Справа №   2-5389/2010р.

                                              ЗАОЧНЕ   РІШЕННЯ

                                               ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07 грудня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, в складі:

головуючого – Корогодіної О.Е.

при секретарі – Усеїнові Р.Х.    

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням, -

                                                 В С Т А Н О В И В:

   Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Управління з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням. Вимоги мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_1 складається з однієї житлової кімнати, площею 19,2 кв.м. та коридору площею 3,4 кв.м. Основним наймачем спірної квартири являвся ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В 1993 році позивачі зі своєю родиною переїхали до Криму на постійне місце проживання. Мати проживала у знайомих в м. Євпаторія, а позивач переїхала в м. Сімферополь. Житлом забезпечена не була. Знайомі допомогли найти тимчасове житло. Подалі позивач знайшла в якості з ' ємного житла – квартиру АДРЕСА_1, де проживала з початку в якості квартиранту, а подалі, як цивільна дружина – ОСОБА_4. З 1993 року вони з ОСОБА_4 находились в фактичних шлюбних стосунках, проживали однією сім’єю, мали спільний бюджет, вели сумісне господарство, набували предмети домашнього обіходу, сплачували комунальні послуги. За час їх сумісного проживання вони здійснили переобладнання зливної ями під туалет, а також зробили косметичний ремонт квартири. В 1999 році захворіла мати позивача та вона була змушена переїхати до неї в м. Євпаторію для надання догляду. В ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, витрати з його похорон здійснювались за рахунок позивача ОСОБА_1. Подалі на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 05.05.2001 року ОСОБА_4 був знятий з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1. В той же час квартиру самовільно зайняв робітник МВС ОСОБА_6, який був виселений подалі за рішенням суду. В 2006 році позивач повторно вселилась в квартиру АДРЕСА_1 та звернулась до Залізничного районного суду м. Сімферополя з адміністративним позовом про визнання за нею права на дане житлове приміщення за набувальною давністю. Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя її вимоги були задоволені в повному обсязі. Однак, 17.10.2006 року Апеляційним судом АРК було скасовано дану постанову з закриттям провадження по справі в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. В 2006 році в спірну квартиру вселилась донька позивач – ОСОБА_3 та її зять ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_2 знаходиться з 2005 року на окремому квартирному обліку депортованих громадян при Управлінні з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради. Починаючи з 2006 року позивач та члени її сім’ї здійснили ремонт крівлі даного житлового приміщення, укріпили фундамент, змінили стелю, двірні та віконні пройми. Згідно до ст. 47 Конституції України кожний має право на житло. Держава створює умови при яких кожний громадянин буде мати можливість побудувати житло, набути його у власність або взяти в оренду. Відповідно до ст. 31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання в користування житлового приміщення в будинках державного та суспільного житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством України, як правило в виді окремої квартири на родину. Згідно ст. ст. 64, 65 ЖК України, особи, які вселились в житлове приміщення зі згоди наймача та мешкаючи там в якості члена сім’ї набувають рівне з наймачем право користування вказаним житловим приміщення. Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз’яснює, що наявність або відсутність прописки само по собі не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням за особою, або для відмови йому в цьому. Тому позивачі, на підставі ст. ст. 8, 47 Конституції України, ст. ст. 31, 64, 65 ЖК України, просять суд визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1, з реєстрацією міста мешкання за даною адресою.      

   Позивачі направили до суду клопотання про розгляд справи в їх відсутність, та про задоволення їх вимог в повному обсязі.  

   Представник відповідача до судового засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

   Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 складається з однієї житлової кімнати, площею 19,2 кв.м. та коридору площею 3,4 кв.м. Основним наймачем спірної квартири являвся ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

   В 1993 році позивачі зі своєю родиною переїхали до Криму на постійне місце проживання. Мати проживала у знайомих в м. Євпаторія, а позивач переїхала в м. Сімферополь. Житлом забезпечена не була. Знайомі допомогли найти тимчасове житло.

   Подалі позивач знайшла в якості з ' ємного житла – квартиру АДРЕСА_1, де проживала з початку в якості квартиранту, а подалі, як цивільна дружина – ОСОБА_4.

   З 1993 року вони з ОСОБА_4 находились в фактичних шлюбних стосунках, проживали однією сім’єю, мали спільний бюджет, вели сумісне господарство, набували предмети домашнього обіходу, сплачували комунальні послуги. За час їх сумісного проживання вони здійснили переобладнання зливної ями під туалет, а також зробили косметичний ремонт квартири. В 1999 році захворіла мати позивача та вона була змушена переїхати до неї в м. Євпаторію для надання догляду.

   В ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, витрати з його похорон здійснювались за рахунок позивача ОСОБА_1.

   Подалі на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 05.05.2001 року ОСОБА_4 був знятий з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1.

   В той же час квартиру самовільно зайняв робітник МВС ОСОБА_6, який був виселений подалі за рішенням суду.

   В 2006 році позивач повторно вселилась в квартиру АДРЕСА_1 та звернулась до Залізничного районного суду м. Сімферополя з адміністративним позовом про визнання за нею права на дане житлове приміщення за набувальною давністю. Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя її вимоги були задоволені в повному обсязі.

   Однак, 17.10.2006 року Апеляційним судом АРК було скасовано дану постанову з закриттям провадження по справі в зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

   В 2006 році в спірну квартиру вселилась донька позивач – ОСОБА_3 та її зять ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_2 знаходиться з 2005 року на окремому квартирному обліку депортованих громадян при Управлінні з питань міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради.

   Починаючи з 2006 року позивач та члени її сім’ї здійснили ремонт крівлі даного житлового приміщення, укріпили фундамент, змінили стелю, двірні та віконні пройми.

   Згідно до ст. 47 Конституції України кожний має право на житло. Держава створює умови при яких кожний громадянин буде мати можливість побудувати житло, набути його у власність або взяти в оренду.

   Відповідно до ст. 31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання в користування житлового приміщення в будинках державного та суспільного житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством України, як правило в виді окремої квартири на родину.

   Згідно ст. ст. 64, 65 ЖК України, особи, які вселились в житлове приміщення зі згоди наймача та мешкаючи там в якості члена сім’ї набувають рівне з наймачем право користування вказаним житловим приміщення.

   Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз’яснює, що наявність або відсутність прописки само по собі не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням за особою, або для відмови йому в цьому.

   Тому суд вважає, що вимоги про суд визнання за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1, з реєстрацією міста мешкання за даною адресою, підлягають задоволенню.      

    На підставах ст. ст. 8, 47 Конституції України, ст. ст. 64, 65 Житлового Кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212, 213, 215, 226 ЦПК України, суд –

                                                             В И Р І Ш И В:

   Позов задовольнити.

   Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1, з реєстрацією міста мешкання за даною адресою.      

   Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.    

   Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку  до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК  шляхом подання апеляційної скарги  протягом десяти днів.

   У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя