ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.07.2006р. | м.Київ | № 47/136-А |
17:20
За позовом Київського міського центру зайнятості
До Коституційного суду України
Предмет адміністративного позову | стягнення 172250,19 грн. |
Суддя Станік С.Р.
Секретар судового засідання | Розумовська Т.О. |
Представники сторін: |
Від позивача: | Іванова І.Б.- головний спеціаліст; Павлюк В.В. –гол. спец.; |
Від відповідача: | Бірюк Л.І. –заст. керівника правового управління; Басько Н.Є. –зав. від. кадрів; |
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12.07.2006 року о 17 год. 20 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 17.07.2006 року, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивачем подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву до відповідача про стягнення 172250,19 грн. штрафу через порушення Коституційним судом України (далі КСУ) строку подання позивачу даних про вивільнення працівників відповідачем передбачені статтею 20 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року N 803-XII та судових витрат.
Ухвалою від 26.05.2006 року відкрито адміністративне провадження у справі з урахуванням вимог п. 6 Прикінцевих та перехідних положень, ст. ст. 17, 18, 20, 48, 50 Кодексу адміністративного судочинства України (який набрав чинності з 01.09.2005) та попереднє судове засідання у справі №47/137-А призначено на 14.06.2006 року (за згодою сторін розгляд справи було розпочато 14.06.2006 року).
Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з їх правами та обов’язками у відповідності із ст. 49, 51, 130 КАС України.
Повноважний представник позивача у судовому засіданні 14.06.2006 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд адміністративний позов задовільнити у повному обсязі.
Повноважний представник відповідача у судовому засіданні 14.06.2006 року проти задоволення адміністративного позову заперечував та надав суду письмові заперечення на позовну заяву на виконання вимог ухвали від 26.05.2006 року про відкриття адміністративного провадження у справі №47/136-А.
Ухвалою від 14.06.2006 року розгляд справи було відкладено до 05.07.2006 року.
Повноважний представник позивача у судовому засіданні 05.07.2006 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд адміністративний позов задовільнити у повному обсязі надавши суду у ході судового засідання обґрунтування позовних вимог по справі №47/136-А.
Повноважний представник відповідача у судовому засіданні 05.07.2006 року проти задоволення адміністративного позову заперечував.
Ухвалою від 05.07.2006 року розгляд справи було відкладено до 12.07.2006 року.
Повноважний представник позивача у судовому засіданні 12.07.2006 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд адміністративний позов задовільнити у повному обсязі. Також, з загального відділу канцелярії Господарського суду міста Києва від позивача надійшов відзив на заперечення відповідача від 14.02.2006 року по справі №47/136-А, згідно якого позивач прохав суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Повноважний представник відповідача у судовому засіданні 12.07.2006 року проти задоволення адміністративного позову заперечував.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв’язку з проведеною перевіркою Конституційного Суду України, здійснену головним спеціалістом Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості було виявлене порушення п.5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», що підтверджується як актом №127 перевірки додержання законодавства України про зайнятість населення від 03.08.2005 року так актом №127 про порушення законодавства України про зайнятість населення від 03.08.2005 року, у зв’язку з чим, на думку позивача, відповідач, внаслідок порушення строку подання позивачу даних про вивільнення п’ятьох працівників за п. 1 статті 40 КЗпП України, передбаченого п. 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” (Поваляєва О.А., Макаренка Ю.О., Столяренко В.В., Москаленко А.М. та Коршун В.Ф.) передбачених статтею 20 Закону України “Про зайнятість населення”, зобов’язаний сплатити в 10-ти денний термін до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття штраф у розмірі річної заробітної плати вищезгаданих працівників (згідно п. 1 Акту №127 від 03.08.2005 року перевірки додержання законодавства України про зайнятість населення середня заробітна плата, що склалася у КСУ становить –1756,90 грн.), а саме у сумі –172250,00 грн. (сумарний розмір річних заробітних плат вищезгаданих вивільнених працівників згідно розрахункових листів заробітної плати доданих до акту №127 про порушення законодавства України про зайнятість населення від 03.08.2005 року). Оскільки відповідачем у визначений законом термін цього зроблено не було, то за таких обставин позивач просить стягнути вказану суму у примусовому порядку.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно листа від 28.02.2005 року директора Голосіївського районного центру зайнятості населення м. Києва №27-581, через те, що Конституційним Судом України надано до Голосіївського районного центру зайнятості населення м. Києва звіт за формою 4-ПН від 25.02.2005 року (що відповідачем не заперечувалось та копія останнього знаходиться у матеріалах справи) про фактичне вивільнення п’яти працівників зазначеного суду (Поваляєва О.А., Макаренка Ю.О., Столяренко В.В., Москаленко А.М. та Коршун В.Ф.) з 28.02.2005 року (у відповідності до пункту 25 Положення про Секретаріат КСУ затвердженого Рішенням КСУ №5-р/98 від 1 квітня 1998 року, згідно якого Конституційний Суд України встановив, що –окрім загальних підстав, передбачених КЗпП України, наукові консультанти та помічники суддів Конституційного Суду України можуть бути звільнені у разі припинення повноважень судді, з яким вони безпосередньо працюють (на підставі частини 2-гої статті 30 Закону України “Про державну службу”)), тобто з пропуском 2-ох місячного строку визначеного ч. 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року №803-XII, прохав директора Київського міського центру зайнятості надати інформацію щодо правомірності дій Конституційного Суду України у цій ситуації.
Натомість, згідно листа першого заступника директора Київського міського центру зайнятості №12-1401 від 30.03.2005 року останній прохав начальника інспекції Державного центру зайнятості надати роз’яснення стосовно питань, піднятих вищезгаданим листом директора Голосіївського районного центру зайнятості населення м. Києва від 28.02.2005 року №27-581, через те, що –в законодавчому порядку вони чітко не визначені.
Однак, згідно листа начальника інспекції Державного центру зайнятості №ДЦ-12-1989/0/6-05 від 20.04.2005 року останній, окрім того, що висловив думку щодо неправомірності пункту 25 вже згаданого Положення про Секретаріат КСУ затвердженого Рішенням КСУ №5-р/98 від 1 квітня 1998 року, прохав Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю надати висновок стосовно правомірності дій Секретаріату КСУ щодо не попередження працівників останнього про наступне вивільнення за два місяці, в тому числі і державної служби зайнятості на виконання вимог ч. 1 статті 40 та 49-2 КЗпП України і ч.5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” 1 березня 1991 року №803-XII.
Згідно листа - відповіді №013-723-41 від 20.05.2005 року на вищенаведений лист №ДЦ-12-1989/0/6-05 від 20.04.2005 року, начальник відділу контролю за додержанням законодавства про працю повідомив Державний центр зайнятості, що внаслідок аналізу Положення про Секретаріат КСУ затвердженого Рішенням КСУ №5-р/98 від 1 квітня 1998 року, норм КЗпП, Закону України “Про зайнятість населення” останній прийшов до висновку, що вивільнені наукові консультанти та помічники судді Конституційного Суду України відносяться до службовців патронажної служби, діяльність яких регулюється законодавством про працю, а у нормативно –правових актах, які регулюють діяльність державних службовців немає жодних посилань, що у разі звільнення зазначених наукових консультантів та помічників суддів Конституційного Суду України або працівників патронажної служби на них не поширюються норми законодавства про працю, через що у разі звільнення зазначених категорій державних службовців мають застосовуватись норми трудового законодавства про працю без виключень.
Листом від 30.05.2005 року №ДЦ-12-2709/0/6-05 Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення дано відповідь на вищезгаданий запит (лист №12-1401 від 30.03.2005 року) Київському міському центру зайнятості, згідно якого, Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення констатувалось, що в діях Секретаріату Конституційного Суду України при вивільненні працівників на підставі п. 1 статті 40 КЗпП України є недотримання вимог чинного законодавства про працю, а саме –вимог статті 49-2 КЗпП України та ч. 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” щодо попереднього повідомлення державної служби зайнятості про наступне вивільнення згаданих працівників КСУ.
Після зазначеного, на виконання ч. 1, 2 статті 18 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.2001 року № 803-XI, п. 1, 2, 4, 8 Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість, затвердженого постановою КМУ №47 від 24.06.1991 року, позивачем було проведено перевірку Коституційного суду України, яка здійснена головним спеціалістом Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості, внаслідок чого, на думку згаданої службової особи, було виявлене порушення відповідачем 2-ох місячного строку визначеного п.5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»щодо повідомлення Київського міського центру зайнятості у зазначений строк про вивільнення працівників за п. 1 статті 40 КЗпП України (Поваляєва О.А., Макаренка Ю.О., Столяренко В.В., Москаленко А.М. та Коршун В.Ф.), яке було повідомлене Конституційним Судом України (за встановленою формою звіту №4-ПН) лише 25.02.2005 року, за фактичного вивільнення зазначених працівників КСУ –28.02.2005 року, що підтверджується Розпорядженням Голови Конституційного Суду України №15/05 Про звільнення наукових консультантів та помічників суддів Конституційного Суду України від 24.02.2005 року (згідно п. 1 даного Розпорядження, звільнення зазначених працівників відбувалось, у зв’язку з виходом у відставку суддів КСУ, відповідно до ч. 2 статті 30 Закону України “Про державну службу”, та дана підстава для звільнення наведених працівників КСУ відображена у Особових картках (Форма ІІ-2ДС) останніх, з зазначенням також п. 1 статті 40 КЗпП), що встановлено позивачем як у акті №127 перевірки додержання законодавства України про зайнятість населення від 03.08.2005 року, так у акті №127 про порушення законодавства України про зайнятість населення від 03.08.2005 року (з якими повноважний представник Конституційного Суду не погодився та які останнім підписані не були), яким Коституційному суду України було запропоновано у 10-ти денний термін внести штраф до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у розмірі річної заробітної плати вищезгаданих працівників (згідно п. 1 Акту №127 від 03.08.2005 року перевірки додержання законодавства України про зайнятість населення середня заробітна плата, що склалася у КСУ становить –1756,90 грн.), а саме у сумі –172250,00 грн. (сумарний розмір річних заробітних плат вищезгаданих вивільнених працівників згідно розрахункових листів заробітної плати доданих до акту №127 про порушення законодавства України про зайнятість населення від 03.08.2005 року).
Також, зазначеним головним спеціалістом Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості 03.08.2005 року винесено припис №127, згідно якого Конституційний Суд України було зобов’язано виконувати вимоги п. 4 та 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.2001 року № 803-XI.
15.08.2005 року позивачем було надіслано лист Міністерству праці та соціальної політики України та Державної служби зайнятості №08-26/84, згідно якого позивач прохав останніх надати інформацію про нормативно-правові акти, якими керується інспекція з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення з питань постановлення рішень і механізму їх реалізації та переглянути результати перевірки додержання законодавства про зайнятість населення Конституційним Судом України і скасувати Акт №127 про порушення законодавства України про зайнятість населення від 03.08.2005 року, не застосовуючи, відповідно щодо позивача штрафних санкцій визначених у згаданому Акті №127 від 03.08.2005 року, зазначаючи додатково, що за результатами проведених попередніх перевірок (Акт№08/І-41-3 від 07.06.2001 року), при проведенні аналогічних звільнень Конституційним Судом України, будь –яких порушень з боку Конституційного Суду України, в тому числі пункту 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.2001 року № 803-XI –не виявлено.
Згідно листа-відповіді Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості від 14.09.2005 року №ДЦ-12-4849/0/6-5 на вищезазначений лист відповідача від 15.08.2005 року, було зазначено про відсутність у Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості підстав для скасування Акту №127 про порушення КСУ законодавства України про зайнятість населення від 03.08.2005 року.
Також, згідно листа-відповіді Міністерства праці та соціальної політики України №7538/0/14-05/013-47 від 22.02.05 на вищезазначений лист відповідача від 15.08.2005 року, було зазначено про невідповідність згаданого п. 25 Положення про Секретаріат КСУ затвердженого Рішенням КСУ №5-р/98 від 1 квітня 1998 року нормам чинного законодавства про працю та що у випадках звільнення працівників патронажної служби, потрібно застосовувати норми трудового законодавства про працю без виключень.
31.03.2006 року Київським міським центром зайнятості до Конституційного суду України було направлено претензію №11-2010 з проханням перерахувати вищенаведений штраф у розмірі –172250,19 грн. на відповідний рахунок позивача.
04.05.2006 року Конституційним Судом України було надіслано позивачу заперечення на вищенаведену претензію про перерахування штрафу у розмірі –172250,19 грн., згідно якої було зазначено, що відповідно до частини 5 статті 15 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII порядок перебування на державній службі осіб –Патронажної служби установлюється відповідними органами, а 1 квітня 1998 року Конституційний Суд України прийняв Рішення №5-р/98, згідно якого було затверджено Положення про Секретаріат Конституційного Суду України, де у частині 1-ій пункту 25 розділу 6 Конституційний Суд України встановив, що –окрім загальних підстав, передбачених КЗпП України, наукові консультанти та помічники суддів Конституційного Суду України можуть бути звільнені у разі припинення повноважень судді, з яким вони безпосередньо працюють (на підставі частини 2-гої статті 30 Закону України “Про державну службу”) –відповідно до імперативних вимог якої визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: зміни керівників або складу державних органів щодо - державних службовців патронатної служби.), зважаючи, що у частині 2-ій пункту 25 розділу 6 вищенаведеного Положення Конституційний Суд України (на виконання вищезгаданої статті 15 Закону України “Про державну службу”) передбачив (встановив), що у разі звільнення наукових консультантів та помічників суддів, повноваження яких припинені, у трудовій книжці робиться запис з посиланням на пункт 1 статті 40 КЗпП України, згідно якого –трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, –в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, у зв’язку з чим підстав для задоволення вимог претензії позивача у Конституційного Суду України відсутні.
На день розгляду справи у суді, на думку позивача, Конституційний Суд України, внаслідок порушення строку подання позивачу даних про вивільнення працівників (Поваляєва О.А., Макаренка Ю.О., Столяренко В.В., Москаленко А.М. та Коршун В.Ф.) передбачених п. 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення”, зобов’язаний сплатити Київському міському центру зайнятості штраф у розмірі річної заробітної плати вищезгаданих працівників, а саме у сумі –172250,19 грн., але через те, що відповідачем у визначений законом термін цього зроблено не було, то за таких обставин позивач просить стягнути вказану суму з Конституційного Суду України у примусовому порядку.
Так, згідно статті 25 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР –Суддя Конституційного Суду України має наукового консультанта і помічника, які виконують доручення судді Конституційного Суду України зі справ конституційного провадження. Науковий консультант і помічник судді Конституційного Суду України є державними службовцями.
Регламентом Конституційного Суду України, який затверджений Рішенням Конституційного Суду України від 05.03.97 на підставі ч. 2 статті 3 Закону України “Про Конституційний Суд України”, передбачено, що кожний суддя Конституційного Суду України самостійно обирає свого наукового консультанта і помічника, які не можуть бути призначені або звільнені без згоди судді (параграф 74 Регламенту КСУ).
Згідно частини 5 статті 15 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII порядок перебування на державній службі осіб –Патронажної служби установлюється відповідними органами.
Згідно статті 4 Кодексу законів про працю України 10.12.1971 року (зі змінами та доповненнями) законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
1 квітня 1998 року Конституційний Суд України прийняв Рішення №5-р/98, згідно якого було затверджено Положення про Секретаріат Конституційного Суду України, де у частині 1-ій пункту 25 розділу 6 Конституційний Суд України встановив, що –окрім загальних підстав, передбачених КЗпП України, наукові консультанти та помічники суддів Конституційного Суду України можуть бути звільнені у разі припинення повноважень судді, з яким вони безпосередньо працюють (на підставі частини 2-гої статті 30 Закону України “Про державну службу”) –відповідно до імперативних вимог якої визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: зміни керівників або складу державних органів щодо - державних службовців патронатної служби.).
У частині 2-ій пункту 25 розділу 6 вищенаведеного Положення Конституційний Суд України (на виконання вищезгаданої статті 15 Закону України “Про державну службу”) передбачив (встановив), що у разі звільнення наукових консультантів та помічників суддів, повноваження яких припинені, у трудовій книжці робиться запис з посиланням на пункт 1 статті 40 КЗпП України, згідно якого –трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, –в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати –чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, –зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Також, згідно п. 10 Постанови від 6 листопада 1992 року №9 Верховний Суд України роз'яснив судам, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана –змінами в організації виробництва і праці тобто –(раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
Згідно ч. 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” 1 березня 1991 року №803-XII при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із - змінами в організації виробництва і праці, –у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.
У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.
У відповідності до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Натомість, судом встановлено що будь яких змін в організації виробництва і праці, – у тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання Конституційного Суду України чи скорочення чисельності або штату працівників у зазначеній державній установі не відбувалось (будь яких належних доказів протилежного позивачем –Київським міським центром зайнятості суду не надано, не дивлячись на неодноразові відкладення розгляду справи), у зв’язку з чим у відповідача не виникало обов’язку (визначеного ч. 5 статті 20 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року №803-XII) повідомляти Київський міський центр зайнятості про вивільнених працівників (наукових консультантів та помічників суддів, як державних службовців, віднесених до категорії патронажної служби) не пізніше як за два місяці у письмовій формі та вказувати підстави і строки їх вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці (в тому числі в десятиденний строк після вивільнення направляти списки фактично вивільнених консультантів та помічників суддів), зважаючи, що імперативними вимогами статті 30 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII встановлено додатковий перелік (крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України), коли державна служба може бути припинена, зокрема, у випадку зміни керівників державних службовців патронатної служби, порядок звільнення яких при припиненні повноважень суддів передбачено самим Конституційним Судом України (на виконання частини 5 статті 15 Закону України “Про державну службу” 16 грудня 1993 року №3723-XII) у пункті 25 глави 6 Положення про Секретаріат КСУ (затвердженого Рішенням КСУ від 01.04.98 №5-р/98), через що вивільнених Розпорядженням КСУ №15/05 від 24.02.05 наукових консультантів та помічників суддів було звільнено саме на підставі статті 30 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII, а не на підставі статті 40 Кодексу законів про працю України (п. 1), яку лише на виконання вищезгаданого пункту 25 глави 6 Положення про Секретаріат КСУ (затвердженого Рішенням КСУ від 01.04.98 №5-р/98) відповідач вніс до особових карток та трудових книжок вивільнених державних службовців патронатної служби Конституційного Суду України, через що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі –172250,19 грн. згідно Акту перевірки додержання законодавства про зайнятість населення №127 від 03.08.2005 року та Акту про порушення законодавства України про зайнятість населення №127 від 03.08.2005 року, винесено, на думку суду, без врахування вищенаведених імперативних норм як матеріального права, так тлумачень-роз’яснень вищого судового органу системи судів загальної юрисдикції –Верховного Суду України, визнаються судом не обґрунтованими, не законними та такими, що задоволенню у судовому порядку не підлягають.
Крім того, в підтвердження вищенаведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що згаданий пункт 25 Положення про Секретаріат Конституційного Суду України (затвердженого Рішенням КСУ від 01.04.98 №5-р/98) на момент проголошення вступної та резолютивної частини даної постанови –є чинним (доказів протилежного суду не надано) та в судовому порядку не визнано скасованим, недійсним, тощо, у зв’язку з чим, судом визнаються необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству України, посилання вищезгаданих органів зайнятості щодо невідповідності пункту 25 наведеного Положення про Секретаріат Конституційного Суду України нормам чинного законодавства України, в тому числі (в контексті статті 72 КАС України) щодо наявності факту недотримання в діях Конституційного Суду України вимог чинного законодавства про працю, враховуючи, що останнє складається не тільки з Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року (із змінами та доповненнями), а й з інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (зокрема статті 15 та 30 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII, які у встановленому порядку не визнані не конституційними чи такими, що втратили чинність).
За таких обставин, позовні вимоги до Конституційного Суду України визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. У позові відмовити повністю.
2. Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
3. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя С.Р. Станік
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –17.07.2006.