Справа № 2 -290/09

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

02 липня 2009 р. м. Луганськ

Ленінський районний суд м. Луганська у складі: Головоючого - судді Таранової О.П. при секретарі - Великоцькій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири недійсним і за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом у якому просили розірвати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був заключений 25.06.2003 г. та Зобов’язати відповідача ОСОБА_3 повернути позивачам спірну квартиру. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі послалися на те, що між сторонами фактично був заключений не договір купівлі-продажу квартири, а договір завдатку за їх борговими обов’язками перед відповідачами.

ОСОБА_3І звернувся до суду із зустрічним позовом у якому просив суд висилити позивачів із спірної квартири без надання їм іншого житлового приміщення, а в задоволенні позовних- вимог позивачам просив відмовити.

У судовому засіданні позивачі підтримали свої позовні вимоги, у задоволенні зустрічного позову просили відмовити. Відповідачі, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи, у судове засідання не з’явилися, про причину своєї неявки до судового засідання суд не повідомили. Відповідно до вимог ст.169 ч.4 ЦПК України якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, вислухавши позивачів, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, прийшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2О.є обґрунтованими та підлягають задоволенню, позовні вимоги ОСОБА_3 необгрунтовані і у їх задоволенні слід відмовити виходячи з наступного:

Як встановлено у судовому засіданні квартира АДРЕСА_2 належала на праві приватної власності ОСОБА_1 та її неповнолітньому сину - ОСОБА_2

У липні 2003 року позивачкою були взяти у борг у відповідача ОСОБА_5, який працював у ломбарді, грошова сума у розмірі 5000 грн. Відповідно до цього договору позивачка зобов’язана щомісячно сплачувати проценти у розмірі 5 % від суми боргу і повернути борг у липні 2004 року. Відповідач ОСОБА_5 запропонував позивачці у якості забезпечення боргових зобов’язань передати у власність його брату -ОСОБА_3 на термін дії боргових зобов’язань, тобто на один рік, вищезазначену квартиру, яка належала позивачам на праві власності. Після виконання позивачкою своїх боргових зобов’язань ОСОБА_3 повинен був повернути спірну квартиру у власність позивачів. Іншого житла позивачі на той час і на теперішній час не мають. Крім того, відповідач ОСОБА_2 на той час, коли був заключний договір купівлі-продажу спірної квартири був неповнолітній т.я. він ІНФОРМАЦІЯ_1 і йому тільки відбулося 16 років. Погодження на відчуження квартири з органом опіки та піклування при органі місцевого самоврядування не було. Після того, як на вимогу позивачки відповідач ОСОБА_3 на якого була за договором купівлі-продажу квартири у якості забезпечення боргу не підтвердив у письмову вигляді виконання позивачами своїх боргових зобов’язань, відповідач ОСОБА_5 підвищив проценти за договором займу, на що позивачі не погодилися, і як наслідок у травні 2004 року відповідач ОСОБА_6 зареєстрував право власності в МКП БТІ м. Луганську на себе.

У судовому засіданні позивачка, яка діє і від імені другого позивача - ОСОБА_2 підтримала свої змінені позовні вимоги, дала суду аналогічні пояснення. Просила суд її позовні вимоги задовольнити.

У судових засіданнях, на яких раніше були присутні відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_3 категорично заперечували проти того, що між ОСОБА_5 та позивачкою взагалі існував будь який договір займу та завдатку і наполягали на тому, що позивачами був заключний договір купівлі-продажу квартири. Просили у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -відмовити. На задоволенні позову ОСОБА_3 наполягали.

Притягнута у якості 3-ї особи по справі приватний нотаріус ОСОБА_7 надала суду заяву у якій просила розглянути справу у її відсутність при цьому власноручно нею було вказано на те, що при обставинах, коли сторонами був заключний договір-купівлі продажу спірної квартири, нею були з’ясовані особи та дієздатність сторін, волевиявлення сторін було підтверджено їх підписами.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.16 ч.1, ч.2 п.2 кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу; способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним

У відповідності зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні

У статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством України, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, цивільні права та обов’язки виникають лише з угод, які не суперечать закону.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 належить позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2О на праві сумісної власності. 26.07.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Д.І.26.07.2003 року фактично відбувся договір займу відповідно до умов якого, позивачка зобов’язана була повернути борг у сумі 5000 доларів США з процентами до липня 2004 року.

Відповідно до ст. ст. 1046; 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона /позичатель/, передає іншій стороні /позичальнику/, у власність /в оперативне управління/ гроші, а позичальник зобов’язується повернути позичателю таку ж суму грошей; договір позики вважається складеним у момент передачі грошей; договір позики на суму який не менше ніж як в десять разів перевищуює встановлений законом розмір не оподатковуваного мінімуму доходів громадян, повинен бути складений у письмовій формі.

Купівля-продаж спірної квартири мала місце як забезпечення позивачкою виконання своїх боргових зобов’язань. Намір на відчуження квартири позивачі не мали оскільки не мали іншого будь якого житла.

Той факт, що між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 26 липня 2003 року відбувся договір займу на суму у розмірі 5000 доларів США підтверджується розписками відповідно до яких ОСОБА_5 отримував від позивачки грошові суми в якості процентів за користування коштами. Метою договору купівлі-продажу спірної квартири, який відбувся між позивачами та ОСОБА_3, був ними заключний як забезпечення грошових зобов’язань позивачки перед ОСОБА_5, що свідчить про відсутність наміру позивачів на відчуження квартири. Той факт, що позивачі не мали намір на відчуження спірної квартири підтверджується відсутністю у позивачів будь якого іншого житла і що вони до наступного часу мешкають в спірній квартирі. З огляду на викладене, на думку суду, сторони, укладаючи спірний договір купівлі-продажу, не мали мети реального настання правових наслідків, тобто відчуження та набуття у власність спірної квартири. Ст.203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Ч.5 цієї статті передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, як вказано в частині першій пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки закону, а й іншим актам, виданим органом державної влади чи управління в межах наданої їм компетенції.

Судом встановлено, спірна квартира належала позивачам на праві приватної сумісної власності. Відповідно за договором купівлі-продажу квартири, яка належала позивачам на праві власності, від 25.07.2003 року договір купівлі-продажу спірної квартири був посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотариального округа ОСОБА_7, реєстр № 111.3 тексту договору суд робить висновок про те, що неповнолітній співвласник ОСОБА_2 діяв з дозволу і в присутності своєї матері -позивачки по справі ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 71 ЦК України укладати договори неповнолітніми, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири можуть бути вчинені тільки при наявності дозволу органу опіки та піклування.

Згідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус зобов’язаний перевірити наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів (ст. 71 ЦК). Згідно до вищезазначеної інструкції, правочини від імені неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також від імені осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть бути посвідчені лише за умови, якщо вони вчинені за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Для укладення правочину неповнолітньою дитиною нотаріус має одержати згоду будь-кого з батьків (усиновлювачів). У цьому разі така згода обов’язково витребовується від того з батьків (усиновлювачів), з ким неповнолітня дитина постійно проживає, за умови попереднього повідомлення про здійснення правочину неповнолітньою дитиною другого з батьків (усиновлювачів).

Повідомлення про намір вчинити неповнолітньою дитиною правочин за згодою одного з батьків (усиновлювачів) надсилається нотаріусом за кошти зацікавленої особи або особисто зацікавленою особою. В останньому випадку нотаріусу подаються докази відправлення та одержання адресатом такого повідомлення. Дані вимоги нотаріусом, який посвідчив договір купівлі-продажу спірної квартири виконані не були.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Луганського міського нотариального округа ОСОБА_7А при посвідчені договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 25.06.2003 року між позивачами, одним із яких був неповнолітній - ОСОБА_2О, ІНФОРМАЦІЯ_1, і відповідачем ОСОБА_3, вищезазначені вимоги закону виконані не були.

Так, нотаріусом в порушення вимог ст. 71 ЦК України був посвідчений вищезазначений договір купівлі-продажу спірної квартири без дозволу органу опіки та піклування, який є обов’язковим, в порушення вимог інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусом не були застосовані дії на виконання умови попереднього повідомлення про здійснення правочину неповнолітньою дитиною другого з батьків, не були здійснені заходи для направлення батьку неповнолітнього власника повідомлення про намір вчинити його неповнолітньою дитиною правочин, не були витребувані докази того, що батько неповнолітнього ОСОБА_8 був повідомлений про здійснення його неповнолітнім сином правочину, про що свідчить відсутність будь яких доказів відправлення та одержання адресатом такого повідомлення.

Таким чином, суд відповідно до ст.228 ЦК України прийшов до висновку про те, що вищезазначений правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод громадянина, а тому суд прийшов до висновку про те, що даний правочин порушує публічний порядок і набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_3 є неправомірним, оскільки право власності на неї ним було одержане за угодою з його власником, яка суперечить вимогам закону, а тому суд визнає такий правочин нікчемним.

Згідно ст.. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, суд вважає, що ОСОБА_3 не набув права власності на спірну квартиру, тим більше, й не мав такого наміру оскільки спірний договір купівлі-продажу, як фіктивний правочин, підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст.236 ЦК України нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а тому суд вважає за необхідне регістрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 на ім’я ОСОБА_3 скасувати.

З урахуванням вищенаведеного і того, що право власності на спірну квартиру позивачі були позбавлені всупереч вимогам закону та право чин визнаний судом не чинним суд прийшов до висновку, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням необхідно відмовити за необґрунтованістю т.я. позивачі здійснюють своє право власності на дану квартиру у відповідності до вимог закону.

На підставі ст.ст71, .203, 215, 228, 234, 334, 392, 1233, 1268-1270 ЦК України, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 224-233 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі продажу квартири недійсним -задовольнити,

у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням - відмовити за необґрунтованістю.

Зобов’язати МКП БТІ м. Луганська регістрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 на ім’я ОСОБА_3 скасувати.

Копію заочного рішення надіслати відповідачеві ОСОБА_3 не пізніше п’яти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте Ленінським районним судом ОСОБА_10 за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк та подачею апеляційної скарги після цього у 20-денний строк. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Ленінський районний суд в загальному порядку, встановленому ЦПК України.