ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

20.12.2007

Справа №2-15/14693-2007

За позовом Заступника прокурора м. Києва (03150, м. Київ, вул.. Предславинська, 45/9) в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України (01001, м. Київ, вул.. Еспланадна, 8/10, ідентифікаційний код 00013669)

До відповідача Науково-виробничого центру м’ясного птахівництва Інституту ефіроолійних та лікарських рослин (97503, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул.. Білова, 3, ідентифікаційний код 05505325)

Про стягнення 198355,87 грн.

                                                                                                      Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – Довіденко Н.А., довіреність № 128 від 08.10.2007 р., у справі  

Представник прокуратури – Штехбарт Д.В., посвідчення № 06009

Обставини справи: Заступник прокурора м. Києва звернувся в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України до Господарського суду АР Крим  з позовом до Науково-виробничого центру м’ясного птахівництва Інституту ефіроолійних та лікарських рослин про стягнення 198355,87 грн., в тому числі 192832,00 грн. основного боргу, 5523,87 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань за договором безвідсоткової, цільової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати № 46  від 27.11.2004 р. на суму 192832,00 грн., що і стало приводом для звернення з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5523,87 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов по суті позовних вимог не заперечував, визнав суму позову у розмірі 198355,87 грн.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

                                                         

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до статті 121 Конституції України прокуратура покликана захищати інтереси держави.

Прокурор зобов’язаний статтею 35, 36-1 Закону України „Про прокуратуру”, здійснюючи повноваження, покладені на прокуратуру статтею 121 Конституції України, вживати передбачені законом заходи щодо усунення порушень закону від кого б вони  не походили.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту (часті 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 р. визначено, що під органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженим Указом Президента України від 30.08.2000 р. за № 1035/2000, передбачено, що Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. № 1111 Міністерство праці та соціальної політики України визначено відповідальним за своєчасне вжиття заходів щодо повернення державними підприємствами у повному обсязі коштів позики.

Таким чином, оскільки Міністерство праці та соціальної політики України уособлює інтереси держави в зазначених правовідносинах, позов пред’явлено в його особі.

Відповідно до норм Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік”, Постанови Кабінету Міністрів України №1111 від 25.08.2004 р. „Про затвердження Порядку спрямування надходжень від приватизації державного майна понад обсяги, визначені статтею 26 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік" та Наказу Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства фінансів України №231/576 від 20.09.2004 р. „Про затвердження Порядку перерахування та використання коштів державного бюджету від приватизації державного майна, що надходять понад обсяги, визначені статтею 20 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, на погашення заборгованості із заробітної плати на умовах безвідсоткових бюджетних позичок підприємствам державної форми власності” 27.11.2004 р. між Міністерством праці та соціальної політики України (Позикодавець) та Науково-виробничим центром м’ясного птахівництва Інституту ефіроолійних та лікарських рослин (Позичальник) був укладений договір №46 безвідсоткової, цільової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати. (а.с. 9-11)

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору Позикодавець зобов’язується надати Позичальнику безвідсоткову цільову бюджетну позику, а останній зобов’язується використати її за цільовим призначенням і повернути у визначений даним Договором строк.

Як встановлено пунктом 2.1 Договору, метою надання позики Позичальнику є виплата заборгованості із заробітної плати, що утворилася станом на 1.01.2004 р. та не погашена на момент введення в дію Закону України від 17.06.2004 р. №1801-ІУ „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік” працівникам Позичальника за списком згідно Додатку 1, що є невід’ємною частиною до Даного Договору.

Відповідно до пункту 3 Договору сума позики становить 315000,00 грн.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що строк надання позики Позичальнику становить 3 роки, з моменту переказу грошей Позикодавцем на рахунок Позичальника, відкритий в органі Державного казначейства за місцем розташування останнього.

Позичальник зобов’язується повернути суму позики у строк, вказаний в пункті 5.1 даного Договору (пункт 6.1 Договору). Причому повернення позики повинно здійснюватись щомісячно, починаючи з 1 січня 2005 року, рівними частками, згідно графіку її повернення, викладеному у Додатку 2, що є невід’ємною частиною даного Договору (пункт 6.2 Договору).

Пунктом  7 визначено, що Договір набуває чинності з моменту підписання його Сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

Відповідно до умов Договору позивачем платіжним дорученням № 136 від 08.12.2004 р. була перерахована на рахунок Науково-виробничого центру м’ясного птахівництва Інституту ефіроолійних та лікарських рослин безвідсоткова цільова бюджетна позика у розмірі 315000,00 грн. (а.с. 13).

30.12.2004 р. Позичальник, у зв’язку з неможливістю використання частини наданої безвідсоткової позики, повертає Позикодавцю частину позики в розмірі 13147,77 грн. Таким чином сторонами був затверджений новий графік погашення позики.

Отже, після повернення частини позики, загальна сума безвідсоткової позики, що підлягає поверненню Позичальнику, складає 301852,23 грн.

Проте, відповідач не виконував свої обов’язки за узгодженим графіком щодо своєчасної сплати заборгованості, в результаті чого станом на 30.11.2006 р. сума невиконаного зобов’язання щодо повернення позики становить 192832,00 грн., що і послужило підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідач  не представив суду доказів виконання своїх зобов’язань за Договором № 46 від 27.11.2004 р. щодо своєчасного повернення наданої йому за договором позики, у той час як   відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При таких обставинах  матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором №46 від 27.11.2004 р. по поверненню безвідсоткової позики, яка станом на 30.11.2006 р. складає 192832,00 грн., через що  вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне повернення коштів у розмірі 5523,87 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 9.3 Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного повернення коштів Позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмір 0,01% від загальної суми отриманих коштів за кожний день прострочки, але не більше річної облікової ставки Національного банку України.

Судом встановлено, що пеня у розмірі 5523,87 грн., згідно доданого до позовної заява розрахунку, обчислена позивачем правомірно та не перевищує річної облікової ставки НБУ, а тому вимоги Міністерства праці та соціальної політики України щодо її стягнення з Науково-виробничого центру м’ясного птахівництва Інституту ефіроолійних та лікарських рослин також підлягають задоволенню.

Відповідач визнав суму заборгованості шляхом підписання акту звіряння взаємних розрахунків а також у відзиві на позовну заяву.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення  про  задоволення  позову за умови,  що дії відповідача не суперечать законодавству або  не  порушують  прав  і  охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, вказані дії відповідача не суперечать законодавству та  не  порушують  прав  і  охоронюваних законом інтересів інших осіб, через що  позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по безвідсотковій цільовій бюджетній позиці у розмірі 192832,00 грн. та 5523,87 грн. пені. підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Науково-виробничого центру м’ясного птахівництва Інституту ефіроолійних та лікарських рослин (97503, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул.. Білова, 3, ідентифікаційний код 05505325) на користь Міністерства праці та соціальної політики України (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ідентифікаційний код 00013669) заборгованість по безвідсотковій цільовій бюджетній позиці у розмірі 192832,00 грн. та 5523,87 грн. пені.

3.          Стягнути з Науково-виробничого центру м’ясного птахівництва Інституту ефіроолійних та лікарських рослин (97503, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул.. Білова, 3, ідентифікаційний код 05505325)   в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ЗКПО 34740405)  державне мито в розмірі  1983,86 грн.

4.          Стягнути з Науково-виробничого центру м’ясного птахівництва Інституту ефіроолійних та лікарських рослин (97503, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул.. Білова, 3, ідентифікаційний код 05505325)   в доход Державного бюджету України (р/р 31218259700002, код платежу 22050000, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ЗКПО 34740405)  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

5.          Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.