УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц- 4891 / 2007 Головуючий у 1 й інстанції - Головін ВО.
Категорія - 19 Доповідач _ Прозорова М.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2007 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду
Дніпропетровської області в складі:
головуючого -Тараннік О.П.
суддів - Григорченка Е.І., Прозорової М.Л.
при секретарі - Качур Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргоюі
ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Павлограді Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Павлоградського місі грайонного суду Дніпропетровської області від И квітня 2007 року, де ставить питання про скасування? рішення суду, посилаючись на те, що воно незаконне і необгрунтоване /а.с. 42-44/.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетрозської області від 11 квітня 2007 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. /а.с. 35/.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги І заявлених вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення, з наступних підстав.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із встановлених ним обставин про те, що позивач знаходився у трудових відносинах з ВАТ «Павлоградвугілля».25.03.1997 року позивач був травмований на виробництві, що підтверджено актом формі Н-1 від 01.1997 року під №29 (а.с.4).
За висновком МСЕК від 22.10.1999 року йому встановлено 20% втрати професійної працездатності (а.с. 25). Затим при черговому огляді 24.11.2003 року МСЕК встановила йому 80% втрати працездатності та другу групу інвалідності (а.с.б).
Тобто правовідносини, які виникли між сторонами регулюються матеріальним законом, який діяв на момент встановлення позивачу втрати професійної працездатності - 22.10.1999 року.
Моральна шкода, яка була спричинена позивачу в результаті отриманої травми, при виконанні ним трудових обов'язків, - може бути відшкодована виходячи з вимог ст. 12 Закону України від 14.10.1992 року / з послідуючими змінами та доповненнями/ „ Про охорону праці" та п. 11 Правил відшкодування шкоди власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяно працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (затверджених постановою Кабміну України від 23.06.1993 року № 472 - з послідуючими змінами та доповненнями ), а не виходячи з вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яким керувався суд першої інстанції розглядаючи даний спір по суті.
Таким чином, на час виникнення у позивача права на отримання моральної шкоди, розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з вимог п. 11 Правил відшкодування шкоди власником підприємства..., не міг перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати без урахування будь-яких інших виплат.
Право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в 1999 році, але він не скористався своїм правом на відшкодування моральної шкоди, у встановлений законом строк, а звернувся до суду з позовом про стягнення страхової виплати за моральну шкоду лише в липні 2006 року.
Оскільки моральна шкода, в зв'язку з отриманою травмою позивачем, випливає з його трудових відносин, але регулюється спеціальним матеріальним законом, то колегія суддів вважає, що до даних правовідносин повинен застосовуватись трирічний строк на звернення до суду за вирішенням спору, який позивачем пропущено без поважних на те причин. Звернувшись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди майже через 7 років позивач не ставив питання про поновлення строку на звернення до суду із зазначеним позовом, на поважність причин пропуску строку не посилався і доказів поважності пропуску строку суду не надав.
За таких обставин, в сілу діючого законодавства, суд прийшов до правильного, та обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Доводи позивача, приведені в апеляційній скарзі є безпідставними, до того ж вони зводяться ,
незгоди з висновками суду по be оцінці.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З'ясувавши в досить повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, суд ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону, висновки суду досить обґрунтовані і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями самих сторін.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду першої інстанції'.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія судів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.