Справа №2-3113-1/06

 №2-388-1/07

Рішення

Іменем України

11.04.2007 року Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого                    судді Наборозняка М.І.

за участю секретаря Грень О.О., Савченко Т.О., позивачаОСОБА_1, його представників ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", третя особа - ОСОБА_6про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, судових витрат,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом (уточненим в ході судового розгляду справи) до державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (надалі - ДП) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, судових витрат, мотивуючи тим, що він наказом від 23.10.2006 року звільнений із роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв*язку зі скороченням штату працівників. Посада, яку він займав в пеірод звільнення - начальник служби паливно-мастильних матеріалів (надалі ПММ) ДП.

Вважає своє звільнення з посади незаконним, оскільки фактичного скорочення працівників на підприємстві не було.

В позові зазначив, що служба ПММ, яку він очолював, є структурним підрозділом відповідача, змін після прийняття керівницвтом ДП рішення (у червні 2006 року) про зміни в організаційній структурі та штатному розписі підпрниємства у її структурі передбачено не було, лише змінилась назва: до його (позивача) звільнення вона називалась "Службою ПММ", після - "Службою забезпеченя ПММ". У новоназваній службі кількість працівників не було зменшено, а навпаки збільшено - добавлена посада стпаршого оператора ПММ. Звільнення проведено без згоди профкому, тому також є незаконним.

Узв*язку із звільненням йому заподіяна моральна шкода в розмірі 10 тис грн, яка полягає у завданні моральних страждань, пов*язаних із залишенням без матеріальної допомоги його сім*ї, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, втрати нормальних життєвих зв*язків.

В судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини. Позивач уточнив та конкретизував свої позовні вимоги, просить поновити його на посаді начальника служби забезпечення паливно-мастильних матеріалів, стягнути на його користь із ДП середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2006 року по 11.04.2007 року включно в сумі 28 592 грн 58 коп та судові витрати

Позивач додатково пояснив, що він хворів і перебував на лікарняному до його звільнення (до 20.10.2006 року), після звільнення 23.10.2006 року за меддопомогою не звертався. Також пояснив, що сплачував кошти на правову допомогу у юридичну консультацію Святошинського району м.Києва в сумі 3701 грн за надання консультацій адвокатом ОСОБА_2 та за участь його, як представника безпосередньо в судових засіданнях при розгляді його позову. Конретно не може вказати які кошти сплатив за надання правової допомоги, які за участь представника в судовому засіданні. Письмового договору про надання правової допомоги у нього немає, не просить його витребувати із юридичної консультації, не може пояснити впродовж якого конкретно часу йому надавались правові консультації адвокатом ОСОБА_2 Такі ж пояснення з цього приводу надав ОСОБА_2, який приймав участь у справі, як представник позивачаОСОБА_1

Представники відповідача позов не визнали. Пояснили, що звільнення позивача проведено відповідно до трудового законодавства України. Також пояснили, що фактичного скорочення штатів або чисельності працівників після видання в ДП наказу від 16.06.2006 року (а.с.22-24) не було, були лише проведені зміни в організації в структурі підприємства. Не оспорюють, що у трудовій книжці позивача вказано про його звільнення за скороченням штатів, вважають його помилковим, а вірним було б, на їх думку, записати про звільнення позивача за ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв*язку зі змінами в організації виробництва та праці. Які саме зміни в організації виробництва та праці були проведені в ДП, які були причиною звільненняОСОБА_1, представники фактично суду не пояснили.

Також вони пояснили, що функціональне призначення служби ПММ після її перейменування у службу забезпечення ПММ фактично не змінилось за винятком надання цій службі функції маркетингу (дослідження необхідності у забезпеченні ПММ, окрім, власне, самого забезпечення ПММ); кількість працівників у службі забезпечення ПММ після видання згаданого вище наказу від 16.06.2006 року не зменшилась, дійсно в цю службу була введена ще одна посада старший оператор (як вказує позивач); обов*язки та повноваження начальника служби ПММ ( а на період розгляду справи ця посада має назву: "начальник служби забезпечення ПММ) після звільнення з цієї посади позивача не змінились.

Представники    відповідача, крім    невизнання    позову    в    повному    обсязі, оспорюють факт надання правової допомоги позивачу, враховуючи відсутність письмового договору з цього приводу. Також оспорюють її розмір та розмір заподіяної моральної шкоди, мотивуючи, що лікарняні листки позивача видані до видання наказу про його звільнення, а також тим, що моральна шкода позивачу не підтверджена нічим, крім його усних пояснень. Не оспорюють визначення позивачем розміру зарплати за час вимушеного прогулу та час знаходження в такому прогулі, не визнаючи позов в повному обсязі.

Також представники відповідача 11.04.2007 року ( майже через 5 місяців після звернення позивача з позовом до суду) заявили клопотання про покладання матеріальної відповідальності ( у випадку задоволення позову про оплату вимушеного прогулу позивачу) на попереднього керівника ДП ОСОБА_6, який у справі є третьою особою. Клопотання обґрунтовують тим, що наказ про звільнення позивача підписанийОСОБА_6 та ст. 237 КЗпП України. Не надали відомостей про розмір його середньомісячної зарплати, наявність чи відсутність договору про повну чи обмежену матеріальну відповідальність  ДП з ОСОБА_6

Третя особа - ОСОБА_6 в судове засіданні не прибув, про час та дату слухання справи повідомлений належним чином, тому суд розглядає справу в його відсутність.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому  задоволенню за такими підставами.

Судом встановлено, що звільнення позивача проведено на підставі наказів ДП, про які йде мова в позовній заяві (а.с.22-24, 25), обставини його звільнення, викладені в позовній заяві та в його поясненнях фактично не оспорюють представники відповідача..

Суд розглядає справу на засадах змагальності, в межах заявлених сторонами вимог та заперечень, наданих ними доказів та заявлених клопотань про їх витребування - на підставі ст.ст. 10,11, 60 ЦПК України, зміст яких неодноразово роз*яснювався учасникам розгляду справи.

Враховуючи, що представники відповідача не надали достовірних доказів про скорочення штату працівників у ДП, (на підставі саме цієї обставини був звільнений позивач), пояснили, що скорочення штату на ДП при звільненні позивача фактично не було, не просять змінити формулювання причини звільнення позивача, а також те, що вони не надали об*єктивних та достовірних доказів про зміни в організації виробництва і праці на ДП, які   могли бути причиною (підставою) звільнення позивача,

суд вважає підстави (причини) звільнення позивача із ДП 23.10.2006 року надуманними та такими, що протирічать трудовому законодавству та обставинам, які фактично мали місце у виробничій діяльності ДП за станом на 23.10.2006 року. При цьому суд не вважає суттєвою та правомірною причину, яка обґрунтовує звільнення позивача -перейменування структурного підрозділу ДП із служби ПММ на службу забезпечення ПММ і незначного розширення функцій цієї служби (доповнена функція маркетингу у Службі). Тобто, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи проведено без законної підстави.

За таких обставин суд зобов*язує відповідача скасувати наказ про звільнення позивача як незаконний, поновлює позивача на посаді начальника служби забезпечення ПММ, враховуючи, що посади «Начальник служби ПММ», з якої звільнений позивач на період розгляду справи (квітень 2007 року), в штатному розписі ДП немає, а є посада начальник служби забезпечення ПММ, функціональні обов*язки та повноваження особи, яка займає вказану посаду такі ж, які були у позивача до його звільнення. Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі органом, який розглядає трудовий спір. За таких обставин суд для захисту порушених прав позивача обирає спосіб поновлення його на посаді начальника служби забезпечення ПММ, котра, як пояснили представники відповідача, є фактично такою ж, яку займав ОСОБА_1 до свого звільнення 23.10.2006 року.

При цьому суд враховує, що іншого способу для захисту прав позивача в цій частині немає, а його винесення рішення про поновленняОСОБА_1 на посаді начальника служби ПММ унеможливить виконання такого судового рішення, оскільки зазначеної посади у ДП за станом на період винесення рішення не існує.

Суд стягує із відповідача моральну шкоду із ДП на користь позивача згідно зі ст. 237-1 КЗПП України, вважаючи об*єктивними пояснення позивача, що у зв*язку із незаконним звільненням його з роботи він відчував моральні страждання, докладав додаткових зусиль для організації свого життя. Суд при визначенні розміру моральної шкоди не приймає до уваги лікарняні листки, надані позивачем, та його моральні страждання, викликані захворюваннями в період до його звільнення - 23.10.2006 року, оскільки позивач не заявляв позовних вимог про неправомірні накази (або будь-які порушення законодавства зі сторони ДП) відповідача, а лише оспорював та просив визнати незаконним наказ про його звільнення від 23.10.2006 року.

За таких обставин суд вважає розмір моральної шкоди заподіяної позивачу не 10 тис грн, а 2,5 тис грн, котрий є розумним, об*єктивним та справедливим із врахуванням обставин справи.

Дотримуючись цих же принципів (ст. 1 ЦПК України) та вимог ст.ст. 84, 88 ЦПК України суд стягує на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі не 3701 грн, а 2,5 тис грн.

При цьому суд враховує, що позивач не назвав конкретно кількість часу роботи адвоката, який надавав правову допомогу позивачу, що унеможливлює суд застосувати підпункт 1 п.1 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов*язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» та достовірно визначити гранично можливий для стягнення із відповідача розмір витрат позивача на правову допомогу, пов*язану з його позовом до ДП.

Одночасно суд визнає за достовірні пояснення позивача, ордер адвоката ОСОБА_2, квитанції про оплату його гонорару та вважає зазначені в них суми оплатою правової допомоги. Суд вважає роботу адвоката по наданню правової допомоги лише поза межами судових засідань, що проводились по справі за позовомОСОБА_1 до ДП, оскільки в судових засіданнях ОСОБА_2 приймав участь не як особа, що надає правову допомогу, а як представник позивача (оплату відповідачем витрат, пов*язаних з відривом від звичних занять представника для участі в судових засіданнях  позивач не вимагає).

Таким чином суд вважає, що певна правова допомога ОСОБА_1 надавалась і вважає граничною її розмір 2,5 тис грн із врахуванням обставин спору, часу розгляду справи та її складності дляОСОБА_1, який не є юристом і дійсно потребував правової допомоги, як він пояснив в судовому засіданні. При цьому суд виходить із конституційного принципу громадян на судовий захист та вважає, що ОСОБА_1 має право на судовий захист, в тому числі на оплату судових витрат щодо правової допомоги, враховуючи, що його позовні вимоги щодо поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу судом задовольняються.. Суд вважає, що його право на оплату судових витрат повинно бути захищене відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Суд не знаходить підстав для задоволення при розгляді справи за позовомОСОБА_1 до ДП клопотання представників позивача про покладання матеріальної відповідальності щодо оплати вимушеного прогулуОСОБА_1 на третю особу: керівника (на період 23.10.2006 року) ДП ОСОБА_6

При цьому суд враховує, що ОСОБА_6 є третьою особою, а не відповідачем, представники відповідача раніше такого клопотання не заявляли, не надали суду жодних доказів про умови трудового договору ДП ізОСОБА_6, які необхідні для вирішення питання щодо його можливу матеріальну відповідальність, пов*язану із оплатою вимушеного прогулуОСОБА_1 Крім того, суд приймає до уваги, що задоволення такого клопотання вимагатиме значного збільшення терміну розгляду судом справи по трудовому споруОСОБА_1 до ДП (клопотання ускладнює розгляд справи). Суд також виходить з тих підстав, що при розгляді справи не дослідженні обставини щодо підписання наказу про звільнення позивача керівником досить великого підприємстваОСОБА_6 (ступінь відповідальності працівників ДП, які розробляли зміни в організації виробництва та праці в ДП у 2006 році, приймали участь в підготовці  наказу від 23.10.2006 року про звільненняОСОБА_1).

Викладене не позбавляє права ДП заявити позов щодо оплати вимушеного прогулуОСОБА_1 до ОСОБА_6 в регресному порядку відповідно до чинного законоюдавства в  самостійному  провадженні.

Виконання рішення суду про стягнення із ДП середньомісячної зарплатиОСОБА_1 в розмірі 5209 грн 67 коп та поновлення його на роботі підлягає негайному виконанню після винесення рішення (ч.5 ст. 235 КЗпП України).

Суд стягує із державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль судовий збір на  користь держави   в сумі   285 грн 92    коп   за  задоволення   вимоги   про оплату вимушеного прогулу позивача та 8 грн 50 коп за вимогу щодо моральної шкоди. На підставі викладеного, керуючись ст. 212-215 ЦПК України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати наказ №Н-11-07-930/п від 23.10.2006 року державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про звільнення з роботиОСОБА_1 незаконним та зобов*язати  керівництво вказаного товариства  скасувати його.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника служби забезпечення паливно-мастильних матеріалів до державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Стягнути з державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль ", яке розташоване у м. Бориспіль Київської області ( р/р 26003301210879 у філіалі АКБ "Національний кредит" м.Бориспіль МФО 300700) на користьОСОБА_1 - середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2006 року по 11.04.2007 року включно в сумі 28 592 грн 58 коп ( сума зарплати визначена без відрахування з неї встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів) та витрати на інформаційне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн; -    моральну шкоду в розмірі 2,5 тис грн:

витрати, пов*язані з оплатою правової допомоги в сумі 2,5 тис грн

Стягнути із до державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль судовий збір на користь держави в сумі 285 грн. 92   коп. та 8 грн. 50 коп. за вимогу щодо моральної шкоди.

В решті вимог відмовити.

Рішення про поновлення позивача на роботі та стягнення середньомісячної зарплатиОСОБА_1 в розмірі 5209 грн. 67 коп. підлягає негайному виконанню.

Заява про оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів, апеляційна скарга до Апеляційного суду м.Києва через районний суду протягом 20 днів з дня подання  заяви.