  підставою  заміни кредитора  у  зобов'язанні є  передання  ним  своїх  прав іншій  особі  за  провочином (відступлення  права вимоги), а  також внаслідок  правонаступництва.

Відповідно  до  п. 1.3. Статуту   позивача, він є правонаступником  майнових прав та обов'язків   реорганізованої  ДАК “Хліб  України” у  відповідності з  розподільчим   актом  (балансом). Тобто заміна  кредитора  у  зобов'язанні відбулася  саме  внаслідок  правонаступництва,  а  не  внаслідок  передання  своїх прав відповідачем позивачу за  правочином. Зазначене підтверджується  зібраними у справі доказами, зокрема,  актом   передачі-приймання дебіторської заборгованості до розподільчого балансу між  позивачем  та відповідачем на виконання  постанови  КМУ від 15.05.2003  року.

Звертаючись з позовом про стягнення боргу позивач  вказує,  що, відповідно до ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Як  було встановлено  в ході розгляду справи,  позивач  отримав   право  вимоги в  результаті правонаступництва,  а  не в результаті  передачі йому  права  вимоги  за правочином. При цьому,  реорганізація  і  правонаступництво  відбулося   в  результаті прийняття   відповідного  рішення   КМУ.

Судом встановлено, що Актом приймання-передачі дебіторської  заборгованості до розподільчого балансу між позивачем та відповідачем від 31.07.2003  року (п. 2) передбачені випадки коли на відповідача  покладався обов'язок повернути грошові кошти позивачу. Так, у разі виявлення факту проведення повного або  часткового  розрахунку дебіторів з відповідачем,  що зменшує суму дебіторської   заборгованості, переданої позивачу за розподільчим балансом, відповідач   зобов'язаний  перерахувати  протягом одного  місяця отримані суми на  рахунок позивача. В разі проведення  розрахунку  дебіторів з відповідачем після підписання розподільчого  балансу,  що зменшує суму дебіторської заборгованості позивача, відповідач зобов'язаний  протягом  трьох банківських днів перерахувати грошові кошти на рахунок позивача в сумі, еквівалентній зменшенню дебіторської  заборгованості.

В якості доказу здійснення ПСП “Сокиринське” розрахунку з відповідачем поставкою жита на загальну суму 8178,05 грн. позивач зазначає накладну № 3 від 08.10.2002 року, податкову накладну № 73 від 08.10.2002 року, а також приходну квитанцію № 005899 від 08.10.2002 року на приймання хлібопродуктів. Проте, оригінали зазначених документів суду надані не були.

Крім того, в зазначених документах відсутні будь-які відмітки про отримання товарно-матеріальних цінностей відповідачем.

Зазначена позивачем в якості доказу поставки відповідачу ПСП “Сокиринське” жита (товару) накладна № 3 від 08.10.2002 року не містить відомостей про особу, яка отримала товар, а тому зазначена накладна не може бути належним доказом того, що  зазначений товар дійсно прийнятий  відповідачем.

Крім того, відповідно до п. 2 Інструкції про  порядок  реєстрації  виданих,  повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива,  інструмент,  товари,  основні  засоби  та  інші товарно-матеріальні цінності, а також  нематеріальні  активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються   безплатно  тільки   за  довіреністю одержувачів.

Вказана інструкція  поширюється  на  підприємства, установи  та організації,  їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва  іноземних  суб'єктів  господарської діяльності.

При централізовано-кільцевих  перевезеннях   цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками  може  здійснюватися  без довіреності, якщо  одержувач  цінностей  за  підписом  керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності,   повідомив   постачальника   про  зразок печатки (штампу),  якою матеріально відповідальна особа,  що  буде приймати  цінності,  завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей (п. 13 Інструкції). Наведене свідчить про необхідність зазначення в супровідних документах даних про особу, яка отримує товар, та наявність її підпису про отримання товару. При цьому підпис повинен бути засвідчений печаткою або штампом, про зразок якого завчасно повідомляється постачальник.

Позивачем не надано доказів того, що товар за накладною № 3 від 08.10.2002 р. передавався ПСП “Сокиринське” відповідачу  на підставі відповідної довіреності виданої відповідачем, так само як і доказів, що відповідач повідомив ПСП “Сокиринське” про  зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа,  що  буде приймати  цінності,  завіряє на супровідних документах свій підпис про одержання цінностей.

Позивачем також не надано доказів, що товар передавався відповідачу при централізовано-кільцевих  перевезеннях   цінностей, що надає можливість передавати товар без відповідних довіреностей.

Таким чином, жодних належних доказів, які б свідчили про розрахунок третьої особи з відповідачем суду надано не було, як і належних доказів, що свідчать про передачу товару ПСП “Сокиринське” відповідачу, а тому суд дійшов висновку про те, що у відповідача не виник обов'язок по перерахуванню грошових  коштів позивачу. 

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не надав належних доказів, які б свідчили про наявність боргу відповідача перед позивачем, та про передачу товару ПСП “Сокиринське” відповідачу.

За  таких  обставин,  позовна вимога  про стягнення з відповідача 8177,66 грн. основного боргу є необґрунтованою та  задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при відмові в позові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання  рішення, оформленого відповідно  до  вимог ст. 84  ГПК України.

       Суддя                                                                                                 Гумега О. В.