ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 317
ПОСТАНОВА
Іменем України
22.01.2008 | Справа №2-16/14482-2007А |
За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс – Газ» (95000, м. Сімферополь, вул. Набережна, 69, п/р 26002314331 у СФ ВАТ «МТБ», ОКПО 32322481, МФО 384748, ІНН 323224801272, свідоцтво 00786977)
До відповідача Державної податкової інспекції у м. Сімферополь, (95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9)
Про спонукання до виконання певних дій
Суддя В.А.Омельченко
Секретар судового засідання Хлебнікова Н.С.
П Р Е Д С Т А В Н И К И:
від позивача – Писоцька Н.Г. – представник, дов. № 16 від 14.01.2008 року
від відповідача - Рибалко Ю.Л. – ст.. держ. под. інспектор, дов. № 6515/9/10 від 05.04.2006 року.
Суть спору - Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю “Альянс-Газ”, звернувся до Господарського суду АРК з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі з позовною вимогою постановити судове рішення, яким зобов’язати відповідача – Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі залічити на користь позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Альянс-Газ” невідшкодовану із державного бюджету суму податку на додану вартість за рахунок податку на прибуток до державного бюджету в сумі 152796,90 грн. згідно першій податковій вимозі від 13.09.07 р. № 1/2636.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у позивача рахується переплата по податку на додану вартість у розмірі 242499,40 грн., яка виникла на підставі декларацій з ПДВ за наступні періоди: серпень 2004 р., жовтень 2004 р., лютий 2005 р., березень 2005 р., квітень 2005 р., травень 2005 р. Відповідачем на адресу позивача направлена перша податкова вимога від 13.09.07 р. № 1/2636, згідно з якою позивач має податковий борг з податку на прибуток в сумі 152796,90 грн.
Позивач листом від 19.09.07 р. запропонував відповідачу здійснити погашення заборгованості з податку на прибуток за рахунок переплати податку на додану вартість, проте, відповідач листом від 25.09.07 р. № 59558/10/191 безпідставно відмовив позивачу.
На думку позивача, відмова у здійсненні погашення заборгованості з податку на прибуток за рахунок переплати з податку на додану вартість, яка утворилась внаслідок невідшкодування з державного бюджету суми бюджетного відшкодування ПДВ, є неправомірною.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, просить суд у позові відмовити. На думку відповідача, позивач мав право вимагати здійснення податковим органом погашення заборгованості з інших податків і зборів за рахунок переплати з ПДВ на підставі п. 4 Указу Президента “Про деякі зміни в оподаткуванні” № 857/98 від 07.08.98 р. Проте, вказаний Указ Президента втратив чинність на підставі п. 18 розділу “Прикінцеві положення” Закону України від 25.03.05 р. № 2505-IV “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”. Відповідач вважає, що ніяким іншим законодавчим актом не передбачено право позивача вимагати здійснення податковим органом погашення заборгованості з інших податків і зборів за рахунок переплати з ПДВ.
Відповідач також наполягає на тому, що у позові необхідно відмовити на підставі пропущення позивачем річного терміну звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
В ході розгляду справи була оголошена перерва судового засідання в порядку статті 150 КАС України, після закінчення якої провадження по справі було продовжено.
Після вияснення усіх обставин справи, та перевірки доказів, суд перейшов до судових дебатів, які почалися в судовому засіданні, що відбулося 22.01.2008 року.
Після закінчення дебатів сторін, суд віддалявся для ухвалення рішення по даній справі до нарадчої кімнати.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, а також заслухавши представників сторін, суд, -
В С Т А Н О В И В:
Товариством з обмеженою відповідальністю “Альянс-Газ” були надані до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі податкові декларації з податку на додану вартість, згідно з якими він має право на бюджетне відшкодування ПДВ за наступні періоди (згідно рядків 21 декларацій):
- серпень 2004 р. – у сумі 47127 грн. (№ 617407 від 20.09.04 р.);
- жовтень 2004 р. – у сумі 130401 грн. (№ 660271 від 22.11.04 р.);
- лютий 2005 р. – у сумі 42588 грн. (№ 13954 від 18.03.05 р.);
- березень 2005 р. – у сумі 17434 грн. (№ 20423 від 20.04.05 р.);
- квітень 2005 р. – у сумі 11699 грн. (№ 102299 від 19.05.05 р.);
- травень 2005 р. – у сумі 26762 грн. (№ 108045 від 21.06.05 р.).
Порядок відшкодування податку на додану вартість визначений в строках 25.1.1 зазначених декларацій, а саме – у рахунок зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів.
Станом на вересень 2007 року частина зазначеної суми бюджетного відшкодування, яка належить позивачу, і залишилась невикористаною на зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів, склала 242499,40 грн.
Відповідачем на адресу позивача направлена перша податкова вимога від 13.09.07 р. № 1/2636, згідно з якою позивач має податковий борг з податку на прибуток в сумі 152796,90 грн.
Позивач листом від 19.09.07 р. запропонував відповідачу здійснити погашення заборгованості з податку на прибуток за рахунок переплати податку на додану вартість, яка залишилась невикористаною на зменшення майбутніх податкових зобов’язань з ПДВ.
Відповідач листом від 25.09.07 р. № 59558/10/191 підтвердив наявність у позивача переплати з податку на додану вартість у сумі 242499,40 грн. і зазначив, що здійснити відшкодування вказаної суми у рахунок погашення податкових зобов’язань з інших податків не є можливим, оскільки Законом України від 25.03.05 р. № 2505 “Про внесення змін до Закону “Про Державний бюджет України на 2005 рік” і деяких інших законодавчих актів України” скасовано Указ Президента України № 857/98 від 07.08.98 р., згідно з яким допускалось зарахування бюджетного відшкодування по ПДВ в рахунок інших податків, які зараховуються до Державного бюджету.
Позивач не погодився з відмовою відповідача у зарахуванні частини бюджетного відшкодування ПДВ, яка залишилась невикористаною на погашення майбутніх податкових зобов’язань з ПДВ, у рахунок зменшення податкових зобов’язань з податку на прибуток згідно першій податковій вимозі від 13.09.07 р. № 1/2636 і вважає за необхідне зобов’язати відповідача залічити на користь позивача невідшкодовану із державного бюджету суму податку на додану вартість за рахунок податку на прибуток до державного бюджету в сумі 152796,90 грн. згідно першій податковій вимозі від 13.09.07 р. № 1/2636.
Суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1.8 Закону “Про податок на додану вартість”, бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у поданих деклараціях з ПДВ за серпень 2004 року, жовтень 2004 року, лютий-травень 2005 року самостійно визначив порядок відшкодування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Це рішення позивача відображено у поданих ним деклараціях за відповідні періоди.
Вказане право надано позивачу п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість”, згідно з яким платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.
Пунктом 8.2 Порядку відшкодування податку на додану вартість затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України від 2 липня 1997 року N 209/72 передбачено, що у разі, якщо в платника протягом трьох звітних періодів після дати відшкодування суми ПДВ у рахунок платежів з цього податку відшкодовані суми повністю або частково не були використані платником в погашення податкових зобов'язань за їх відсутністю, то він має право звернутися до податкового органу із заявою про повернення таких сум на поточний рахунок чи зарахування їх у рахунок інших платежів, які надходять до Державного бюджету України.
Зазначений Порядок є чинним, прийнятий на виконання Закону України “Про податок на додану вартість”, і повністю кореспондується з положеннями цього Закону, а також інших законів України, зокрема, п.п. 7.1.1. п. 7.1. ст. 7 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Наказ «Про затвердження Порядку відшкодування податку на додану вартість» з моменту прийняття є чинним нормативно-правовим актом, його зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 липня 1997 р. за N 263/2067. Наказ прийнято центральними органами виконавчої влади у межах іх повноважень та на виконання Закону України “Про податок на додану вартість”. Отже, суд приходить до висновку, що цей нормативно-правовий акт є обов’язковим для виконання і позивачем, як платником податків, і відповідачем, як податковим органом, підпорядкованим Державній податковій адміністрації України.
Відповідно до п.п. 15.3.1 п.п. 15.3 ст. 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, заяви про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач своєчасно звернувся до податкового органу з заявою про здійснення погашення заборгованості з податку на прибуток за рахунок переплати податку на додану вартість, яка залишилась невикористаною на зменшення майбутніх податкових зобов’язань з ПДВ.
Судом не приймається до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем річного терміну звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до суду обчислюється з моменту отримання позивачем листа ДПІ у м. Сімферополі від 25.09.07 р. № 59558/10/191, яким позивачу було неправомірно відмовлено у прийнятті його заяви від 19.09.07 р. до виконання. Адже, після закінчення трьох звітних періодів після подання декларацій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, платник податків мав право звернутися до податкового органу із заявою про зарахування цих сум у рахунок інших платежів, а не на звернення до суду з позовом. Права та інтереси позивача порушені саме неправомірною відмовою у задоволенні вимог заяви від 19.09.07 р. Позивач звернувся до суду 05.10.07 р., таким чином, строк звернення до адміністративного суду позивачем дотриманий.
Посилання відповідача на те, що Законом України від 25.03.05 р. № 2505 “Про внесення змін до Закону “Про Державний бюджет України на 2005 рік” і деяких інших законодавчих актів України” скасовано Указ Президента України № 857/98 від 07.08.98 р., згідно з яким допускалось зарахування бюджетного відшкодування по ПДВ в рахунок інших податків, які зараховуються до Державного бюджету не спростовують вищенаведеного.
При прийнятті рішення суд керується нормативними актами, які регулюють спірні відносини, а дія зазначеного Указу Президента на спірні відносини не розповсюджується, оскільки на момент звернення позивача з заявою від 19.09.07 р. Указ втратив чинність. Натомість, діючі законодавчі акти не містять заборони переплату з податку на додану вартість, яка виникла внаслідок невикористання суми бюджетного відшкодування з ПДВ на погашення майбутніх платежів з цього податку, зараховувати у рахунок погашення інших податків і зборів.
Таку пряму заборону містив п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість” у початковій редакції (“Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов'язкових платежах) не дозволяється”), проте, вказана норма була виключена Законом від 25.03.05 р. № 2505-IV “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”.
Абзацом 2 п.п. 7.1.1. п. 7.1. ст. 7 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків може бути здійснено шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків, що виникли згідно з нормами податкового або бюджетного законодавства чи цивільно-правових угод, строк погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов'язань платника податків.
Посилання відповідача на те, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування” від 30.11.2006 р. N 398-V дію цієї норми зупинено на 2007 рік спростовуються наступним:
Абз. 2 п.п. 7.1.1. п. 7.1. ст. 7 Закону “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” регулює елемент механізму сплати податку, а саме, джерело, за рахунок якого може бути погашене податкове зобов’язання або податковий борг. Законом України від 30.11.2006 р. N 398-V дію цієї норми зупинено, але прямої заборони на використання вказаного елементу механізму сплати податку закон не містить.
Суд приймає до уваги, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування”, зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Законом України від 30.11.2006 р. N 398-V не можуть бути внесені зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно механізму сплати податків у 2007 році.
Суд також приймає до уваги вимогу п.п. 4.4.1. п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”: Конфлікт інтересів. У разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Аналіз вищезгаданих норм дозволяє зробити висновок, що заява позивача від 19.09.07 р. містила вимогу, яка узгоджується з Законами України “Про систему оподаткування”, “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, “Про податок на додану вартість”, та прийнятим у відповідності з цими законами та на їх виконання Наказом Державної податкової адміністрації України та Головного управління Державного казначейства України від 2 липня 1997 року N 209/72 “Про затвердження Порядку відшкодування податку на додану вартість”. Податковий орган повинен діяти у порядку, передбачено Наказом від 2 липня 1997 року N 209/72, а відмова у задоволенні заяви позивача є неправомірною.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України.
Оскільки п. 2 ч. 3 розділу VII КАС України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно п.п. б п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, що дорівнює 3, 40 грн., зайво сплачене держмито у сумі 98,60 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, відповідно до п.2 ст. 89 КАС України по його заяві.
Вступна та резолютивна частина постанови оголошені в судовому засіданні –22.01.2008 року.
Постанова складена у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –26.01.2008 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 –164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити
2. Зобов’язати Державну податкову інспекцію в м. Сімферополі зарахувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс – Газ» (95000, м. Сімферополь, вул. Набережна, 69, п/р 26002314331 у СФ ВАТ «МТБ», ОКПО 32322481, МФО 384748, ІНН 323224801272, свідоцтво 00786977) невідшкодовану з державного бюджету суму податку на додану вартість за рахунок податку на прибуток до державного бюджету в сумі 152796,90 грн. згідно з першої податкової вимоги від 13.09.2007 року № 1/2636.
3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р № 31115095700002, отримувач Державний бюджет м. Сімферополя, код платежу 22090200, ЄДРПОУ 34740405, Банк ГУ ГКУ в АРК м. Сімферополь, МФО 824026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс – Газ» (95000, м. Сімферополь, вул. Набережна, 69, п/р 26002314331 у СФ ВАТ «МТБ», ОКПО 32322481, МФО 384748, ІНН 323224801272, свідоцтво 00786977) 03,40 грн. державного мита.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складання постанови в повному обсязі з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку передбаченому ч.5 ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі не подання відповідної заяви ( ст. 254 КАС України)
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Омельченко В.А.