ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
01.06.11 р. Справа № 9/70
Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.
при секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Племптахорепродуктор Зугреський”, м.Зугрес
до відповідача Фізичної особи–підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк
про стягнення заборгованості в розмірі 223 133грн.12коп.
В засіданні брали участь представники сторін:
від позивача: ОСОБА_3 – представник (за довіреністю б/н від 12.04.2011р.);
від відповідача: не з’явився.
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Племптахорепродуктор Зугреський”, м.Зугрес, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Фізичної особи–підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 223 133грн.12коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 184 533грн.10коп., пені в розмірі 12 314грн.32коп., 3% річних в розмірі 2 396грн.40коп., інфляційних витрат в розмірі 5 535грн.99коп. та штрафу в розмірі 18 353грн.31коп.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір постачання товару №06-10-01 від 06.10.2010р., накладні №1653, 1655 від 25.11.2010р., товарно-транспортні накладні 04 ЖАА №0334951 від 25.11.2010р., претензію вих.№126/1 від 10.02.2011р.
Відповідач, заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, у судові засідання не з’явився, тому згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №9539335 Фізична особа–підприємець ОСОБА_2, м. Донецьк станом на 11.04.2011р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрована як фізична особа.
18.05.2011р. позивачем надана заява про зміну підстав позову б/н від 18.05.2011р., відповідно до якої останній до початку розгляду справи по суті змінює підстави позову та зменшує розмір позовних вимог, у зв’язку з чим зазначає, що поставки товару за накладними №1653, 1655 від 25.11.2010р., товарно-транспортними накладними 04 ЖАА №0334951 від 25.11.2010р. відбулись у спрощений спосіб та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 187 690грн.38коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 184 533грн.10коп., 3% річних в розмірі 758грн.35коп. та інфляційних витрат в розмірі 2 398грн.93коп.
Суд розглядає позов з урахуванням заяви б/н від 18.05.2011р.
Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:
За твердженням позивача, між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Племптахорепродуктор Зугреський”, м.Зугрес та Фізичною особою–підприємцем ОСОБА_2, м. Донецьк досягнуто згоди про поставку на адресу останнього продукції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За приписом ч.1 ст.206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Крім того, ст.218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
За твердженням позивача, на виконання умов домовленості останнім на адресу відповідача 25.11.2010р. була здійснена поставка продукції на загальну суму 184 533грн.10коп., що підтверджує накладними №1653, 1655 від 25.11.2010р. та товарно-транспортними накладними 04 ЖАА №0334951 від 25.11.2010р., копії яких наявні в матеріалах справи.
Фактичне отримання відповідачем товару, зазначеного у накладних №1653, 1655 від 25.11.2010р. та товарно-транспортних накладних 04 ЖАА №0334951 від 25.11.2010р., підтверджується підписами з боку відповідача на вищезазначених накладних, які засвідчені печаткою відповідача, а отже прийнятий відповідачем без заперечень. Доказів втрати або викрадення печатки відповідача суду не надано.
За приписом ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.2 п.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Таким чином, між сторонами виникли зобов`язувальні правовідносини у результаті фактичних дій сторін, направлених на встановлення цих правовідносин.
Отже, угода укладена між сторонами шляхом підписання вищезазначених накладних.
Згідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, прийнявши продукцію від позивача, у відповідача виникло зобов`язання щодо оплати отриманого товару.
У зв`язку з несплатою боргу позивачем на адресу відповідача була направлена претензія вих.№126/1 від 10.02.2011р. про погашення заборгованості у 10 денний термін з моменту отримання претензії, яка отримана останнім 21.03.2011р. (докази направлення та отримання вимоги відповідачу наявні в матеріалах справи). За твердженням позивача, наведена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до вимог ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки строк оплати сторонами не встановлювався, в даному випадку, суд вважає за необхідне при встановлені моменту виникнення зобов`язання відповідача щодо оплати отриманої продукції застосувати положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, на підставі якої зобов`язання щодо оплати поставленого товару виникає у відповідача після спливу десятиденного строку з моменту пред`явлення позивачем грошової вимоги.
Таким чином, оскільки відповідно до наявної на претензії вих.№126/1 від 10.02.2011р. відмітки відповідача зазначена претензія отримана відповідачем 21.03.2011р., кінцевим строком оплати заборгованості відповідачем за зазначеними вище накладними є 31.03.2011р.
За твердженням позивача, вартість отриманого товару відповідач не сплатив, у зв`язку з чим за останнім виникла заборгованість в розмірі 184 533грн.10коп.
За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається (ст.525 Цивільного кодексу України).
Аналогічно, ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Таким чином, позивач свої зобов`язання за домовленістю сторін виконав належним чином, здійснивши поставку відповідної продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати отриманої продукції не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду у останнього виникла заборгованість у розмірі 184 533грн.10коп.
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованість в розмірі 184 533грн.10коп. не погашена до теперішнього часу.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Племптахорепродуктор Зугреський”, м.Зугрес в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 184 533грн.10коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 758грн.35коп. та інфляційні витрати в розмірі 2 398грн.93коп.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі зазначеного за розрахунком позивача, 3% річних становлять суму в розмірі 758грн.35коп. за період прострочення з 29.03.2011р. по 18.05.2011р. та інфляційні витрати становлять суму в розмірі 2 398грн.93коп. за квітень 2011р.
Перевіривши арифметичний розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних з урахуванням встановленого вище кінцевого строку оплати продукції, судом встановлено, що належна до стягнення сума 3% річних становить суму в розмірі 728грн.02коп. за період з 01.04.2011р. по 18.05.2011р., а відтак, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 758грн.35коп. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 728грн.02коп.
Одночасно, розглянувши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних витрат, суд зазначає, що розмір інфляційних витрат не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 2 398грн.93коп.. є такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.11, 205, 206, 218, 509, 525, 526, 530, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
ВИРІШИВ:
Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Племптахорепродуктор Зугреський”, м.Зугрес до відповідача, Фізичної особи–підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 187 690грн.38коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 184 533грн.10коп., 3% річних в розмірі 758грн.35коп. та інфляційних витрат в розмірі 2 398грн.93коп. – задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи–підприємця ОСОБА_2 (за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, реєстраційний номер ФОП ЄДР НОМЕР_2) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Племптахорепродуктор Зугреський” (за адресою: вул. Ленінградська, 17а, м.Зугрес, Донецька область, 86783, п/р 2600801515341 у Філії АТ „Укрексімбанк” у м.Донецьку, МФО 334817, код ЄДРПОУ 31132474) суму основного боргу в розмірі 184 533грн.10коп., 3% річних в розмірі 728грн.02коп., інфляційні витрати в розмірі 2 398грн.93коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 876грн.60коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 198рн.48коп.
Видати наказ після набуття рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У судовому засіданні 01.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Марченко О.А.
Повне рішення складено 06.06.2011р.