Справа № 2-143/11

 РІШЕННЯ  

іменем України

17 травня 2011 року                                                                   Верхньодніпровський районний суд

                                                                                                     Дніпропетровської області

у складі:

судді Трофимової Н.А.

при секретарі Зубачевській О.А.

розглянувши  в відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, визнання укладеним договору купівлі-продажу та визнання права власності на Ѕ частину жилого будинку з господарчими та побутовими спорудами,

В С Т А Н О В И В:

19 жовтня 2010 року позивач звернувся з позовом про  визнання недійсним договору дарування, визнання укладеним договору купівлі-продажу та визнання права власності на Ѕ частину жилого будинку з господарчими та побутовими спорудами. В обґрунтування позову вказував, що він перебував в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 (відповідач-1) з кінця липня 2000 року. Оскільки а ні позивач, а ні відповідач не мали власного житла, вони вирішили придбати домоволодіння АДРЕСА_1, право власності на яке було зареєстровано за ОСОБА_3 (відповідач-2) та ОСОБА_4 (відповідач-3), але останні не розрахувалися з попереднім власником будинку - ОСОБА_5, тому вважили власником будинку ОСОБА_5 Позивач домовився з ОСОБА_5 про продаж домоволодіння за 36244 грн., надалі ціна була зменшена на заборгованість за комунальні послуги в сумі 5553 грн., яку він з відповідачкою-1 зобов’язалися сплатити відповідним підприємствам. 02.06.2001 року між позивачем та відповідачем-1 був зареєстрований шлюб. 06.07.2001 року між ОСОБА_2 (відповідач-1) та відповідачами ОСОБА_3 (відповідач-2), ОСОБА_4 (відповідач-3) був укладений договір дарування. Позивач остаточно розрахувався за придбане домоволодіння з ОСОБА_5 в середині вересня 2001 року. Вважає що укладаючи 06.07.2001 року договір дарування домоволодіння, сторони прикривали цією угодою іншу угоду, а саме договір купівлі-продажу, яку дійсно мали на увазі, тому  вказане домоволодіння  слід розглядати як придбане по договору купівлі-продажу від 06.07.2001 року в період шлюбу та за спільні кошти подружжя. Просив суд визнати, що 06.07.2001 року між сторонами ОСОБА_3, ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_2, з іншого боку, була украдена угода не дарування, а угода купівлі-продажу, відповідно до якої ОСОБА_3 і ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_2 купила за 36244 грн. жилий будинок з господарчими та побутовими спорудами АДРЕСА_1; в порядку поділу майна подружжя, визнати за позивачем право власності на Ѕ частину жилого будинку з господарчими та побутовими спорудами. Також просив суд визнати повноважною причину пропуску строку позовної давності для захисту порушеного права та поновити його.

В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі, просив його задовольнити з підстав, вказаних в позовної заяві. Суду додатково пояснив, що власникам спірного будинку –ОСОБА_3 і ОСОБА_4 він кошти не давав, а віддав їх ОСОБА_5, будь-яки розписки, в підтвердження отримання грошей, ОСОБА_5 не писала.  Стверджує, що ОСОБА_5 витратила кошти, яки отримала від позивача, на власне лікування та придбання собі іншого жилого будинку АДРЕСА_2. На запитання суду щодо джерела походження грошевих коштів, які він віддав за домоволодіння, відповісти не зміг.

Представник позивача також підтримав позов в повному обсязі та просив його задовольнити.

Відповідач-1 - ОСОБА_2, в судове засідання з’явився, позов не визнала в повному обсязі. Надала суду заяву про застосування строку позовної давності. Додаткова суду пояснила, що вона 06.07.2001 дійсно уклала договір дарування з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, яки були власниками домоволодіння, будь-яких грошей вони їм не давала.

Представник відповідача-1 також позов не визнав, вважає що він задоволенню не підлягає, оскільки позивач не стороною в договорі та не може ставити вимогу про визнання договору недійсним або визнання укладеним договору купівлі-продажу.

Відповідач-2 - ОСОБА_3 в судове засідання з’явився, позов визнав в повному обсязі. Суду пояснив, що вони з дружиною купили спірний будинок у ОСОБА_5, але розрахуватися не змогли. Потім, за ініціативою ОСОБА_5, вони уклали договір дарування,  відповідно до якого  домоволодіння перейшло у власність до ОСОБА_2 Про суму коштів за домоволодіння з ОСОБА_2 вони не домовлялися, після укладання договору дарування будь-яки кошти від ОСОБА_2 або позивача вони не отримували. При  розмовах між ОСОБА_5 та позивачем, щодо купівлі спірного будинку, присутнім не був, тому про умови продажу будинку розповісти не може.

Відповідач-3 - ОСОБА_4, в судове засідання з’явилася, позов визнала в повному обсязі та просила його задовольнити. Суду пояснила, що вони з чоловіком -  ОСОБА_3 16.02.2000 року уклали договір купівлі-продажу спірного домоволодіння з ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 і ОСОБА_4 купили жилий будинок з відповідними господарчими та побутовими спорудами та будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №129. Оскільки вони не розрахувалися за цей будинок, то ОСОБА_5 запропонувала укласти договір дарування з  ОСОБА_2  кошти за подарований будинок від ОСОБА_2 або позивача не отримувала.

Третя особа - ОСОБА_5, в судове засідання з’явилися, вважає що позов підлягає задоволенню. Суду пояснила, що вона була власником  будинку АДРЕСА_1. 16.02.2000 вона продала вказаний будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу. Однак останні не розрахувалися в повному обсязі, в зв’язку з чим, вона вирішила продати   вказаний будинок позивачу, оформив цю угоду договором дарування між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (дарувальники) та  ОСОБА_2 (обдарована).

Суд, заслухавши позивача, відповідачів, представників позивача та відповідачів, третю особу, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Судом встановлено, що  16.02.2000р. між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_3, ОСОБА_4 (покупці) був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку з відповідними господарчими та побутовими спорудами та будівлями, що знаходиться АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом  Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, реєстровий №129, зареєстрований у БТІ м. Верхньодніпровська за реєстровим №4556 в реєстровій книзі №26 (а.с. 42). Вказаний договір не розірваний та в судовому порядку недійсним не визнаний. Таким чином, власниками будинку АДРЕСА_1 стали ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно до п. 2 Договору купівлі-продажу від 16.02.2000р.,  продаж вчинено за 20315грн. Сторони грошима розраховані повністю. Вказані умови договору свідчать про відсутність будь-якої заборгованості між сторонами договору.  Суд не приймає доводи ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про наявність невиконаних грошових зобов’язань за придбаний будинок, оскільки вони не підтверджуються належними доказами та суперечать матеріалам справи.  ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не були допитані як свідки, тому їх пояснення не є доказами, відповідно до ст.. 62 ЦПК України.

06.07.2001 року  між ОСОБА_3, ОСОБА_4 (дарувальники) та ОСОБА_2 (обдарована) був укладений договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №1073.

Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР ред. 1963 року (нормативний акт, що діяв під час виникненні спірних правовідносин)  за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Згідно з ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР ред. 1963 року, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Як підтвердили усі учасники по справі, ОСОБА_2 за передачу їй у власність будинку, не сплачувала будь-які кошти власникам будинку -   ОСОБА_3, ОСОБА_4, а  ОСОБА_3, ОСОБА_4, в свою чергу, не вимагали та не отримували кошти за будинок, від ОСОБА_2 або від інших осіб. Таким чином, договір дарування від 06.07.2001 року є безоплатним для сторін цього договору та відповідає ст. 243 ЦК УРСР ред. 1963 року, тому у суду відсутні підстави вважати договір дарування удаваною угодою.

Крім того зі змісту договору дарування не вбачається що ця угода укладена на користь третьої особи, відповідно до ст. 160 ЦК УРСР ред. 1963 року,  або з покладанням виконання зобов'язання за договором на третю особу, в порядку ст. 164 ЦК УРСР ред. 1963 року.

Також не підлягають задоволенню позивні вимоги щодо поділу майна подружжя та визнання за позивачем права власності на Ѕ частину жилого будинку з господарчими і побутовими спорудами.

Позивачем не надано доказів, які підтверджують, що спірній будинок придбаний за спільні кошти позивача та відповідача-1. Не підтверджується матеріалами справи наявність у позивача грошевих коштів у сумі  30961 грн.  (вартість спірного будинку) а також не доведено джерело походження цих коштів.

Також не підтверджуються матеріалами справи ствердження позивача та ОСОБА_5 про те що, позивач розрахувався з ОСОБА_5 за придбаний будинок, а остання купила собі на ці гроші інший жилий будинок АДРЕСА_2. Так в матеріалах справи міститься договір дарування від 25.01.2002 року, відповідно до якого ОСОБА_5 прийняла в дар від ОСОБА_7 жилий будинок АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 22 КпШС України (нормативний акт, що діяв під час виникненні спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з ст. 24 КпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Під час розгляду справи судом встановлено, що жилий будинок № АДРЕСА_1, був подарований Відповідачки-1; ствердження позивача що він придбав вказаний будинок за спільні грошеві кошти вказаний будинок не найшли свого підтвердження, тому спірний будинок є власністю відповідача -1, згідно з приписами ст. ст. 22, 24 КпШС.

За таких обставин, позивні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до ч.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (ред.. 2003 р.), правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01.01.2004 року.

Статтею 71 ЦК УРСР (ред. 1963) року встановлений  трьохрічний  строк позовної давності.

Спірний договір дарування  укладений 06.07.2001 року, тобто строк позовної давності для вимог про визнання договору дарування недійсним, не сплив до 01.01.2004 року, тому позовна давність застосовується відповідно до положень Цивільного Кодексу України (ред.. 2003 р.).

Згідно з ст. 257 ЦК України (ред.2003 р.) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України (ред.2003 р.) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.  Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Початок перебігу строку позовної давності для позивача почався з дня виникнення права на позов –з дня укладання спірного договору дарування, тобто  06.07.2001 року, оскільки позивач з цієї дати дізнався про укладення спірного договору.

Відповідач-1 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності до ухвалення рішення по справі. Позивач просив поновити строк позовної давності, але поважних причин для поновленого строку не навів. Таким чином позивач пропустив строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенню позову.

В порядку розподілу судових витрат відповідачем-1 надана суду квитанція №2-17 від 17 травня 2011 року про сплату послуг адвоката в сумі 900 грн. з проханням стягнути цю суму з позивача. Суд вважає, що вказані витрати не підлягають стягненню з позивача на підставі наступного.

Розмір витрат сторін, пов'язаний з оплатою правової допомоги, врегульований Постановою Кабінету Міністрів України N 590 від 27.04.2006 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», відповідно до якої загальна сума витрат розраховується в залежності від кількості годин роботи адвоката.

В наданій суду квитанції взагалі не вказана кількість часу, витраченого адвокатом на правову допомогу, тому загальна сума послуг в розмірі 900 грн. не знайшла свого підтвердження.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 214-215,217-218 ЦПК України, суд,  

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Скасувати заходи по забезпеченню позову, яки були застосовні Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року по справі №2-143/2011, а саме: арешт на Ѕ домоволодіння АДРЕСА_1

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до  апеляційного суду Дніпропетровської  області   через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                                    Н.А. Трофимова