ПОСТАНОВА 2а-23687/2011р.
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2011 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: - Корогодіної О.Е.
При секретарі: - Усеїнові Р.Х.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі адміністративну справ за позовом ОСОБА_3 до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Управління з міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, третя особа ОСОБА_5 про скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Управління з міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, третя особа ОСОБА_5 про скасування рішення, мотивуючі свої вимоги наступним. Рішенням виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Кримської АРСР від 10.04.1992 року ОСОБА_5 була надана земельна ділянка в мікрорайоні «Біле-5» ділянка № НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку. ОСОБА_5 тривалий час не використав передану йому земельну ділянку по її цільовому призначенню, не виконував умови рішення, і не сплачував земельний податок за неї. Пізніше він відмовився від земельної ділянки у зв'язку з інвалідністю і погіршенням здоров'я, про що свідчить його заява, написана на ім’я голови Сімферопольського міськвиконкому від 06.04.1995року. В той же час позивач будучи багатодітною матір’ю, тривалий час проживала на зьємній квартирі разом із старезними батьками. Прописана всією сім'єю у своєї сестри оскільки не мала власного житла. Оскільки у ОСОБА_3 на той момент було відсутнє постійне місце проживання, а також у зв'язку з тим, що земельна ділянка тривалий час з 1992 року не забудовувалася і була фактично покинута, враховуючи письмову відмову ОСОБА_5, нею на вказаній порожній земельній ділянці в мкр. «Біле-5» був побудований будинок, в якому вона в даний час проживає зі своєю сім'єю. Позивач неодноразово подавала заяви в Сімферопольську міську раду АР Крим про надання їй даної земельної ділянки у власність, проте заяви позивача залишалися без розгляду і задоволення. Навіть клопотання органу місцевого самоврядування про виділення позивачу вказаної земельної ділянки не надали належної дії. Заява ОСОБА_3 про надання земельної ділянки в АДРЕСА_1, Сімферопольською міською радою АРК не розглядалося у зв'язку з наявністю вже ухваленого рішення на ім’я ОСОБА_5. Згідно п. а) ст. 140 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права на земельну ділянку є добровільна відмова власника від права на земельну ділянку. Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за заявою у відповідний орган. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача ухвалює рішення про припинення права користування земельною ділянкою. Таким чином, на підставі заяви ОСОБА_5 його право на вказану земельну ділянку повинне було бути припинене. Позивач у свою чергу використовує дану земельну ділянку по її цільовому призначенню з 1995 року. ОСОБА_3 на даній земельній ділянці зведений будинок, в якому вона проживає разом зі своєю сім'єю, до будинку підведені всі необхідні комунікації, систематично проводиться оплата за комунальні послуги. Факт будівництва позивачем домоволодіння можуть підтвердити сусіди. Крім того у позивача є всі необхідні правові підстави для отримання земельної ділянки у власність. Дана обставина підтверджується довідками виданими органами БРТІ, управлінням по питаннях квартирного обліку і розподілу житла, управлінням Держкомзему в м. Сімферополі, довідка Зерновської сільської ради, довідкою про склад сім'ї, а також архівними довідками про депортацію. Згідно наданих довідок ні позивач ні її чоловік ОСОБА_6 не мають у власності ніякого нерухомого майна і можуть скористатися передбаченим Конституцією України правом безкоштовного отримання земельної ділянки. Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні і інші природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морський) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у власність земельної ділянки, що знаходиться у власності або в користуванні проводиться тільки після вилучення його в порядку передбаченому цим кодексом. До повноважень сільських, селищних, міських рад у відповідності с п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» відноситься зокрема вирішення питань регулювання земельних відносин. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин згідно п. 8 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відноситься підготовка висновків про надання або вилучення у встановленому порядку земельних ділянок. З урахуванням письмової відмови від вказаної земельної ділянки, відсутності у позивача земельної ділянки, тривалого використання нею вказаної земельної ділянки і мешкання в будинку побудованому нею на даній земельній ділянці всієї її сім'ї вже впродовж 15 років, в обов'язки відповідачів входить рішення питання про вилучення і надання даної земельної ділянки. Проте впродовж всього цього часу дане питання залишається невирішеним. Згідно ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про відновлення порушених прав фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій або бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Згідно п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування по мотивах їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Згідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Згідно ст. 35 Земельного Кодексу України, громадяни України із земель державної або комунальної власності мають право отримувати безкоштовно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Згідно ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни і юридичні особи отримують право власності і право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених справжнім кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічного - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема у виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності Конституцією або законами України встановлений інший порядок судового оскарження. Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) переданим на розгляд адміністративного суду, є публічно - правовий спір, в якому хоч би однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України). Згідно частини 1 ст. 17 Кодексу Адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів розповсюджується на спори фізичних або юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності. Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень. Виходячи з аналізу вищевикладених норм, позивач вважає, що відповідачі в даному випадку є територіальними органами виконавчої влади, які реалізовують владні управлінські функції, у зв'язку з чим належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п. п. 7 п. 1 ст. 3 КАС України. Отже, даний спір є публічно - правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Оцінюючи правомірність дій відповідача, необхідно керуватися критеріями, закріпленими в частині 3 п. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта. Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах відносного оскарження вирішень дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, в межах повноважень, способом, передбаченим Конституцією і законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, які мають значення для ухвалення рішення; 4) неупереджено; 5) сумлінно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на досягнення яких направлено це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь в процесі ухвалення рішення; 10) своєчасно, тобто впродовж розумного строку. Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень способом, передбаченими Конституцією і законами України. Отже це означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утворений в порядку, визначеному Конституцією і законами України і зобов'язаний діяти на виконання закону, виходячи з умов і обставин, визначених ним; здійснювати дії, не виходячи за межі прав і обов'язків, встановлених законами; зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури здійснення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень. Згідно ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом, і рівні перед законом. Не може бути привілеїв, або обмежень по расових ознаках, кольору шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового положення, місця мешкання, по мовних або іншим ознакам. Тому, враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 119, 121, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. ст. 17, 18, 19, 50, 53, 162 КАС України, позивач просить суд скасувати рішення виконавчого комітету Кримської АРСР від 10.04.1992 року в частині надання ОСОБА_5 земельної ділянки в мікрорайоні «Біле - 5» № НОМЕР_1 площею 0,0600 га, в даний час АДРЕСА_1
Представник ОСОБА_3, якій діє за дорученням, направив до суду клопотання про розгляд справи в його відсутність, та про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Представники відповідачів - Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Управління з міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, направили до суду клопотання про розгляд справи в відсутність їх представників, та про вирішення справи відповідно до наданих суду заперечень, та відповідно до вимог чинного законодавства.
Третя особа ОСОБА_5, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши всі наявні в справі документи, приходить до висновку, що вимоги позову засновані на законі, та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради Кримської АРСР від 10.04.1992 року ОСОБА_5 була надана земельна ділянка в мікрорайоні «Біле-5» ділянка № НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку.
ОСОБА_5 тривалий час не використав передану йому земельну ділянку по її цільовому призначенню, не виконував умови рішення, і не сплачував земельний податок за неї. Пізніше він відмовився від земельної ділянки у зв'язку з інвалідністю і погіршенням здоров'я, про що свідчить його заява, написана на ім’я голови Сімферопольського міськвиконкому від 06.04.1995року.
В той же час позивач будучи багатодітною матір’ю, тривалий час проживала на зьємній квартирі разом із старезними батьками. Прописана всією сім'єю у своєї сестри оскільки не мала власного житла.
Оскільки у ОСОБА_3 на той момент було відсутнє постійне місце проживання, а також у зв'язку з тим, що земельна ділянка тривалий час з 1992 року не забудовувалася і була фактично покинута, враховуючи письмову відмову ОСОБА_5, нею на вказаній порожній земельній ділянці в мкр. «Біле-5» був побудований будинок, в якому вона в даний час проживає зі своєю сім'єю.
Позивач неодноразово подавала заяви в Сімферопольську міську раду АР Крим про надання їй даної земельної ділянки у власність, проте заяви позивача залишалися без розгляду і задоволення. Навіть клопотання органу місцевого самоврядування про виділення позивачу вказаної земельної ділянки не надали належної дії.
Заява ОСОБА_3 про надання земельної ділянки в АДРЕСА_1 Сімферопольською міською радою АРК не розглядалося у зв'язку з наявністю вже ухваленого рішення на ім’я ОСОБА_5.
Згідно п. а) ст. 140 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права на земельну ділянку є добровільна відмова власника від права на земельну ділянку.
Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за заявою у відповідний орган.
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача ухвалює рішення про припинення права користування земельною ділянкою.
Таким чином, на підставі заяви ОСОБА_5 його право на вказану земельну ділянку повинне було бути припинене.
Позивач у свою чергу використовує дану земельну ділянку по її цільовому призначенню з 1995 року. ОСОБА_3 на даній земельній ділянці зведений будинок, в якому вона проживає разом зі своєю сім'єю, до будинку підведені всі необхідні комунікації, систематично проводиться оплата за комунальні послуги. Факт будівництва позивачем домоволодіння можуть підтвердити сусіди. Крім того у позивача є всі необхідні правові підстави для отримання земельної ділянки у власність. Дана обставина підтверджується довідками виданими органами БРТІ, управлінням по питаннях квартирного обліку і розподілу житла, управлінням Держкомзему в м. Сімферополі, довідка Зерновської сільської ради, довідкою про склад сім'ї, а також архівними довідками про депортацію. Згідно наданих довідок ні позивач ні її чоловік ОСОБА_6 не мають у власності ніякого нерухомого майна і можуть скористатися передбаченим Конституцією України правом безкоштовного отримання земельної ділянки.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні і інші природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морський) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у власність земельної ділянки, що знаходиться у власності або в користуванні проводиться тільки після вилучення його в порядку передбаченому цим кодексом.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у відповідності с п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» відноситься зокрема вирішення питань регулювання земельних відносин. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин згідно п. 8 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відноситься підготовка висновків про надання або вилучення у встановленому порядку земельних ділянок.
З урахуванням письмової відмови від вказаної земельної ділянки, відсутності у позивача земельної ділянки, тривалого використання нею вказаної земельної ділянки і мешкання в будинку побудованому нею на даній земельній ділянці всієї її сім'ї вже впродовж 15 років, в обов'язки відповідачів входить рішення питання про вилучення і надання даної земельної ділянки. Проте впродовж всього цього часу дане питання залишається невирішеним.
Згідно ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про відновлення порушених прав фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій або бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Згідно п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування по мотивах їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно ст. 35 Земельного Кодексу України, громадяни України із земель державної або комунальної власності мають право отримувати безкоштовно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
Згідно ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни і юридичні особи отримують право власності і право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених справжнім кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічного - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, зокрема у виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій або бездіяльності Конституцією або законами України встановлений інший порядок судового оскарження.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) переданим на розгляд адміністративного суду, є публічно - правовий спір, в якому хоч би однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Згідно частини 1 ст. 17 Кодексу Адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів розповсюджується на спори фізичних або юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій або бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з аналізу вищевикладених норм, суд вважає, що відповідачі в даному випадку є територіальними органами виконавчої влади, які реалізовують владні управлінські функції, у зв'язку з чим належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п. п. 7 п. 1 ст. 3 КАС України.
Отже, даний спір є публічно - правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, необхідно керуватися критеріями, закріпленими в частині 3 п. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах відносного оскарження вирішень дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1) на підставі, в межах повноважень, способом, передбаченим Конституцією і законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, які мають значення для ухвалення рішення; 4) неупереджено; 5) сумлінно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на досягнення яких направлено це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь в процесі ухвалення рішення; 10) своєчасно, тобто впродовж розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень способом, передбаченими Конституцією і законами України. Отже це означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утворений в порядку, визначеному Конституцією і законами України і зобов'язаний діяти на виконання закону, виходячи з умов і обставин, визначених ним; здійснювати дії, не виходячи за межі прав і обов'язків, встановлених законами; зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури здійснення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи перед законом, і рівні перед законом. Не може бути привілеїв, або обмежень по расових ознаках, кольору шкіри, політичних, релігійних і інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового положення, місця мешкання, по мовних або іншим ознакам.
Тому, суд вважає, що вимоги позивача про скасування рішення виконавчого комітету Кримської АРСР від 10.04.1992 року в частині надання ОСОБА_5 земельної ділянки в мікрорайоні «Біле - 5» № НОМЕР_1 площею 0,0600 га, в даний час АДРЕСА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14 Конституцій України, ст.ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 119, 121, 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст. 17, 18, 19, 50, 53,162 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, Управління з міжнаціональних відносин та депортованих громадян Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, третя особа ОСОБА_5 про скасування рішення – задовольнити.
Скасувати рішення виконавчого комітету Кримської АРСР від 10.04.1992 року в частині надання ОСОБА_5 земельної ділянки в мікрорайоні «Біле - 5» № НОМЕР_1 площею 0,0600 га, в даний час АДРЕСА_1
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Залізничний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: