У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 30 травня 2011  року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М.,             Писаної Т.О.,             Юровської Г.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства «АзовЕлектроСталь» (далі – ЗАТ «АзовЕлектроСталь»), про скасування наказу, стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди,   за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2011 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «АзовЕлектроСталь» про скасування наказу про переміщення, стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди в розмірі 5000 грн. 00 коп.  

Позовні вимоги мотивував тим, що з 16 жовтня 2006 року він працював заступником начальника цеху по виробництву № 187 ЗАТ «АзовЕлектроСталь».

5 червня 2009 року, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, був звільнений з ЗАТ «АзовЕлектроСталь» з посади заступника начальника цеху у зв’язку зі скороченням  штату.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 2 березня 2010 року, його поновлено на посаді заступника начальника цеху по виробництву № 187 ЗАТ «АзовЕлектроСталь» з 6 червня 2009 року.

30 квітня 2010 року на ЗАТ «АзовЕлектроСталь» видано наказ № 161-к «Про переміщення», згідно якого, у зв’язку з виробничою необхідністю, на підставі ч.2 ст.32 КЗпП України, заступник начальника цеха № 187   ОСОБА_4 переміщався в цех № 108 на посаду заступника начальника цеха по виробництву з 1 травня 2010 року.

Вважає, що наказ про переміщення його із одного структурного підрозділу до іншого незаконний та підлягає скасуванню, оскільки він передбачає не переміщення, а переведення на іншу роботу, що є суттєвими змінами умов його праці. Своєї згоди на переведення не надавав, так як не був повідомлений за 2 місяці про зміну в організації виробництва та праці, які тягнуть за собою зміну умов праці.

Крім того, вважає, що такими діями була спричинена моральна шкода, яка виражалась у моральних стражданнях, з приводу яких звертався до лікарів та знаходився на лікарняному, а також належним чином не міг утримувати сім’ю.

Просив скасувати наказ № 161-к від 30 квітня 2010 року «Про переміщення», стягнути заборгованість по заробітній платі з 1 травня 2010 року по день розгляду справи, а також моральну шкоду яку оцінює в п’ять тисяч гривень.  

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2011 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При прийнятті на роботу сторони за взаємною згодою визначають зміст трудової функції працівника, власник вправі запропонувати працівникові при прийнятті на роботу будь-який набір трудових обов’язків, який не суперечить правовим нормам охорони праці і виробничої санітарії.  

Кількість робітників кожної спеціальності та кваліфікації (розряду, класу, категорії, групи) власник визначає у штатному розписі, яким визначається зміст робіт, які відносяться до трудової функції працівника. Технологічними картами, робочими інструкціями та іншими документами визнається конкретний зміст, обсяг і порядок виконання робіт на кожному робочому місці.  

Тому при визначенні кола обов’язків працівника, обумовлених трудовим договором, за основу береться саме спеціальність, що зазначена в штатному розписі.  

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

Згідно роз’яснень, викладених в п. 31 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування наказу     № 161-к від 30 квітня 2010 року, суд виходив з тих обставин, що переміщення позивача було обумовлено інтересами виробництва та  здійснено на тому ж підприємстві в іншій структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи було у межах його спеціальності, кваліфікації та посади, обумовленої трудовим договором зі збереженням посадового окладу, а тому позовні вимоги про стягнення заробітної та відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов  обґрунтованого висновку про те, що викладені в рішенні суду першої інстанції висновки належним чином обґрунтовані та мотивовані на підставі матеріалів справи та поданих доказів і відповідають фактичним обставинам справи, аналіз яких наведено в рішенні.

Наведені в скарзі доводи висновків суду не спростовують та не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття касаційною інстанцією рішення про скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

    Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 28 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2011 року залишити без змін.  

    Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

Мазур Л.М.               Писана Т.О.             Юровська Г.В.