КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2011                                                                                           № 13/95

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Попікової  О.В.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача:                     ОСОБА_1 – довіреність № б/н від 22.11.10 р.

від відповідача:                    не з’явився, про час та місце розгляду справи                                                             повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційної скарги          Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво “Піонер”

на рішення          

Господарського суду          міста Києва  

від          05.04.2011 р.

у справі          № 13/95 (суддя – Курдельчук І.Д.)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво “Піонер”

до          Товариства з обмеженою відповідальністю “Продсел”

про          стягнення боргу за договором поставки в розмірі               70 123,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Видавництво “Піонер” (далі – Видавництво “Піонер”, позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Продсел” (далі – ТОВ “Продсел”, відповідач) заборгованості за договором поставки в розмірі 70 123,96 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав в повному обсязі свого зобов’язання щодо оплати поставленого за договором товару.

В подальшому позивач зменшив суму позовних вимог в зв’язку з тим, що відповідач повернув частину поставленого товару на суму 1 049,76 грн., тому просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 69 074,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2011 р. у задоволенні позову було відмовлено.

Рішення мотивоване приписами статей 212, 530, 692 Цивільного кодексу України та частин 1-3 статті 193 Господарського кодексу України та обґрунтоване тим, що за умовами договору поставки, на який посилається позивач, оплата товару має бути проведена протягом 30 календарних днів з моменту реалізації цього товару, а позивач доказів того, що товар був реалізований суду не надав.

Не погодившись з рішенням позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог позивач зазначив, що місцевий господарський суд не дослідив того, що між сторонами у справі був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача склала 70 123,96 грн., тому прострочення здійснення оплати товару, на думку позивача, розпочалось з 31.02.2011 р. Щодо висновку суду про недоведеність позивачем факту реалізації товару, останній зазначив, що факт реалізації доведений тим, що відповідач під час судового розгляду в суді першої інстанції повернув частину поставленого йому товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2011 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 07.06.2011 р.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від № 01-23/01/2 від 06.06.2011 р. розгляд справи доручено колегії у складі головуючого судді (доповідач) Попікової О.В., суддів: Гольцової Л.А., Ропій Л.М.

В судове засідання з’явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове зворотне повідомлення. В зв’язку з вказаним та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 04.07.2010 р. між сторонами у справі був укладений договір поставки № 44/10-р (далі – договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого постачальник (позивач) зобов’язується в порядку та на умовах, визначених договором та у відповідності із замовленням покупця передати у власність покупцеві, а покупець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти товар і оплатити його вартість, за цінами зазначеними в накладній та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.

Відповідно до аб. 2 вказаного пункту договору № 44/10-р від 04.07.2010 р., поставка товару здійснюється з метою його роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів “Бебі Бум”.

Умовами договору, а саме п. 7.4 договору, оплата товару здійснюється відповідачем шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача в строк до 30 календарних днів з дати його реалізації.

Позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 98 206,25 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000721 від 21.07.2010 р., № РН-0000722 від 21.07.2010 р., № РН-0000764, № РН 0000765, № РН 0000766, № РН-0000767, № РН-0000768, № РН 0000769, № РН 0000770, № РН-0000771, № РН-0000772, № РН 0000773, РН-0000776, № РН-0000781 від 28.07.2010 р.

За твердженням позивача відповідач виконав свій обов’язок щодо оплати поставленого за договором поставки товару лише частково, а саме: сплатив лише 28 082,29 грн., у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 70 123,96 грн.

В подальшому, а саме під час розгляду даної справи, відповідач здійснив часткове повернення позивачу поставленого товару, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: повернення поставленого товару від 11.01.2011 р. (а.с. 41-43), повернення поставленого товару від 28.01.2011 р. (а.с . 44-46), на суму 1 049,76 грн. У зв’язку з наведеними обставинами позивач зменшив суму позовних вимог на вказану суму.

Колегія суддів дослідивши всі докази у справі погоджується з рішенням суду першої інстанції і також вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та 525, 526 Цивільного кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За договором поставки, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку договором поставки (п. 7.4.) було обумовлено, що покупець (відповідач) повинен оплатити товару протягом 30 календарних днів після реалізації отриманого товару, що і було встановлено судом першої інстанції.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Апеляційна інстанція звертає увагу на те, що умовами договору такою подією встановлено реалізацію товару і тільки після її виконання відповідачем, у позивача виникає право на вимогу оплатити вартість цього товару.

Умовами договору не встановлений порядок надання відповідачем інформації постачальнику (позивачу) щодо здійснення реалізації отриманого за договором поставки товару. Крім того, ні позивач, ні відповідач, всупереч вимогам ухвал Господарського суду міста Києва від 04.03.2011 р. та від 31.03.2011 р. у даній справі не надали суду доказів реалізації поставленого товару, в результаті чого місцевим господарським судом розгляд справи було здійснено відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Доводи позивача про те, що доказом виникнення у нього права на вимогу про оплату поставленого товару є акт звірки розрахунків станом на 31.01.2011 р. є помилковим, оскільки вказаний акт не являється документом на підтвердження здійснення реалізації товару в розумінні вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до вказаної статті доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згаданий акт звірки розрахунків відображає всі господарські операції щодо отриманого за договором поставки товару, в тому числі і його придбання, однак не відображає інформації про реалізацію цього товару, тому  місцевий господарський суд правомірно зазначив, що факт реалізації товару є недоведеним.

Факт повернення відповідачем частини отриманого за договором № 44/10-р  від 04.07.2010 р. товару, також не доводить факт реалізації решти товару.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на 05.04.2011 року строк оплати за товар у відповідача не настав.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не було надано належних доказів на підтвердження викладеного в позові, тому, суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як необґрунтовані і такі, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 33, 34, 35, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавництво “Піонер” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва  від 05.04.2011 р. у справі № 13/95 – без змін.

Матеріали справи № 13/95 повернути до Господарського суду міста Києва .

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

08.06.11 (відправлено)