Справа № 2-68/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 23.05.2011  Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Степури А.А., при секретарях Сизовій Ю.М., Монт А.Ю., Герасименко Л.М., Кобзар А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: КП «Кременчуцьке МБТІ», приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користування квартирою, вселення та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, де просить винести рішення, яким визначити договір дарування вчинений від імені ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 від 25.05.2006 року недійсним.

Свої вимоги мотивував тим, що 20.11.1993 року ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_5 приватизувала по Ѕ частині 2-х кімнатній квартири АДРЕСА_1 в якій вони з нею проживали. В червні 2009 року матері ОСОБА_5 стало відомо, а від так і йому ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 його рідна сестра та донька ОСОБА_5 від імені матері договір дарування у приватного нотаріуса ОСОБА_3. Узнав про існування договору дарування який начебто оформлений матір’ю ОСОБА_5 25.05.2006 року остання звернулась до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Але в період коли справа знаходилась в проваджені в Крюківському районному суді його мати ОСОБА_5 10.02.2010 року померла. Зважаючи на ті обставини, що мати довір дарування не підписувала і намірів таких не мала то вона вважає, що він  був вчинений шляхом обману зі сторони ОСОБА_2, а від так було грубо порушено п.3 ст.203 ЦК України. Разом  з цим було порушенні і його права, як спадкоємця на ј частину спадкової частини квартири АДРЕСА_1, яка належить його матері ОСОБА_5. Після смерті матері залишилось багато платіжних та інших документів з огляду на які видно, що договір дарування не має підпису ОСОБА_5. В договорі є лише її прізвище та ініціали ім’я та по батькові, але підпис відсутній. Та й саме прізвище якщо його сприйняти за підпис то виконане воно не матір’ю, а іншою особою. Його мати ОСОБА_5 працювала паспортисткою  при техучилищі № 20 в місті Кременчук і до останніх років життя мала гарний і рівний почерк.

27.04.2010 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву відповідно до якої прохає суд, винести рішення яким усунути перешкоди в користуванні квартирою № 68, яка знаходиться в будинку № 31/20 по вулиці Воровського в м.Кременчуці та вселити її ОСОБА_2 в дане житлове приміщення. Стягнути з відповідача судові сплачені витрати, а саме державне мито та інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи.

Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності уклала з нею договір дарування Ѕ частини квартири № 68, що знаходиться в будинку № 31/20 по вулиці Воровського в м.Кременчуці. Договір дарування частини квартири серії ВСТ № 978298 від 25.05.2006 року був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 8335. На підставі даного договору дарування вона набула право власності на частину квартири. Даний факт в підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССА № 501292 від 21.06.2006 року виданим КП «КМБТІ»яким передбачено, що він є власником Ѕ частин квартири № 68, яка знаходиться в будинку № 31/20 по вулиці Воровського в м.Кременчуці. В зазначеній квартирі жила її мати, але 10.02.2010 року вона померла і після цього там ніхто не проживав. Як їй відомо, за життя її матері в даній квартирі крім неї ніхто зареєстрований не був. Нещодавно вона спробувала потрапити до даної квартири, але виявила, що вхідні двері із замками змінені відповідачем і в квартирі мешкають інші особи. Мешканці, які проживають на даний момент в квартирі, двері не відчиняють, від спілкування ухиляються. З огляду на викладені факти, вона не може не те, що користуватись, а навіть потрапити до власної квартири. З метою з’ясування обставин та підстав проживання в її квартирі інших осіб нею було направлено заяву директора КГ ЖЕП «Крюківський»та до Крюківського РВ КМУ УМВС України в Полтавській області. Дані заяви були отримані адресатами, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Змінивши вхідні двері в квартиру та не дозволяючи йому з’являтися в ній, відповідач фактично позбавив її права власності на це майно. Тим паче відповідачем  було порушено ст.41 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. В зв’язку з тим, що відповідач порушив її права, вона змушена звернутися до суду.       

7.06.2010 року ОСОБА_2 доповнила зустрічну позовну заяву, а саме прохала суд винести рішення, яким виселити ОСОБА_4 з квартири № 68, яка знаходиться в будинку № 31/20 по вулиці Воровського в м.Кременчуці, усунути перешкоди в користуванні квартирою № 68, яка знаходиться в будинку № 31/20 по вулиці Воровського в м.Кременчуці та вселити ОСОБА_2 в дане житлове приміщення. Стягнути з відповідача судові сплачені витрати, а саме державне мито та інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи.

24.06.2010 року позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення в квартиру об’єднано в одне провадження.

В судовому засіданні представник позивача –відповідача ОСОБА_1 –ОСОБА_6 та відповідач –позивач позовні вимоги ОСОБА_2 не визнали, а позовні вимоги ОСОБА_1М підтримали в повному обсязі.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала.

Представник відповідача –позивача ОСОБА_2 –ОСОБА_7 позовні вимоги  ОСОБА_2 підтримав в повному обсязі, а позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, оскільки обставини викладені в заяві не обгрунтовані та не відповідають дійсності. Договір дарування Ѕ частини квартири № 68, яка знаходиться в будинку № 31/20 по вулиці Воровського в м.Кременчуці було укладено між нею ОСОБА_2 та її матір’ю ОСОБА_5 У відповідності до даного договору ОСОБА_5 подарувала їй майно, яке належало їй на підставі свідоцтва про право власності , виданого 20.11.1993 року. В судовому засіданні за клопотанням представника ОСОБА_2 витребувано матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 від 25.05.2006 року недійсним. В матеріалах цієї ж справи мається позовна заява ОСОБА_8, яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_5 про розірвання договору дарування. Так в позовній заяві ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5 від 4.09.2009 року зазначено, що 25.05.2006 року ОСОБА_5 подарувала квартиру № 68 ОСОБА_2, яка до 2009 року доглядала її, а потім відмовилась це робити. В зв’язку з відмовою ОСОБА_2 її доглядати просила розірвати договір дарування квартири. 21.09.2009 року сама ОСОБА_5 власноруч підписавши позовну заяву звернулась до суду з позовом в якому просила визнати спірний договір від 25.05.2006 року недійсним. В позовній заяві зазначала, що 25.05.2006 року донька її відвезла до нотаріуса де вона підписала договір . Вказувала, що відповідачка її обманула стосовно природи правочину. За цих обставин, посилання позивача на те, що ОСОБА_5 не підписувала договору дарування, не грунтується на свідченнях самої ОСОБА_5 Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 статті 203 ЦК України. З наведених норм випливає, що досліджувати відповідність нормам законодавства договору дарування від 25.05.2006 року вони можуть лише станом на час укладення договору, а тому порушення цивільного права позивача повинно було відбуватися саме станом на 25.05.2006 року. В своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що укладенням договору дарування від 25.05.2006 року порушено його право, як спадкоємця ј частини квартири АДРЕСА_3 після померлої 10.02.2010 року ОСОБА_5, що також не відповідає дійсності . Спадкоємцем за законом після померлої ОСОБА_1 став лише після 10.02.2010 року, тобто після відкриття спадщини . За цих обставин відсутнє порушення права на момент вчинення договору дарування (25.05.2006 року). Крім того, ще в 2005 році ОСОБА_5 залишила заповіт, за яким заповіла належну їй на праві власності Ѕ квартири № 68 ОСОБА_2, що виключає отримання позивачем права на отримання спадщини після померлої за законом, а тому відсутнє порушення права позивача укладенням Спірного договору.

Третя особа КП Кременчуцьке МБТІ в судове засідання свого представника не направили, але завчасно надіслали лист згідно якого прохають справу розглянути без участі їх представника та прийняти рішення на розсуд суду.

Третя особа приватний нотаріус Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, але відповідно до судового доручення направленого Крюківським районним судом м.Кременчука до Октябрського районного суду м.Полтави про допит ОСОБА_3, останній стосовно позовних вимог пояснив, що 25.05.2006 року до нього в м.Кременчуці по вул. Леніна з’явилася ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з питанням оформлення договору дарування Ѕ частки АДРЕСА_4. При цьому йому були надані документи, а саме свідоцтво про право власності на квартиру, витяг з реєстру БТІ, паспорти та ідентифікаційні номери. Зі слів ОСОБА_5 вона хотіла щоб належна їй частина квартири перейшла у власність  ОСОБА_2 Після оформлення він перевірив надані йому документи, перевірив надані йому документи, перевірив чи дана квартира не знаходиться під арештом. Ним був оформлений проект договору дарування. За 1 рік він запросив до свого кабінету ОСОБА_5 та ОСОБА_2. перечитавши зроблений ним проект договору дарування у сторін до нього питання не було. При цьому він пояснив ОСОБА_5, що право власності на її Ѕ частину майна переходить до ОСОБА_2 Після цього сторони підписали договір дарування в двох примірниках. Один примірник залишили йому, а інший залишився у ОСОБА_2 Після цього сторони поставили свій підпис в реєстрі. При підписуванні договору сторони були в тверезому дієздатному стані, без групи підтримки. При підписуванні документів на них не вчинялося ні морального ні фізичного тиску. Особисто ОСОБА_5 ставила підписи. Ніякого тиску на неї не вчинялось.    

Вислухавши пояснення сторін та пояснення свідків ОСОБА_9. дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд приходить до наступних висновків:

Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дарунок квартиру АДРЕСА_5, що підтверджується договором дарування  від 25.05.2006 року зареєстрованого в реєстрі № 8335.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії І-КЕ № 154016 від 10.02.2010 року встановлено, що ОСОБА_5 померла 10.02.2010 року.

Відповідно до ст. 202 ч.1 ЦК України  право чином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до вимог ч.1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 2 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Підстав для звільнення позивача від доказування судом не встановлено.

Судом встановлено, що на час укладення договору дарування волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішнім переконанням.

Вказана обставина підтверджується показаннями третьої особи приватного нотаріуса Кременчуцького нотаріального округу ОСОБА_3

Також заявою на виготовлення витягу для оформлення договору дарування квартири АДРЕСА_6 підтверджується, волевиявлення ОСОБА_5 було вільним і відповідало її внутрішнім переконанням щодо вчинення договору дарування.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 також заперечував сам факт  підписання померлою ОСОБА_5 договору дарування частини спірної квартири від 25.05.2006 року на користь ОСОБА_2

Однак, в судовому засіданні як доказ оглянуто цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 від 25.05.2006 року недійсним. Відповідно до цього встановлено, що в позовній заяві ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_5 від 4.09.2009 року зазначено, що 25.05.2006 року ОСОБА_5 подарувала квартиру № 68 ОСОБА_2, яка до 2009 року доглядала її, а потім відмовилась це робити. В зв’язку з тим, що  ОСОБА_2 відмовилась її доглядати просила розірвати договір дарування квартири. 21.09.2009 року сама ОСОБА_5 власноруч підписавши позовну заяву звернулась до суду з позовом в якому просила визнати спірний договір від 25.05.2006 року недійсним. В позовній заяві зазначала, що 25.05.2006 року донька її відвезла до нотаріуса де вона підписала договір . Вказувала, що відповідачка її обманула стосовно природи правочину, а також вказала, що вона людина похилого віку, юридично не обізнана, хворіє на серцево –судинної хвороби та цукровий діабет, а тому укладаючи договір не розуміла, що підписує договір довічного утримання, як то вони домовлялись з ОСОБА_2

Інших належних доказів на підтвердження свого заперечення підписання договору дарування від 25.05.2006 року померлою ОСОБА_5 позивач-відповідач ОСОБА_1 суду не надав.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року встановлено, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року встановлено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.  Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Статтею 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 11 Постановою Пленуму Суду України №3 від 28.04.1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» із змінами, внесеними згідно з Постановами ПВС України №13 від 25.12.1992 року, №15 від 25.05.1998 року, передбачено, що відповідно до ст. 56 ЦК України угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, що діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст. 56 ЦК України не поширюється на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним задоволенню не підлягають.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо вселення, виселення та усунення перешкод в користуванні власністю суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 391 ЦК України „власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном”.

          Стаття 383 ЦК України передбачає, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання членів своєї сім’ї , інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

          Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної компенсації.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло встановлено, що Ѕ частина квартири АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1.

          Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, оскільки квартира АДРЕСА_2 належить, як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2, тому як одна сторона так і друга сторона мають право використовувати помешкання для власного проживання членів своєї сім’ї , інших осіб.

          ОСОБА_10 вимоги в частині виселення, ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, оскільки остання є дочкою ОСОБА_1, а він є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, тому ОСОБА_4 має право на проживання в даній квартирі за згодою співвласника ОСОБА_1.

          В судовому засіданні підтверджено факт того, що ОСОБА_2 не проживає та немає доступу до своєї власності, а саме до квартири АДРЕСА_2.

          Актом про відсутність доступу та можливості користування квартирою від 21.04.2010 року підтверджено, що ОСОБА_2 користуючись своїм правом власності намагалась потрапити до квартири № 68, яка знаходиться в будинку № 31/20 по вулиці Воровського в м.Кременчуці, але мешканці, які проживають в даній квартирі двері не відчинили. В зв»язку з тим, що вхідні двері, а відповідно і замки на вхідних дверях змінено.

          Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 24.04.2010 року підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перешкоджають ОСОБА_2М користуватись  власністю.

          Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідним позовні вимоги ОСОБА_2 в частині вселення та усунення перешкод в користуванні власністю задовольнити.

Частина 1 статтею 88 ЦПК України передбачено, що стороні на користь якої ухвалено рішення суд, присуджує з другої сторони понесенні нею і документально підтвердженні судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому, необхідно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме судовий збір у сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 18 грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215, 226 ЦПК України, ст.ст. 123, 124, 319, 358, 369, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 9, 109, 150,155, 158 ЖК України,  суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: КП «Кременчуцьке МБТІ», приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним –відмовити.

ОСОБА_10 Михайлівни до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користування квартирою, вселення та виселення –задовольнити  частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_2 в користуванні квартирою №68, яка знаходиться в будинку №3/20 по вул.Воровського в м.Кременчуці та вселити її в дане житлове приміщення.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме судовий збір у сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 18 грн. 50 коп.

Апеляційна скарга  на рішення суду  подається протягом  десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.  

Повний текст рішення виготовлено 28.05.2011 року.

Суддя                                                                                          Степура А.А.