У Х В А Л А
Іменем України
07.06.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої – судді Фазикош Г.В.,
суддів – Дроботі В.В., Власова С.О.,
при секретарі – Добра М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 березня 2011 року по справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Ужгородського міськрайонного округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Ужгородського міськрайонного округу ОСОБА_3, в якому просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 26 листопада 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міськрайонного округу ОСОБА_3 за реєстраційним номером 4033.
Позовні вимоги мотивував тим, що за умовами спірного договору ОСОБА_2 подарував відповідачу ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0641 га по АДРЕСА_1. Відповідач дарунок не прийняв, а оригінали документів, а саме спірний договір дарування та державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЕ №439652 від 02 вересня 2009 року, знаходяться у позивача.
ОСОБА_2 стверджуавав, що, насправді, оспорений договір дарування укладався сторонами під умовою, що відповідач протягом двох-трьох місяців з моменту його укладення подарує позивачу іншу земельну ділянку площею 0,0708 га по АДРЕСА_2. На момент укладення спірного договору дарування документи на земельну ділянку відповідача не були повіністю оформлені. Сторони мали намір провести у такий спосіб обмін належних їм земельних ділянок.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 було визнано повністю. Місцевий суд встановив, що укладаючи договір дарування, сторони мали зовсім інші домовленості, договір укладався під умовою оформлення договору дарування й щодо іншої земельної ділянки і не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. В подальшому сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору міни, тому визнати укладений договір договором міни також неможливо( а.с.45-46).
З цим рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1, подав на рішення апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю. Свою позицію мотивував тим, що, на його думку, місцевий суд неправильно встановив фактичні обставини справи та зробив висновки, які цим обставинам не відповідають. Апелянт вважає, що укладаючи договір дарування, ОСОБА_2 мав намір саме подарувати належну йому земельну ділянку. Твердження ж про те, що відповідач не прийняв цей дар, на думку апелянта, є невірним. Апелянт вказував на те, що при підписанні угоди у нотаріуса він одержав свій примірник договору дарування та державний акт на земельну ділянку з відміткою про перехід до нього права власності на неї. Потім він втратив ці документи, про що свідчать його заяви на відновлення документів.
В судовому засіданні в апеляційній інстанції представник позивача ОСОБА_2 скаргу не визнала, просила відхилити як безпідставну. Подала апеляційному суду для огляду оригінал спірного договору дарування та державний акт на спірну земельну ділянку, заявивши, що ці документи завжди були у її довірителя, відповідачу вони ніколи не передавалися.
Інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися, про час та місце слухання справи були повідомленні належним чином, про причини неявки суд не повідомили. В матеріалах справи наявні повідомлення про вручення їм судових повісток. Справу було розглянуто без їх участі на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України.
Вислухавши пояснення присутнього представника позивача, дослідивши матеріали даної справи, колегія перевірила законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.
Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з’ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих суду самими учасниками процесу.
У цій справі суд першої інстанції встановив, що між сторонами немає родинних зв’язків, дружніх або особливих стосунків, внаслідок яких у позивача виникли б почуття вдячності або певні зобов’язання перед відповідачем, які б спонукали його безоплатно подарувати відповідачу земельну ділянку, вартість якої згідно договору дарування становить 32597,26 грн. Відповідач та його представник не надали також пояснень факту знаходження оригіналів документів на земельну ділянку у позивача. Судом також було встановлено, що відповідачем не вжито жодних юридично значимих дій, які б вказували на те, що він мав намір та бажання прийняти спірну земельну ділянку у власність. Оцінивши зібрані по справі докази, місцевий суд прийшов до висновку, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, тобто він не відповідає вимогам ч.5 ст.203 ЦК України ( а.с. 46). На переконання колегії, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.215 недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Що стосується посилань апелянта на відсутність підстав для розірвання укладеного договору дарування ( а.с.53), то колегія звертає увагу на те, що у даній справі позовна вимога про розірвання цього договору позивачем не заявлялася і така не була предметом судового розгляду. Встановлений судом факт неприйняття відповідачем дарунка та невжиття ним ніяких значимих дій, які б свідчили про його намір прийняти такий дарунок, є лише одним із доказів того, що договір дарування дійсно не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Враховуючи наведене, колегія вважає, що висновки місцевого суду є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються із нормами матеріального права, що регулюють спірні суспільні відносини.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14 березня 2011 року по справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Ужгородського міськрайонного округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча Судді: