КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2011                                                                                           № 33/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця  О.М.

суддів:             

при секретарі:            

 за участю представників сторін:від позивача – Шаповалов Д.В.;

від відповідача – Забродський В.В.

розглянувши  апеляційну скаргу ВАТ "Автотранспортник 13066"

 на рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2011

 у справі № 33/17 (Мудрий С.М.   

 за позовом           ВАТ "Автотранспортник 13066"

 до           Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ"

 третя особа відповідача           

 третя особа позивача           

 про          стягнення 272 218,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.03.2011 року в позові відмовлено повністю.

          Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 15.03.2011 року Відкрите акціонерне товариство “Автотранспортник 13066” подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.  

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошує на тому, що 28.11.2008 року до Відповідача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщено адміністративно-виробничий комплекс, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у Скаржника.

Проте, Відповідач про факт переходу до нього права власності на адміністративно-виробничий комплекс та спричинений ним перехід права користування земельною ділянкою Скаржника своєчасно не повідомив.

В зв'язку з наведеним, в період з грудня 2008 року по грудень 2010 року Скаржник сплатив орендну плату за користування земельною ділянкою Відповідача в загальній сумі 272218,29 грн. Отже, Відповідач завдав Скаржнику збитків у розмірі 272218,29 грн.

Проте, у судовому рішенні протиправно зазначається, що Скаржник не довів, що дії або бездіяльність Відповідача призвели до спричинення збитків у сумі 272 218 грн. 29 коп., вимога Скаржника щодо стягнення з Відповідача грошових коштів є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 33/17.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суддів.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в якій просив залишити рішення господарського суду м. Києва від 15.03.2011 року у справі № 33/17 без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 13.12.2007 року між відкритим акціонерним товариством “Міжнародний комерційний банк”, правонаступником всіх прав та обов’язків якого є публічне акціонерне товариство “ПІРЕУС БАНК МКБ” (відповідачем), та товариством з обмеженою відповідальністю “Дельта Моторс” були укладені кредитні договори № К/07-43 та № К/07-44.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З метою забезпечення виконання зобов’язання ТОВ “Дельта Моторс” між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки від 14.12.2007 року, посвідчений ОСОБА_1, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі під № 4912, предметом якого є адміністративно-виробничий комплекс загальною площею 4 325,40 кв.м., розташований в м. Києві по вул. Червоногвардійська, 34

Статтею 1 Закону України “Про іпотеку” визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору ТОВ “Дельта Моторс”             ВАТ “Піреус Банк” прийняв рішення від 31.10.2008 року відповідно до протоколу № 71/1/10-К, про прийняття у власність адміністративно-виробничого комплексу, розташованого в        м. Києві по вул. Червоногвардійська, 34.

28.11.2008 року комунальним підприємством “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” було зареєстроване право власності за ВАТ “ПІРЕУС БАНК МКБ” на адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 4325,40 кв. м., розташований в місті Києві по вулиці Червоногвардійська, 34, та видане реєстраційне посвідчення № 021072 від     28.11.2008 року. Таким чином, 28.11.2008 року позивач набув право власності на адміністративно-виробничий комплекс.

В зв’язку з не звільненням відповідачем приміщень комплексу позивач був змушений звернутись за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 40/262 від 22.10.2009 року позов відкритого акціонерного товариства “ПІРЕУС БАНК МКБ” до відкритого акціонерного товариства “Автотранспортник 13066” та товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕЛЬТА МОТОРС” задоволено частково. Рішенням по справі № 40/262 від 22.10.2009 року заборонено відповідачу вчиняти дії, що спрямовані на порушення права власності позивача, та перешкоджають йому належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що входить до складу Комплексу; зобов'язано відповідача надати безперешкодний доступ, прохід, проїзд до будівель, що належать позивачу на праві власності, а саме - до комплексу; зобов'язано відповідача звільнити нежитлові приміщення, що входять до складу комплексу, в тому числі від майна, яке належить відповідачу. Після набрання рішенням законної сили, господарським судом м. Києва було видано наказ від 12.02.2010 року                      № 40/262 про примусове виконання рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Автотранспортник 13066” на рішення господарського суду м. Києва від 22.10.2009 року у справі № 40/262 залишено без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 22.10.2009 року у справі № 40/262 залишено без змін.

Відповідно до ч. 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Звільнити приміщення комплексу, зайняті відповідачем, в тому числі, від належного йому майна, позивачу вдалось лише в червні 2010 року в результаті проведення виконавчих дій, в зв'язку з чим, державним виконавцем відділу ДВС Дніпровського РУЮ було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 04.08.2010 року з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 12.02.2010 року № 40/262.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, та підтримується колегією суддів, що на час розгляду спору право власності на адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 4325,40 кв. м., розташований в місті Києві по вулиці Червоногвардійська, 34, з 14.10.2010 року належить Товариству з обмеженою відповідальністю “СОЛУМ”, що підтверджується наявними в матеріалах справи договором купівлі-продажу від        23.09.2010 року посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_2. та зареєстровано в реєстрі за № 3911, витягом про державну реєстрацію прав № 27644739 від 14.10.2010 року виданого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна  та актом приймання-передачі адміністративно-виробничого комплексу від 23.09.2010 року, підписаного та засвідченого печатками ТОВ “СОЛУМ” та ПАТ “Піреус Банк”.  

Даний комплекс знаходився на земельній ділянці, що розташована в м. Києві по                 вул. Червоногвардійська, 34, яка знаходиться в користуванні позивача на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.11.2004 року строком на 25 років, який посвідчений Петровою Т.М. державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 17-11109 та зареєстрований в головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради.

З грудня 2008 року по грудень 2010 року позивач сплатив за оренду земельної ділянки 272 218,29 грн. та у зв’язку з викладеним вище позивач зазнав збитків, які просить стягнути з відповідача. В той же час позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогами щодо витрат за користування землею.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 21 Закону України “Про оренду землі” орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України  платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) землекористувачі.

Отже, з огляду на викладене, жодним нормативним актом не передбачено обов’язку третьої особи сплачувати орендну плату замість відповідача.

Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 6 статті 93 Земельного кодексу України  орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Позивачем не надано доказів, що він звертався до відповідача з пропозицією укладення договору суборенди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Позивачем не заперечується той факт, що йому було відомо про те, що право власності на даний комплекс з 28.11.2008 року належить відповідачеві, також не надано доказів ініціювання розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.11.2004 року строком на 25 років, який посвідчений Петровою Т.М. державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 17-11109 та зареєстрований в головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради у зв’язку припинення права власності на адміністративно-виробничий комплекс.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до п.1 ч.2 статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно п.2 ч.2 статті 22 ЦК України упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника і збитками;

- вини.

При відсутності хоч би одного з цих елементів цивільна відповідальності не наступає.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення та не встановлений наявний причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками. Крім того, відсутні докази фактичної сплати позивачем 272218,29 грн. орендної плати.

За таких обставин, оскільки, позивач не довів, що дії або бездіяльність відповідача призвели до спричинення збитків у сумі 272 218,29 грн., відповідно суд першої інстанції дійшов цілком законного та правомірного висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 272218,29 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України суд  –

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2011 року у справі № 33/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          2. Справу № 33/17 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

17.06.11 (відправлено)