ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" січня 2008 р. Справа № 11/1179
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький
на рішення господарського суду Хмельницької області
від "12" червня 2007 р. у справі № 11/1179 (суддя Радченя Д.І.)
за позовом Шепетівського підприємства теплових мереж, м. Шепетівка
до Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький
про стягнення 6099,88 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.06.2007р.у справі №11/1179 позов Шепетівського підприємства теплових мереж до підприємця ОСОБА_1 про стягнення 6099,8 грн. задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 3424,94 грн. основного боргу, 86,35 грн. пені, 58,72 грн. витрат по оплаті державного мита та 67,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що місцевий господарський суд прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, підприємець звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуваний судовий акт скасувати.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Зокрема, скаржник зазначає наступне:
- поза увагою суду залишилась усна домовленість між сторонами по справі, згідно якої підприємець в рахунок оплати за спожиту теплову енергію передавала позивачу медикаменти, що підтверджується належним чином оформленими довіреностями, накладними та виданою Шепетівським підприємством теплових мереж довідкою;
-суд не встановив дійсний розмір опалювальної площі, не зважаючи на те, що в копія рахунків, долучених позивачем до позовної заяви, є суттєві відмінності у визначені її розміру;
- пунктом 4.8. договору від 10.05.2001р. за №52 передбачено, що вартість оплати за теплову енергію, яка відпускається відповідачу для опалення приміщення, складає 139,98 грн. Суд не взяв до уваги, що в рахунках позивача зазначено інші розміри оплати за спожиту теплову енергію, про які постачальник всупереч чинному законодавству споживача не попереджав.
Водночас скаржник звертає увагу на часткове визнання позивачем того, що в 2005р. відповідачем передавались медикаменти в якості розрахунку за отриману теплову енергію.
Шепетівське підприємство теплових мереж у письмовому відзиві від 27.11.2007р. за №832 на апеляційну скаргу не погоджується з доводами скарги.
Вважає посилання відповідача на усну угоду щодо розрахунку за поставлену теплову енергію у вигляді надання медикаментів безпідставним, оскільки п. 5.1. договору від 10.05.2001р. встановлює грошову форму розрахунку.
Вказує, що після укладання договору на відпуск теплової енергії органи місцевого самоврядування м. Шепетівка неодноразово змінювали тарифи на опалення приміщень, про це відповідачу направлялись письмові повідомлення. Відповідного змісту оголошення друкувались в місцевій пресі. З огляду на викладене, розмір плати, вказаний у договорі не може відповідати розміру, вказаному в рахунках, виставлених після зміни тарифів.
Стаття 15 Закону України "Про теплопостачання" покладає на споживача обов'язок щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Факт споживання теплової енергії відповідачем не заперечується. Розмір опалювальної площі, на яку нараховувалась плата, визначався на підставі довідок Комунального підприємства "Житлосервіс"-балансоутримувача будівлі по вул. Островського, 6 у м. Шепетівка, частину якої орендувала відповідачка.
Крім того, умовами договору від 10.05.2001р. не вимагається пред'явлення споживачу рахунків за теплову енергію. Позивач з власної ініціативи направляв відповідачу вказані рахунки з метою інформування про вартість фактично спожитої енергії для наступного врахування підприємцем при плануванні розмірів платежів.
Представники сторін в засідання суду не з'явились, про причини нез'явлення не повідомили.
Зважаючи на те, що про дату і місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином (ухвалу про призначення розгляду апеляційної скарги на 24.01.2008р. на адреси сторін надіслано рекомендованою кореспонденцією 17.12.2007р.), а, також, враховуючи положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, судова колегія вважає, що нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній доказами.
Розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія судів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В лютому 2007р. в господарський суд Хмельницької області звернулось Шепетівське підприємство теплових мереж з позовом про стягнення з Приватного підприємця ОСОБА_1 6099,88 грн., з яких 3425,47грн. - основний борг, 2675,47 грн. -пеня.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що 10. 05. 2001р. між Шепетівським підприємством теплових мереж (Постачальник) та підприємцем ОСОБА_1 (Споживач) укладено договір №52 на відпуск теплової енергії, за умовами якого Постачальник забезпечує Споживача тепловою енергією для опалення частини приміщення по вул. Островського, 6 у м. Шепетівка, що використовується останнім на підставі договору оренди під аптеку (а.с. 9-1).
Відповідно до п. 1.1 даного договору Постачальник забезпечує Споживача тепловою енергією на потребу опалення, гарячого водопостачання, вентиляції, технічні потреби відповідно з відповідним планом теплопостачання.
Пунктом 3.5 договору передбачено, що облік теплопостачання споживача повинен базуватися на приладах комерційного обліку тепла.
В разі відсутності приладів обліку кількість спожитої теплової енергії визначається розрахунком.
Згідно п. 4.6 договору, оплата за теплову енергію на потреби опалення, кондиціонування, вентиляцію для споживачів, не обладнаних лічильниками теплової енергії та тимчасовими споживачами (будівельними організаціями), здійснюється щорічно по тарифах, діючих на день надходження коштів в установу банку.
Розрахунки між споживачем та постачальником здійснюються тільки на умові попередньої оплати грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок постачальника вартості теплової енергії, необхідної споживачеві для опалення. Розрахунковий рік для цілорічної оплати за спожите тепло розпочинається з дня прийняття рішення про початок опалювального сезону. (п.п. 5.1, 5.7).
На оплату наданих послуг з теплопостачання позивач виставляв відповідачу рахунки.
Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії виконав частково ( враховуючи взаєморозрахунки проведенні шляхом передачі позивачу в травні 2005 року медикаментів вартістю 402 грн.), виникла заборгованість за спожиту в період з лютого 2004 року по січень 2007 року теплову енергію в сумі 3 424, 94 грн., що і спонукало Постачальника звернутись за судовим захистом своїх прав та інтересів.
Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 Господарського кодексу України).
Згідно з ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Однак, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала.
Положення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляють обов'язок доказування та подання доказів між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення.
Докази на підтвердження сплати підприємцем ОСОБА_1 заборгованості в сумі 3 424, 94 грн. в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу й необхідність їх задоволення.
Відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В силу приписів ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 1 спеціального Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-131 (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002р. №9221 - 3), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платнику пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ст.232 Господарського кодексу України).
Пунктом 5.2. договору від 10.05.2001р. за №52 сторони встановили, що при порушенні строків оплати за споживання теплової енергії Споживач сплачує Постачальнику пеню в установленому законодавством розмірі від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з уточненим судом першої інстанції періодом, за який нараховується пеня та частковим задоволенням вимоги позивача щодо її стягнення в розмірі 86,35 грн.
Доводи апеляційної скарги не грунтуються на чинному законодавстві та спростовуються матеріалами справи, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового акту.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 12.06.2007р. є обгрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідає обставинам справи, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 12.06.2007р. у справі №11/1179 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький - без задоволення.
2. Справу №11/1179 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук.4 прим.
1-до справи
2,3-сторонам
4-в наряд