У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Кармазіна Ю.М.,
суддів	Кліменко М.Р. і  Глоса Л.Ф.,
за участю прокурора	Опанасюка О.В.,

 

розглянувши в судовому засіданні 15 січня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Свердловського  міського суду Луганської області від 12 грудня 2006 року  і ухвалу апеляційного суду Луганської області від 6 березня  2007 року  щодо нього,

 

встановила:

        

зазначеним  вироком засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

 

 - за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1:

- на користь потерпілої ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 5990 грн. 29 коп., моральної шкоди - 20000 грн.;

- на користь потерпілої ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 775 грн. 88 коп.,  моральної шкоди - 5000 грн.;

- судові витрати у сумі 58 грн. 12 коп. і 737 грн. 66 коп. на користь Управління охорони здоров'я Свердловської міської ради за лікування потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

 

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 15.07.2006 року близько 22 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння і не маючи посвідчення на право керування транспортними засобами, керував мотоциклом Дніпро-10 і рухався без включеного світлового обладнання по правій полосі автодороги «Київ-КПП «Должанський». У районі вул. М.Воцко с. Бірюково м. Свердловська на швидкості 50 км/год  він порушив вимоги п.п. 19.1 «а», 31.6 «б» Правил дорожнього руху та здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_2 і ОСОБА_3., які рухалися краєм проїзної частини вулиці з дитячою коляскою назустріч руху транспортних засобів, внаслідок чого ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, померла на місці ДТП.

 

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 6 березня  2007 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

 

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_1 доводить незаконність свого засудження за ч.2 ст.286 КК України. Стверджує, що в момент наїзду на пішоходів він за кермом мотоцикла не перебував, оскільки передав право керування іншому хлопцю. Зазначає про неправильне встановлення фактичних обставин справи, порушення  на досудовому слідстві його права на захист і застосування до нього недозволених методів ведення слідства. Вказує, що суд при розгляді справи  не врахував наявність у нього хворої матері. Просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на нове розслідування.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який просив вирок щодо ОСОБА_1 змінити та виключити призначення йому додаткового покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Фактичні обставини справи, які були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції,  перегляду відповідно до вимог ч.1 ст.398 КПК України у касаційному порядку не підлягають, а тому суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин справи, встановлених місцевим судом.

 

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, визнаним судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом доказів, і є правильними.

 

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, підтверджена показаннями потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, не довіряти яким колегія суддів підстав не має, даними протоколу огляду місця події, очної ставки ОСОБА_1 з ОСОБА_5, висновками авто-технічної, судово-медичних експертиз та іншими наведеними у вироку доказами.

Зокрема, з показань потерпілих, свідків, які на досудовому слідстві підтвердив і ОСОБА_1,  саме він знаходився за кермом мотоциклу і був затриманий відразу після наїзду біля сидіння водія; на місці події і по дорозі до міліції ОСОБА_1 визнавав, що він збив пішоходів, і не посилався на передачу керування мотоциклом іншій особі, якої  ніхто не бачив.

 

Суд дав належну оцінку цим доказам і правильно кваліфікував дії  засудженого ОСОБА_1  за ч.2 ст.286 КК України.

 

Твердження засудженого ОСОБА_1 про те, що він не перебував за кермом автомобіля в момент наїзду на пішоходів і цей наїзд вчинила інша особа,  були предметом перевірки суду першої та апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли, а тому підстав для направлення справи на нове розслідування немає.

 

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставою для скасування судових рішень, по справі не встановлено.

 

Посилання ОСОБА_1 про порушення під час досудового слідства його права на захист та на застосування щодо нього психологічного тиску при провадженні слідчих дій немотивовані та суперечать матеріалам справи, з яких убачається, що при провадженні досудового слідства ОСОБА_1неодноразово роз'яснювалися його права, в тому числі й на забезпечення захисником, проте він добровільно відмовився від захисника, написавши про це розписки. При цьому будь-яких заяв про застосування щодо нього недозволених методів ведення слідства не робив, відводу слідчому не заявляв. При розгляді справи в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 захищав захисник ОСОБА_8, а твердження підсудного про застосування щодо нього недозволених методів ведення слідства належним чином перевірялися судом.

 

Основне покарання ОСОБА_1призначено відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про засудженого, пом'якшуючої та обтяжуючої  покарання обставин.

Те, що ОСОБА_1 має хвору матір, не є підставою для пом'якшення призначеного йому покарання.

Призначене ОСОБА_1основне покарання є необхідним і достатнім для його виправлення  та попередження  нових злочинів.

 

З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 не встановлено.

 

Разом з тим, судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають зміні у частині призначення йому додаткового покарання.

При призначенні ОСОБА_1додаткового покарання судом було допущено помилку, яка не  усунута судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до  ч.2 ст. 55 КК України позбавлення права займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначено лише у випадках, коли злочин учинено у зв'язку із заняттям певною діяльністю, і суд визнає за неможливе збереження за особою, що вчинила злочин, права займатися цією діяльністю.

На роз'яснення цієї норми закону  в п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що суд не вправі призначати як додаткове покарання позбавлення права керувати  транспортними засобами особі, яка такого права не мала.

 

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1  на момент скоєння злочину не мав посвідчення водія, тобто не мав права керування транспортними засобами.

  

Тому судові рішення  в порядку ст. 395 КПК України підлягають зміні в частині призначення  засудженому додаткового покарання, оскільки цим не погіршується  його становище.

 

Керуючись ст.ст.  394-396 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а:

 

         відмовити ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги.

У порядку ст. 395 КПК України вирок Свердловського міського суду Луганської області від 12 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 6 березня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з резолютивної частини вироку призначення засудженому додаткового покарання  у виді позбавлення права керувати  транспортними  засобами строком на 3 роки.

У решті судові рішення  залишити без зміни.  

 

Судді:

 

Кармазін Ю.М.                       Кліменко М.Р.                           Глос Л.Ф.