ПОСТАНОВА 2а-2367/2011р.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2011 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: - Корогодіної О.Е.
При секретарі: - Усеїнові Р.Х.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі адміністративну справ за позовом ОСОБА_3 до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Управління з міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим про скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Управління з міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим про скасування рішення. Вимоги мотивовані тим, що згідно рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Кримської АРСР № 909 від 13 вересня 1991 року ОСОБА_5 була надана земельна ділянка в мікрорайоні «Біле-2». ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 28 грудня 2001 року № НОМЕР_1. У зв'язку з відсутністю у ОСОБА_3 постійного місця проживання, на вказаній порожній земельній ділянці в мкр. «Біле-2» в 2003 році ним було збудовано домоволодіння, в якому він в даний час проживає. ОСОБА_5 не мала можливості виконати умови рішення від 13.11.1991 року, земельну ділянку не освоювала, не забудовувала її, земельний податок за неї не виплачувала. Фактично дана земельна ділянка вважалася покинутою. В той же час, гостро потребуючи житла ОСОБА_3 використовує дану земельну ділянку ще з 2003 року, звів на даній земельній ділянці житлове домоволодіння і систематично сплачує земельний податок за неї, що підтверджується відповідними квитанціями і довідкою ДПІ міста Сімферополя від 03.08.2010 року № 20292/192. Наявність домоволодіння, побудованого ОСОБА_3 підтверджується повідомленням Сімферопольського БРТІ і технічним паспортом на будинок. Факт будівництва ОСОБА_3 домоволодіння також може підтвердити сусіди. Факт тривалого проживання в домоволодінні підтверджується розрахунковими книжками за оплату комунальних послуг, свідченнями сусідів, а так само актом, складеним комітетом територіального суспільного самоврядування мкр. Біле - 2,3. Звернувшись ще в 2003 році в Сімферопольську міську раду АР Крим із заявою про надання ОСОБА_3 даної земельної ділянки у власність, він отримав попередню згоду, про що свідчить клопотання управління з питань міжнаціональних відносин і депортованих громадян Сімферопольської міської ради АР Крим від 24.01.2003р. № 27. Повторно він звернувся з вказаною заявою вже в 2010 році і також отримав попередню згоду, що підтверджується клопотанням від 30.04.2010 року № 443-А-59 і випискою з протоколу засідання комісії з розгляду заяв від депортованих громадян з питань надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків в м. Сімферополі. Листом, направленим на ім'я ОСОБА_3 управлінням з міжнаціональних відносин і депортованих громадян Сімферопольської міської ради АРК від 01.10.2010 року, йому повідомили, що рішенням виконкому міської ради від 28.01.2000 року № 97 запрошувана ним земельна ділянка передана ОСОБА_5, і так як згідно Декрету Кабінету міністрів України від 26.12.1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» у неї виникло право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 і на даній земельній ділянці розташований побудований ним будинок, рекомендовано звернутися до суду. З даною відмовою не згоден по наступних підставах. Згідно ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю отримується і реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, які видаються відповідно до них. Згідно ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності і право постійного користування на земельну ділянку виникає після отримання його власником або користувачем документа, що засвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою і його державної реєстрації. Відповідно до ч.1 ст. 126 ЗК України документом що посвідчує право власності на земельну ділянку є державний акт на землю. У ОСОБА_5 був відсутній державний акт на земельну ділянку, у зв'язку з чим право власності на земельну ділянку у неї не виникло. Тривале використання ОСОБА_3 земельною ділянкою, будівництво на ній домоволодіння і фактичне мешкання в домоволодінні зі своєю сім'єю, систематична сплата земельного податку за земельну ділянку є істотною підставою для виділення йому вказаної земельної ділянки у власність, проте наявність існуючого не скасованого рішення Сімферопольської міської ради перешкоджає реалізації права позивача на його отримання. Відповідно до ст. 13 Конституцій України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні і інші природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морський) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Згідно ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про відновлення порушених прав фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій або бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Згідно п.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування по мотивах їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Згідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Згідно ст. 35 Земельного Кодексу України, громадяни України із земель державної або комунальної власності мають право отримувати безкоштовно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Згідно ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни і юридичні особи отримують право власності і право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених Земельним кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічного - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема у виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності Конституцією або законами України встановлений інший порядок судового оскарження. Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) переданим на розгляд адміністративного суду, є публічно – правовий спір, в якому хоч би однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України). Згідно частини 1 ст. 17 Кодексу Адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів розповсюджується на спори фізичних або юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності. Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень. Виходячи з аналізу вищевикладених норм, позивач вважає, що відповідачі в даному випадку є територіальними органами виконавчої влади, які реалізовують владні управлінські функції, у зв'язку з чим належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п.п. 7 п. 1 ст. 3 КАС України. Отже, даний спір є публічно - правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оцінюючи правомірність дій відповідача, необхідно керуватися критеріями, закріпленими в частині 3 п. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта. Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах відносно оскарження рішень дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, в межах повноважень, способом, передбаченими Конституцією і законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; 4) неупереджено ; 5) сумлінно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на досягнення яких направлено це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь в процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто впродовж розумного строку. Стаття 19 Конституцій України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень способом, передбаченими Конституцією і законами України. Отже «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утворений в порядку, визначеному Конституцією і законами України і зобов'язаний діяти на виконання закону, виходячи з умов і обставин, визначених ним. «В межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен здійснювати дії, не виходячи за межі прав і обов'язків, встановлених законами. «Способом» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури здійснення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень. Згідно ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом, і рівні перед законом. Не може бути привілеїв, або обмежень по расових ознаках, кольору шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, статевого, етнічного і соціального походження, майнового положення, місця мешкання, по мовних або іншим ознакам. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 13, 14 Конституцій України, ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 119, 121, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 17, 18, 19, 50, 53,162 КАС України, позивач просить суд скасувати рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 28 січня 2000 року № 97, в частині передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 (поз. по ГП - 36) ОСОБА_5
Представник ОСОБА_3, якій діє за дорученням, направив до суду клопотання про розгляд справи в його відсутність, та про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Представники відповідачів - Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Управління з міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, направили до суду клопотання про розгляд справи в відсутність їх представників, та про вирішення справи відповідно до наданих суду заперечень, та відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши всі наявні в справі документи, приходить до висновку, що вимоги позову засновані на законі, та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Кримської АРСР № 909 від 13 вересня 1991 року ОСОБА_5 була надана земельна ділянка в мікрорайоні «Біле-2».
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 28 грудня 2001 року № НОМЕР_1.
У зв'язку з відсутністю у ОСОБА_3 постійного місця проживання, на вказаній порожній земельній ділянці в мкр. «Біле-2» в 2003 році ним було збудовано домоволодіння, в якому він в даний час проживає.
Померла ОСОБА_5 за життя не мала можливості виконати умови рішення від 13.11.1991 року, земельну ділянку не освоювала, не забудовувала її, земельний податок за неї не виплачувала. Фактично дана земельна ділянка вважалася покинутою.
В той же час, гостро потребуючи житла ОСОБА_3 використовує дану земельну ділянку ще з 2003 року, звів на даній земельній ділянці житлове домоволодіння і систематично сплачує земельний податок за неї, що підтверджується відповідними квитанціями і довідкою ДПІ міста Сімферополя від 03.08.2010 року № 20292/192.
Наявність домоволодіння, побудованого ОСОБА_3 підтверджується повідомленням Сімферопольського БРТІ і технічним паспортом на будинок. Факт будівництва ОСОБА_3 домоволодіння також може підтвердити сусіди. Факт тривалого проживання в домоволодінні підтверджується розрахунковими книжками за оплату комунальних послуг, свідченнями сусідів, а так само актом, складеним комітетом територіального суспільного самоврядування мкр. Біле - 2,3.
Позивач в 2003 році звернувся в Сімферопольську міську раду АР Крим із заявою про надання йому, ОСОБА_3, даної земельної ділянки у власність, та отримав попередню згоду, про що свідчить клопотання управління з питань міжнаціональних відносин і депортованих громадян Сімферопольської міської ради АР Крим від 24.01.2003р. № 27. Повторно він звернувся з вказаною заявою вже в 2010 році і також отримав попередню згоду, що підтверджується клопотанням від 30.04.2010 року № 443-А-59 і випискою з протоколу засідання комісії з розгляду заяв від депортованих громадян з питань надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків в м. Сімферополі.
Листом, направленим на ім'я ОСОБА_3 управлінням з міжнаціональних відносин і депортованих громадян Сімферопольської міської ради АРК від 01.10.2010 року, йому повідомили, що рішенням виконкому міської ради від 28.01.2000 року № 97 запрошувана ним земельна ділянка передана ОСОБА_5, і так як згідно Декрету Кабінету міністрів України від 26.12.1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» у неї виникло право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 і на даній земельній ділянці розташований побудований ним будинок, рекомендовано звернутися до суду.
З даною відмовою погодитись не можливо з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю отримується і реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, які видаються відповідно до них.
Згідно ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності і право постійного користування на земельну ділянку виникає після отримання його власником або користувачем документа, що засвідчує право власності або право постійного користування земельною ділянкою і його державної реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 126 ЗК України документом що посвідчує право власності на земельну ділянку є державний акт на землю. У ОСОБА_5 був відсутній державний акт на земельну ділянку, у зв'язку з чим право власності на земельну ділянку у неї не виникло.
Тривале використання ОСОБА_3 земельною ділянкою, будівництво на ній домоволодіння і фактичне мешкання в домоволодінні зі своєю сім'єю, систематична сплата земельного податку за земельну ділянку є істотною підставою для виділення йому вказаної земельної ділянки у власність, проте наявність існуючого не скасованого рішення Сімферопольської міської ради перешкоджає реалізації права позивача на його отримання.
Відповідно до ст. 13 Конституцій України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні і інші природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морський) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про відновлення порушених прав фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій або бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Згідно п.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування по мотивах їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно ст. 35 Земельного Кодексу України, громадяни України із земель державної або комунальної власності мають право отримувати безкоштовно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Згідно ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни і юридичні особи отримують право власності і право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених Земельним кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічного - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема у виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності Конституцією або законами України встановлений інший порядок судового оскарження.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) переданим на розгляд адміністративного суду, є публічно – правовий спір, в якому хоч би однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Згідно частини 1 ст. 17 Кодексу Адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів розповсюджується на спори фізичних або юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з аналізу вищевикладених норм, позивач вважає, що відповідачі в даному випадку є територіальними органами виконавчої влади, які реалізовують владні управлінські функції, у зв'язку з чим належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п.п. 7 п. 1 ст. 3 КАС України. Отже, даний спір є публічно - правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, необхідно керуватися критеріями, закріпленими в частині 3 п. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта. Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах відносно оскарження рішень дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, в межах повноважень, способом, передбаченими Конституцією і законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; 4) неупереджено; 5) сумлінно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на досягнення яких направлено це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь в процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто впродовж розумного строку.
Стаття 19 Конституцій України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень способом, передбаченими Конституцією і законами України. Отже все це означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утворений в порядку, визначеному Конституцією і законами України і зобов'язаний діяти на виконання закону, виходячи з умов і обставин, визначених ним; повинен здійснювати дії, не виходячи за межі прав і обов'язків, встановлених законами; зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури здійснення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом, і рівні перед законом. Не може бути привілеїв, або обмежень по расових ознаках, кольору шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, статевого, етнічного і соціального походження, майнового положення, місця мешкання, по мовних або іншим ознакам.
Тому суд вважає, що вимоги позивача про скасування рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 28 січня 2000 року № 97, в частині передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 в мкр. «Біле-2» (поз. по ГП - 36) ОСОБА_5, підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14 Конституцій України, ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 119, 121, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 17, 18, 19, 50, 53,162 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Управління з міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим про скасування рішення – задовольнити.
Скасувати рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 28 січня 2000 року № 97, в частині передачі у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 (поз. по ГП - 36) ОСОБА_5.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: