УХВАЛА
06 травня 2011 р. Справа № 2а/0470/5207/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кучми К.С.
при секретарі - Горобець Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області
Розі до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційної організації №45» про стягнення коштів , -
ВСТАНОВИВ:
04 травня 2011 року заявник на виконання своїх владних повноважень звернувся до адміністративного суду з вищезазначеним поданням. В обґрунтування подання зазначив, що відповідач має податковий борг перед бюджетом по податку на додану вартість за березень 2011 року в сумі 256 152, 00 грн. Сума боргу не сплачується відповідачем добровільно за підсумками поточного звітного періоду (не пізніше 30 квітня 2011 року включно), а тому підлягає примусовому стягненню. Центральною МДПІ зараховано кошти, що сплачені відповідачем протягом квітня 2011 року, в рахунок погашення згідно з черговістю його виникнення. Податковий борг відповідача виник ще у 2005 році, тому першу податкову вимогу вручено 13 жовтня 2005 року, другу – 15 листопада 2005 року, оскільки податковий борг відповідача до цього часу не переривався, то нові вимоги прийняттю не підлягали. За таких обставин, заявник просив суд стягнути з відповідача кошти у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 256 152, 00 грн., з рахунків КП «ЖЕО №45» у обслуговуючих банках, та за рахунок готівки, що належить КП «ЖЕО №45».
Ухвалою суду від 05 травня 2011 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.
Представник заявника в судовому засіданні подання підтримала, просила його задовольнити.
Представниками відповідача в судовому засіданні було заявлено відмовити заявнику в прийнятті подання про стягнення коштів за податковим боргом. В своїх запереченнях вони посилались на те, що борг відповідача за ПДВ перед бюджетом становить - 161 206 грн., аж ніяк не 256 152 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та податковими деклараціями за січень, лютий та березень 2011 року. Заявник обґрунтовує свою матеріально-правову вимогу посилаючись на те, що нібито у відповідача є борг перед бюджетом за несплату податку на додану вартість з 2005 року і посилається на норму п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, що на думку відповідача є абсолютно незаконним та безпідставним.
Так відповідно до Розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України - цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2011 року. Так відповідно до ст.58 Конституції України, що є нормою прямої дії, визнано закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний суд України Рішенням від 09.02.1999 р. у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення норми статті 58 Конституції України і зазначив зокрема таке: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце... Надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті».
Таким чином враховуючи норму ст.58 Конституції України та Рішення Конституційного суду, щодо офіційного тлумачення норми статті 58 Конституції України можна дійти висновку, що Податковий кодекс України починає регулювати правовідносини (відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства) з моменту набрання чинності, а саме з 01 січня 2011 р. і не розповсюджує свою дію на правовідносини, що виникли між заявником та відповідачем до набрання чинності ПК України, оскільки не містить щодо цього прямої вказівки.
Відповідно до п.2 Розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України «Визнати такими, що втратили чинність: з 1 січня 2011 року: ....Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Саме вищезазначений нормативно-правовий акт регулював правовідносини між заявником та відповідачем, (щодо оподаткування, порядку погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та оскарження дій органів стягнення), до 01.01.2011 р. і саме норми вищезазначеного закону необхідно застосовувати до правовідносин, що виникли до набрання чинності ПК України. Зокрема, Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ не містив норми, яка б вказувала на зарахування коштів, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Навпаки, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України № 358/13/13-09 від 17.03.2009 р. п.п.7.1.1 п.7.7 ст.7 Закону № 2181, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу. Згідно з п.6 ст.7 Закону України від 20.05.1999 р. № 679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням п.п.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону №2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, таким чином, податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків. За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
Таким чином зараховувати сплачені платником податку суми відповідно до календарної черговості заявник має право лише на ті платежі, які спрямовані на погашення суми податку на додану вартість з січня 2011 року, аж ніяк не застосовувати положення Податкового кодексу України на правовідносини, що регулювалися іншим Законом.
Суд вважає, що вказана справа не має розглядатися за правилами ст.183-3 КАС України і підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.02.2011 року №149/11/13-11, а саме, п.9 - відповідно до п.2 ч.4 ст.183-3 КАС України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.
Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 КАС України.
Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.
У відповідності до ч.7 ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
За таких обставин, оскільки провадження по адміністративній справі за даним поданням вже відкрите, суд вважає можливим застосувати аналогію закону та відповідно до ст.157 КАС України закрити провадження у справі, оскільки між сторонами виникли правовідносини з яких вбачається спір про право, а саме: платник податків заперечує розмір податкового боргу, що стягується та факт узгодження податкових зобов’язань, з яких виник податковий борг.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.157, 160, 165 КАС України,
суд -
УХВАЛИВ:
Закрити провадження у адміністративній справі за поданням Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційної організації №45» про стягнення коштів за податковим боргом.
Роз’яснити заявнику його право на звернення до суду шляхом подання позовної заяви, відповідно до Розділу ІІІ КАС України.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 КАС України.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 КАС України.
Суддя К.С. Кучма