ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/21/22 Справа № 182/7592/20 Суддя у 1-й інстанції - Рибакова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2022 року м.Кривий Ріг

справа № 182/7592/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Остапенко В.О.

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року, яке ухвалено суддею Рибаковою В.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого зазначено, що 15.09.2011 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Анкеті-заяві.

Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 27.10.2020 року, утворилась заборгованість у розмірі 12 519,45 грн., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту - 8 324,82 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 1 813,32 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 2 381,31 грн., які позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити в нове рішення про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що відповідно до вимог ст. 31 ЦК України, відповідач по справі мав право самостійно укладати кредитний договір, який не виходить за межі дрібного побутового правочину та укладання такого договору не потребує згоди батьків.

Зауважує на тому, що наявними у справі доказами підтверджується, що відповідач отримав кредитну картку Банку 15.09.2011 року із встановленим на ній кредитним лімітом та почав користувався кредитним лімітом після досягнення повноліття, при цьому періодично здійснював погашення заборгованості.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 15.09.2011 року відповідач звернувся до позивача із Анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 27.10.2020 року, за розрахунком позивача, становить 12 519,45 грн. та складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту - 8 324,82 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 1 813,32 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 2 381,31 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем укладено кредитний договір з неповнолітнім, який не мав право укладати таку угоду без згоди батьків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 628 ЦК України обумовлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Особливістю договору приєднання є саме те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Повну цивільну дієздатність фізична особа досягає у 18 років, що передбачено ч. 1 ст. 34 ЦК України.

Відповідно до ст. 32 ЦК України, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, неповнолітня особа, має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я грошовими коштами на рахунку. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків, усиновлювачів, або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 ЦК України.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Характер кредитних правовідносин, які є досить складними і передбачають обов`язок позичальника регулярно в обов`язковому порядку вносити кошти на погашення кредиту, сплати відсотків та комісії, матеріальну відповідальність за порушення строків грошових платежів, незважаючи на порівняно незначний розмір кредиту не дає підстав віднести кредитний договір до дрібних побутових правочинів, а тому відповідно до вимог закону у разі, коли позичальником є неповнолітня фізична особа, кредитний договір з нею може бути укладений лише за згодою її батьків, усиновлювачів, або піклувальників.

Отже, нормами статті 32 ЦК України визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів.

У Постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, справа №289/1996/16-ц, викладена правова позиція щодо застосування норм права до правовідносин, які виникли між сторонами у даній цивільній справі, де зазначено, що для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 15.09.2011 року відповідач підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якої отримав кредитну картку «Універсальна» із встановленим кредитним лімітом, однак на момент укладення даного правочину відповідачу виповнилось повних 17 років, тобто кредитний договір було укладено з неповнолітньою фізичною особою в стані неповної цивільної дієздатності, докази щодо надання згоди батьками на укладення цього кредитного договору в справі відсутні.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

Ураховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, оскільки договір було укладено з відповідачем, який не мав повної цивільної дієздатності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Будь-яких доказів протилежного АТ КБ «ПриватБанк» не надало.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до вимог ст. 31,32 ЦК України, відповідач по справі мав право самостійно укладати кредитний договір, який не виходить за межі дрібного побутового правочину та укладання такого договору не потребує згоди батьків, оскільки, відповідно до ч.2 ст.203 ЦПК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. При цьому, нормами статті 32 ЦК України визначено неповну цивільну дієздатність осіб від 14 до 18 років, обсяг якої дає право цим особам розпоряджатися своїм заробітком, відкривати вкладні рахунки, накопичувати кошти, тобто вчиняти дії, які позитивно впливатимуть на розвиток фізичної особи та її самостійності, а не право на укладання кредитних договорів.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги про те, що наявними у справі доказами підтверджується, що відповідач отримав кредитну картку Банку 15.09.2011 року із встановленим на ній кредитним лімітом та почав користувався кредитним лімітом після досягнення повноліття, та кредитний ліміт було збільшено після досягнення позивачем повноліття, при цьому відповідач періодично здійснював погашення заборгованості, оскільки той факт, що кредитний ліміт на платіжну картку позичальника був збільшений після повноліття відповідача і той факт, що кредитним лімітом відповідач почав користувався після досягнення ним повноліття, не має правового значення, оскільки кредитний договір, складовими якого є Анкета-Заява, був укладений коли відповідачу було 17 років, тобто відповідач на момент підписання Анкети-Заяви не мав повної цивільної дієздатності.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.

Заочне рішення рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне рішення суду складено 01 березня 2022 року.

Головуючий:

Судді: