У Х В А Л А
Іменем України
02.06.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої – судді Фазикош Г.В.,
суддів – Власова С.О., Мацунича М.В.,
при секретарі – Коновчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду від 24 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства «Карпати», Буковецької сільської ради, третьої особи ДВПТІ по Воловецькому району про визнання права власності на цех та контору, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства «Карпати», Буковецької сільської ради, третьої особи ДВПТІ по Воловецькому району, в якому просив визнати за ним право власності на цех та контору, що знаходаться в с. Буковець Воловецького району Закарпатської області, забудовником яких є Колгосп СТОВ «Карпати».
Позовні вимоги мотивував тим, що 10 жовтня 2005 року між ним та головою колгоспу «Карпати» в с. Буковець Воловецького району було досягнуто домовленості стосовно купівлі-продажу цеху токарного, забудовником якого згідно технічного паспорта є колгосп СТзОВ «Карпати». Тоді з головою колгоспу ОСОБА_2 позивач погодив всі істотні умови та передав йому грошові кошти в сумі 2000 грн, а ОСОБА_2 надав позивачеві розписку, запевнивши, що договір буде підписано пізніше підля виготовлення необхідних документів. З цього часу позивач почав користуватися будівлею цеху та здійснювати його ремонт. В кінці 2005 року ОСОБА_2 помер, а колгосп було реорганізовано, його правонаступником стало сільскогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Карпати», директор якого відмовився підписувати з позивачем договір купівлі-продажу, оскільки останній придбав будівлю у попереднього директора. Позивач вважає, що, оскільки він досяг згоди з відповідачем щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу токарного цеху, він вправі ставити питання й про визнання за ним права власності на цей цех та контору ( а.с. 3).
Ухвалою Воловецького районного суду від 07 лютого 2011 року до участі у розгляді справи в якості спввідповідача було залучено Буковецьку сільську раду ( а.с. 18).
Рішенням Воловецького районного суду від 24 лютого 2011 року в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено повністю.
На це рішення представник позивача ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд. Свою позицію мотивує тим, що, на її думку, місцевий суд неповністю дослідив обставини справи, зробив висновки, які цим обставинам не відповідають, та неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.
Зокрема, апелянтка стверджує, що справу було розглянуто без участі представника третьої особи ДВПТІ у Воловецькому районі, належним чином повідомленого про час та місце сулухання справи. Участь цього представника мала б сприяти правильному вирішенню справи. Крім того, суд не врахував, що позивач все життя працював у колгоспі і з вини керівництва колгоспу при розпаюванні не отримав належної йому частки майна ( а.с. 115-116).
В судовому засіданні в апеляційній інстанції позивач та його представник скаргу підтримали та просили задовольнити. Представник відповідача голова Буковецької сільської ради заперечував проти задоволення позову.
Представник ДВПТІ у Воловецькому районі в судове засідання в апеляційній інстанції не з’явився, хоча був повідомлений про час та місце слухання справи належним чином, справу було розглянуто без його участі відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.
Дослідивши матеріали цивільної справи, колегія перевірила законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та прийшла до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.
Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з’ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, зібраних за встановленими процесуальним законом правилами змагальності.
В даній справі позивач стверджував, що він набув права власності на спірний цех на підставі договору купівлі-продажу, однак належних та достатніх доказів на підтвердження факту укладення та виконання такого договору він суду не надав. При цьому в одних довідках, поданих позивачем, міститься посилання на цех металообробки ( а.с.5), в інших на токарних цех ( а.с.6-7). Технічний паспорт виготовлений на замовлення ОСОБА_1 на цех та контору по вулиці б/н та будинку б/н ( а.с.10 ).
Колегія звертає увагу й на те, що позов було заявлено щодо цеху та щодо контори, однак відносно останньої з позові взагалі не наведено ніяких обгрунтувань.
В судовому засіданні в апеляційній інстанції представник позивача пояснила, що позивач в суді першої інстанції не мав змоги зібрати належні докази на підтвердження своїх вимог та сформулювати їх дійсні підстави. Тому вона й просить направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Насправді, за твердженням апелянтки, спірні будівлі позивач одержав в якості паю у майні бувшого колгоспу.
Колегія констатує, що з наведених апелянткою в судовому засіданні підстав позов в суді першої інстанції не заявлявся, а апеляційній суд вийти за вказані межі не може відповідно до вимог ст.11 та ст.303 ЦПК України.
Враховуючи наведене, колегія вважає, що висновки суду першої інстанції є обгрунтованими, доводи апеляційної інстанції їх не спростовують, підстави для скасування рішення місцевого суду відсутні.
Керуючись ст.ст.10, 11, 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Воловецького районного суду від 24 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства «Карпати», Буковецької сільської ради, третьої особи ДВПТІ по Воловецькому району про визнання права власності на цех та контору – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча: Судді: