А П Е Л Я Ц І Й Н И Й      С У Д      З А К А Р П А Т С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

  У   Х   В   А   Л   А

    І м е н е м    У к р а ї н и

12.05.2011                                                                                                м. Ужгород                         

          Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів   :

 Крегула М.М. (головуючого) , Демченка С.М., Стана І.В.,

з   участю  прокурора  -  Фотченка С.І.,

засудженого  ОСОБА_4, його захисника  адвоката   ОСОБА_5

розглянув  у   відкритому  судовому  засіданні  в м.Ужгороді   кримінальну справу за апеляцією   засудженого  ОСОБА_4  на вирок  Мукачівського міськрайонного суду від  16 вересня 2010 року.

Цим вироком  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1,  уродженець та мешканець  АДРЕСА_1,    українець,  громадянин України, з середньою-спеціальною освітою, не одружений,   не працюючий, раніше не судимий,

засуджений   за ч.2 ст.286 КК України  на  чотири роки позбавлення волі з позбавленням   права керувати  транспортними засобами    строком  на один рік шість місяців. На підставі  ст.75  КК України ОСОБА_4 звільнено   від відбування   покарання з випробуванням, з іспитовим строком  на три роки та  покладено обов’язки   відповідно до вимог   ст.76 КК України.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4 залишено -  підписку про невиїзд.

Цивільний позов   задоволено частково,   стягнуто з  ОСОБА_4  в користь потерпілої 11397 грн. 56 коп. матеріальної шкоди та  30000 грн. -  моральної  шкоди.

          Стягнення судових витрат  та долю речових доказів   по справі вирішено   відповідно до  вимог кримінально-процесуального закону.          

Вироком  Мукачівського  міськрайонного суду  від  16 вересня 2010 року  ОСОБА_4 визнаний винним в тому, що  30 січня 2010 року, близько 20.30 год., керуючи автомобілем марки "ВАЗ 2101" д.н.з.НОМЕР_1,  рухаючись по автодорозі Софія –Лалово, у межах населеного пункту с. Лалово, навпроти будинку №5 по вул. Центральній в напрямку м. Мукачево, при швидкості 30-40км/год.,  не забезпечив безпеку дорожнього руху, не впорався з керуванням транспортним засобом,  порушив  вимоги пунктів 1.3, 1.5, 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України,  в результаті  чого скоїв наїзд на потерпілу ОСОБА_6, яка лежала на проїжджій частині дороги.  Внаслідок ДТП потерпіла ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення.

В  апеляціїї  ОСОБА_4  порушував питання   про зміну вироку в частині  призначення покарання, оскільки вважає таке  надто суворим.  Посилається на те, що   винною   в наслідках   дорожньо-транспортної пригоди   є потерпіла ОСОБА_6, яка в нетверезому стані   лежала на проїжджій  частині дороги.  В зв’язку з цим   висновок   судово-медичної   експертизи  вважає таким, що не відповідає   фактичним обставинам справи.  Крім того, призначений   йому іспитовий строк   вважає значним, а розмір   моральної шкоди   занадто великим,   посилаючись на   позитивну характеристику за місцем проживання, щире каяття, відсутність судимостей, добровільне відшкодування   потерпілій   шкоди, про що свідчить   надана нею  письмова розписка. Просив вирок змінити, зменшити   іспитовий строк   до одного року й розмір  моральної шкоди  до  п’яти тисяч грн.

В доповненні ж  до апеляції  ОСОБА_4  уже вказує  на  допущену судом першої інстанції  неповноту та однобічність  як   досудового, так і судового  слідства, вважає  недослідженими  обставини  при яких  потерпіла в нетрверезому  стані опинилась лежачою на  проїздній  догрозі, висловив  думку, що  на  неї  могла  наїхати  інша  машина, з огляду  на  те, що дорога  була  слизька  у  нього  не  біло  технічної  можливості уникнути  наїзду  на лежачу  ОСОБА_6, не  досліджено  докази,я кі  вказують  на  його  невинуватість, а  тому просить вирок  щодо нього  скасувати, справу  направити  на додаткове розслідування.

Іншими учасниками   процесу    апеляція на вирок не   подавалась.          

           У запереченні   на апеляцію потерпіла  ОСОБА_6 зазначає, що злочинними   діями ОСОБА_4 їй було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, які значно вплинули на стан її здоров’я, отримані травми призвели до настання інвалідності. Крім того стверджує, що лікування потребувало і потребує надалі значних матеріальних витрат. Факт відшкодування засудженим матеріальних збитків в сумі 16 900 грн. не заперечує, однак   відшкодована сума є лише частиною понесених  нею збитків, пов’язаних з лікуванням. Вважає, що протиправними діями ОСОБА_4 їй було спричинено і моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях та моральних переживаннях, пов’язаних із настанням інвалідності, порушенням   нормальних  життєвих  умов, потребою   сторонньої допомоги.  Просить відмовити у задоволенні апеляції, а вирок суду залишити без змін.

          На апеляцію засудженого подано  заперечення  також прокурором, який    брав участь  у розгляді   справи судом першої інстанції, який вказав, що при розгляді   кримінальної справи щодо ОСОБА_4 судом дотримані  вимоги кримінально-процесуального   закону,  вина   засудженого   підтверджена   сукупністю зібраних  у встановленому порядку, перевірених  у судовому засіданні   та наведених у вироку   доказів. При призначенні  ОСОБА_4 покарання  судом першої інстанції дотримані   вимоги ст. 65 КК України. Просить   апеляцію залишити   без задоволення, а вирок – без зміни.

Заслухавши доповідача, промову  прокурора  про  залишення  вироку  без  зміни,  пояснення засудженого та   його захисника ОСОБА_5, які  підтримали апеляцію, перевіривши матеріали  кримінальної  справи,  обговоривши доводи сторін,  колегія суддів  вважає, що  апеляція  не підлягає   задоволенню з наступних підстав.  

Висновки  суду  про винність   засудженого ОСОБА_4   у  порушенні   правил безпеки дорожнього   руху   особою, яка керує   транспортним   засобом, внаслідок  чого  потерпілій  заподіяно тяжкі тілесні ушкодження  відповідають  фактичним  обставинам  справи  і  підтверджується  зібраними   по справі доказами.

Суд  першої інстанції за згодою учасників   судового розгляду  та  самого  підсудного  ОСОБА_4 у  відповідності  до вимог ст.299 КПК України,  обгрунтовано   визнав недоцільним  дослідження   доказів стосовно фактичних обставин справи,   які ніким, у тому числі і підсудним,  не оспорювались.  Підсудному  було роз’яснено  наслідки такого  рішення –  відсутності в  такому  випадку у нього права   оспорювати   фактичні обставини   справи в апеляційному порядку.

          З огляду   на положення   зазначеної норми закону  засуджений ОСОБА_4, який  погодився на такий  порядок дослідження доказів, не має права   оскаржувати фактичні обставини справи в апеляційному порядку  і  апеляційним   суд відповідно   до ст.365 КПК України   такі  не  перевіряються.

           Із протоколу судового засідання видно, що підсудний   ОСОБА_4   визнав себе  винним повністю  та  показав, що   30 січня 2010 року близько  20–ої години  рухався  на власному автомобілі  ВАЗ «2101» д/н НОМЕР_1  в напрямку с.Лалово Мукачівського  району. Під’їзджаючи до населеного пункту, приблизно в  10 м. попереду, на проїжджій частині   дороги   він побачив людину, яка лежала впоперек дороги.  Став гальмувати  та намагатись  об’їхати  людину зліва, але у зв’язку з тим, що дорога  була мокра, цього зробити не зміг і  переднім та заднім  правими колесами автомобіля  її переїхав.  

          Так, із висновку   судово-медичного експерта  Мукачівської  СМЕ №98/2010 від 15.03.2010 року видно, що тілесні ушкодження ОСОБА_6 виникли  внаслідок   дії твердих тупих предметів по механізму   удару або при   ударі  об такі, можливо  при ударі   виступаючими  частинами поддона  рухаючогося автомобіля , з послідуючим переїздом колесом  автомобіля   та волочінням  тіла і вкладаються   в час події, що мала місце  30.01.2010 року. Відносяться до  групи тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що небезпечні   для життя  в момент їх спричинення. (т.1 а.с.64-68).

          Висновком експерта автотехнічної екпертизи  №746/144 від 20.04.2010 року стверджується, що  причиною ДТП стали дії   водія автомобіля  марки «ВАЗ-2101» д.н. НОМЕР_1 гр.ОСОБА_4, який   з моменту   виникнення  йому небезпеки для руху  не вжив   заходів   до застосування   своєчасного гальмування. (т.1 а.с.90-94).

          Оцінивши визнання  підсудним  своєї  вини та проаналізувавши   зібрані у справі   докази, суд   першої інстанції   обгрунтовано  дійшов висновку   про винність ОСОБА_4 у   порушенні   правил безпеки дорожнього   руху або   експлуатації  транспорту особою, яка керує   транспортним   засобом, що заподіяли тяжкі тілесні ушкодження і правильно   кваліфікував його дії за ч.2 ст.286 КК України.

          З врахуванням наведеного, доводи викладені ОСОБА_4 в апеляції щодо неповноти досудового та судового слідства та відсутності  у справі  належних доказів, що підтверджують його вину, а також те, що фактичні обставини   справи встановлено невірно,  є необгрунтованими  і такими, що суперечать вимогам  ст.  299  КПК  України.

            ОСОБА_4  у  своїх  апеляціях  також  визнавав  фактичні  обставини  справи  і   просив  вирок  суду  змінити, зменшити  іспитовий  строк  до  1  року  та  зменшити  розмір  цивільного  позову  до  22  тис.  грн.             

Ці доводи засудженого  апеляційний  суд  відхиляє з наступних   підстав.

          Із вироку   видно, що судом   першої інстанції  при вирішенні питання   про призначення  ОСОБА_4    покарання   враховано ступінь   тяжкості   вчиненого злочину, дані про його  особу та  обставини, що пом’якшують  покарання, в тому числі і ті,   що зазначені  в апеляції.

Твердження  ОСОБА_4  про те, що до нього   призначено занадто   суворе покарання не можуть бути   визнані обгрунтованими, оскільки призначаючи   покарання  відносно нього, суд першої інстанції  врахував ступінь тяжкості   вчиненого ним злочину, характеристику  особи. При цьому   судом обгрунтовано  враховано і ту  обставину, що ОСОБА_4 частково  відшкодував  шкоду потерпілій. Інші  дані, які б давали   підстави  для пом’якшення   засудженому   покарання і  зменшення іспимтового  строку  в матеріалах кримінальної справи відсутні.

В апеляції  вказується і  на те,   що судом   не  досліджувались    докази щодо розв’язання  цивільного позову  і такий вирішено   з порушенням   вимог закону.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що   у відповідності   до вимог  ст.ст.328,  334 КПК України, суд першої інстанції мотивував у вироку   прийняте рішення  про задоволення цивільного позову, перевірив обгрунтованість   заявлених вимог і навів  відповідні  розрахунки  сум, що підлягають стягненню. Рішення  про стягнення   із засудженого  в користь потерпілої  ОСОБА_6 матеріальної  шкоди  обумовлено належним обгрунтуванням заявленої вимоги, підтверджено  відповідними   документами.

Дотримані  вимоги    ст.328 КПК України і при вирішенні   позову про відшкодування  моральної шкоди, судом досліджено  і наведено у вироку переконливі мотиви   визначення саме такого   розміру відшкодування, оскільки  остання   перенесла  душевні  страждання, яких  зазнала  від  отриманого  ушкодження  здоровя, у  неї  порушились  нормальні  життєві  звязки  через  неможливість  самостійно    обслуговувати себе, вести  активне  громадське  життя.

Порушень    вимог   кримінально-процесуального закону, що тягнуть за собою  скасування  або зміну вироку  по справі не встановлено.

Порушені  же  ОСОБА_4 в  доповненні  до  апеляції  питання  про  неповноту  досудового  та  судового слідства є необгрунтованими  і  такі  не  відповідають  вимогам  ст.  299  КПК  України. Разом  з  тим, з  матеріалів  справи видно, що наведені ним ці обставини були  зясовані  в  процесі  досудового   слідства  і  в  судовому  засіданні  ним  не  заперечувались. Це  стосується  як  заподіяної  шкоди, так  і  ступеня  тяжкості  тілесних  ушкоджень. Жодних  даних  у  справі  немає  і  щодо  заподіяння  потерпілій  яких-небудь  тілесних  ушкоджень  іншою  автомашиною, а  факт  знаходження  останньої  у  стані  спяніння  встановлено   висновком   судово-медичної  експертизи  №98/2010  від 15  березня  2010  року.   

За  таких  обставин,  апеляція ОСОБА_4 до задоволення не підлягає.   

          Керуючись  ст. ст. 365, 366  КПК  України, апеляційний  суд, -

    У  Х  В  А  Л  И  В :

         апеляцію  ОСОБА_4 залишити без задоволення, а

вирок Мукачівського міськрайонного суду від 16  вересня 2010 року  щодо  нього  - без зміни.

Судді: