РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"08" червня 2011 р. Справа № 8/5007/17/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Грязнов В.В.
суддя Савченко Г.І. ,
суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Яковлєв Д.В.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - ОСОБА_1. (довір.№ВО 004600 від 12.03.2011р.);
від органу прокуратури -не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного госпо-дарського суду апеляційну скаргу Військового прокурора Житомирського гарнізону на рішення господарського суду Житомирської області від 12.04.2011р. у справі №8/5007/17/11
за позовом Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави, в особі - Державного департаменту України з питань виконання покарань - Житомирської виправної колонії №4 м.Житомир
до відповідача Військова частина №3047 внутрішніх військ МВС України м.Житомир
про повернення орендованої земельної ділянки
Представнику Відповідача роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст.22, 28 Госпо-дарського процесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судо-вого процесу стороною заявлено не було. Заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.04.2011р. у справі №8/5007/ 17/11 (суддя Давидюк В.К.) задоволено позов Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави, в особі - Державного департаменту України з питань виконання покарань –Житомирської виправної колонії №4 до Військової частини №3047 внутрішніх військ МВС України про повернення орендованої земельної ділянки з наявними на ній спорудами.
Відповідно до рішення, Військовій частині №3047 внутрішніх військ МВС України належить повернути Державному департаменту України з питань виконання покарань –Житомирській виправній колонії №4 орендовану земельну ділянку розміром 1,14 га з наявними на ній спорудами (казарма, їдальня, спортзал, розплідник собак) за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, з Військової частини в доход Державного бюджету України підлягає стягненню 1 892 грн. 02 коп. судових витрат.
Рішення мотивовано тим, що на день розгляду справи в суді дія укладеного 20.06.2002р. сторонами у справі договору оренди об’єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 –припинилась у зв’язку із закінченням строку його дії, а відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено, а згідно ч.1 ст. 34 Закону України
«Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
Крім того, відповідно до п.7.1 договору оренди №1 від 20.06.02р., орендар зобов’язаний своєчасно здійснювати орендні платежі, а відповідач протягом дії договору орендну плату не сплачував, що згідно з п.«д»ст.141 Земельного кодексу України є підставою припинення права користування земельною ділянкою. При цьому, місцевий суд відхилив як безпідставні твердження Відповідача про неможливість командування військової частини №3047 самостійно без Управління Північного територіального командування внутрішніх військ МВС України вирішити питання про залишення особового складу на спірній території, оскільки Відповідач є окремою юридичною особою.(арк.справи 44-45).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Військовий прокурор Житомирського гарнізону подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення від 12.04.2011р., як незаконне та прийняти нове рішення, яким провадження у справі припинити. Прокурор зазначає, що місцевий суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, розглянувши вимогу не «про припинення договору оренди», а «про зобов’язання звільнити спірну земельну ділянку», якої немає у позовній заяві. При цьому, задовольнивши позов, суд не дослідив прав сторін на спірну земельну ділянку, обставин розміщення на ній об’єктів нерухомого майна, самочинно зведених Військовою частиною; судом не досліджено також умов зміни дислокації військових частин, визначених Кабміном України та МВС України.(арк.справи 53-56).
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.05.2011р. апеляційну скаргу Військового прокурора Житомирського гарнізону прийнято до провадження.
Державний департамент України з питань виконання покарань, Житомирська виправна колонія №4 та Житомирський прокурор з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішеннь у кримінальних справах –не забезпечили явку своїх представників у судові засідання апеляційної інстанції 25.05.2011р. та 08.06.2011р.
Проте, Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав прийняте рішення. (арк.справи 79-81).
Представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника Відповідача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу ГУВВ МВС України №04 від 10.02. 1992р. на базі лінійного батальйону в/ч 7429 сформований 75-й окремий конвойний батальйон ВВ і КО МВС України з дислокацією у м.Житомир (військова частина 6726).
На підставі наказу МВС України № 027 від 30.04.1992р. 75-й окремий конвойний батальйон МВС України (військова частина 6726) перейменовано в 7-й окремий конвойний батальйон МВС України (військова частина 3047) з місцем дислокації м.Житомир.(арк.справи 84).
Рішенням Житомирської міської ради від 08.10.1992р. Установі 309/4 (правопопереднику Позивача), яка знаходиться у м.Житомир, вул.Ватутіна,172 надано в постійне користування розташовану між вулицями Транспортна, Котовського та Ватутіна земельну ділянку загальною площею 24,2128 га, з яких 1.1910 га – надано в тимчасове користування Військовій частині 7429 (правопопереднику Відповідача), що стверджується копією Державного акта на постійне користування землею від 19.04.1994р.(арк.справи 21-24).
Начальником Житомирської виправної колонії №4 та командиром Військової частини №3047 Внутрішніх військ МВС України, 20.06.2002р. як орендодавцем та орендарем було підписано і скріплено відбитками печаток договір оренди об’єкта нерухомості №1, згідно п.п 1.1-1.3, 3, 4.1, 5 якого – орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння земельну ділян-ку площею 1.19 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з наявними на ній спорудами (казарма, їдальня, спортзал) для дислокації Відповідача. Строк оренди складає 5 років з моменту передачі об’єкта оренди згідно акту здачі-приймання.(п.4.1 Договору). Орендна плата в сумі 01 грн за рік за узгодженням сторін може вноситись в натуральній або змішаній формі продуктами харчування, товарами, послугами або перераховуватись в безготівковому по-рядку.(арк.справи 6-7).
Разом з тим, всупереч умовам розділу «3»Порядок передачі об’єкта в оренду – сторони так і не здійснили комісійного приймання-передачі об’єкта в оренду, що стверджується матеріалами справи.
У лютому 20011р. Житомирський прокурор з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави, в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань – Житомирської виправної колонії №4 звернувся з позовом до Військової частини №3047 внутрішніх військ МВС України. При цьому, за одними й тими ж реквізитами №61-23-вих від 14.02.2011р. – до господарського суду Житомирської області було направлено позовну заяву про повернення орендованої земельної ділянки з наявними на ній спорудами.(арк.справи 2-3), а Відповідачеві – про припинення договору оренди.(арк.справи 97-98).
Прокурор просив повернути орендовану Відповідачем земельну ділянку на підставі ст. 291 ГК України та ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якими унормовано припинення права користування земельною ділянкою в зв’язку із закінченням строку договору.
Перевіряючи відповідність рішення вимогам чинного законодавства, колегія суддів виходить з наступного:
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають з договорів та інших правочинів, а також із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути примусове виконання обов’язку в натурі.
Предметом спору у даній справі є повернення орендованої земельної ділянки.
Правовідносини, пов’язані з орендою, у Цивільному кодексі України врегульовані Главою 58 (статті 759 - 826).
Відповідно до ст.792 ЦК України, за договором (найму) оренди земельної ділянки наймодавець зобов’язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулю-ються законом.
Згідно зі ст.3 Земельного кодексу України (надалі в тексті –ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються законом (стаття 93 ЗК України).
Згідно зі ст.ст. 1, 6 Закону України «Про оренду землі», оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодек-сом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами і договором оренди землі.
Відповідно до ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі.
В силу ст.761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до приписів ст.12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад (п. «а»), надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (п.«в»).
В судовому засіданні 08.06.2011р. представник Відповідача надав апеляціному суду оригінали та завірені копії позовної заяви №61-23-вих від 14.02.2011р. та договору оренди об’єкта нерухомості №1 від 20.06.2002р., з яких вбачається їх відмінність від поданих місцевому суду.(арк. справи 2-3, 6-7)
Виходячи з правила ст.101 ГПК України про прийняття апеляційним судом доказів в разі обгрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції з незалежних від нього причин –судова колегія приймає до розгляду ці докази, інвентарні документи та архівну довідку №468.(арк.справи 62-71, 84, 97-101).
Колегією суддів встановлено, що Житомирська міська рада як власник землі, 08.10.1992р. розпорядилась земельною ділянкою загальною площею 24,2128 га, розташованою між вулицями Транспортна, Котовського та Ватутіна у м.Житомир –надавши її у постійне користування правопопереднику Позивача. Крім того, частину цієї земельної ділянки площею 1,1910 га – надано в тимчасове користування Військовій частині 7429, яка є правопопередником Відповідача, а майно і споруди перебувають на балансі Відповідача з 1986, 1992, 2001 років як державне майно, закріплене за Міністерством Внутрішніх справ України.
Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст.230 ЦК України встановлено, що особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Матеріалами справи стверджено, що начальник Житомирської виправної колонії №4, підписуючи 20.06.2002р. договір оренди об’єкта нерухомості №1 не мав необхідного обсягу дієздатності на розпорядження землями комунальної власності (1,14 га) та державним майном, яким є зазначені у договорі казарма, їдальня та спортзал, оскільки за 10 років до цієї події – це було здійснено уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування.
Договір оренди об’єкта нерухомості №1 від 20.06.2002р. не відповідає ст.ст. 230, 761, 792 ЦК України, 12, 124 ЗК України та ст.ст. 1, 3, 4, 13, 21 Закону України «Про оренду землі».
Як зазначалось, оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою. Орендна плата за землю –це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою на підставі договору. А пунктом 5.1 договору встановлено орендну плата за землю в сумі 01 гривня за рік, що суперечить методиці грошової оцінки земель комунальної власності.
Крім того, у відповідності до положень ст.7 Закону України від 26 березня 1992р. N 2235-ХІІ «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», внутрішні війська складаються із з’єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об’єктів, зо rрема атомних електростанцій, по супроводженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв’язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин.
Місця розташування на території України зазначених з’єднань, військових частин, установ внутрішніх військ визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України і погодженням з місцевими органами влади. Місце розташування з’єднання, військової частини і підрозділів може бути змінено за умови підготовки для цього матеріально-технічної бази.
Чисельність внутрішніх військ встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України.
Штати з’єднань, військових частин і установ внутрішніх військ затверджує Міністр внутрішніх справ України.
Залишені без уваги місцевим судом положення даного закону передбачають особливий порядок зміни місця дислокації (розташування) будь-якої військової частини внутрішніх військ МВС України.
Виконання рішення про повернення Військовою частиною №3047 орендованої земельної ділянки з розміщеними на ній спорудами фактично призведе до зміни її місця дислокації. А це питання повинно вирішуватись комплексно за участю як Міністерства внутрішніх справ України та Кабінету Міністрів України, з однієї сторони, так і за участю місцевих органів влади – з іншої.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, зазначених обставин та положень законодавства не врахував.
Колегією встановлено, що договір оренди фактично підписано двома користувачами земель комунальної власності, які не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності.
З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, підписаний сторонами договір оренди об’єкта нерухомості №1 від 20.06.2002р. є не укладеним і не породжує жодних цивільно-правових наслідків, тому права Позивача як орендодавця, про порушення яких Відповідачем твердить Прокурор з нагляду –відсутні, а позовні вимоги –надумані і безпідставні.
Проте, порушуючи вимоги ст.43 ГПК України, не давши оцінки зазначеним обставинам в сукупності, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Судова колегія зазначає, що своїм рішенням місцевий суд фактично розформував військову частину Внутрішніх військ МВС України, вийшовши за межи своєї компетенції.
Із зазначених вище мотивів рішення у даній справі від 12.04.2011р. не можна визнати законним і обґрунтованим, в зв’язку з чим воно підлягає скасуванню.
Оскільки суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які такими не є та допустив невідповідність обставинам справи висновків, викладених у рішенні – апеляційна скарга Військового прокурора від 26.04.2011р. підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення від 12.04. 2011р. місцевого суду по справі №8/5007/17/11 –скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись, ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Військового прокурора Житомирського гарнізону на рішення господарського суду Житомирської області від 12.04.2011р. у справі №8/5007/17/11 – задоволити частково.
Рішення місцевого суду скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.
3. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Тимошенко О.М.