У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у складі:
Головуючого, судді Белинчук Т.Г.
суддів
при секретарі Ісаєва Г.А.
Підлісної І.А.
Урденко Г.В.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену соціальну допомогу,
за апеляційною скаргою начальника Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим на постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Постановою Сакського міжрайонного суду АР Крим від 15 березня 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Сакському районі АР Крим по нарахуванню ОСОБА_5 державної соціальної допомоги по статусу « Дітям війни» за період з 19.10.2008 року по 31.12.22008 рок і з 01.01.2009 року по 19.10.2009 року згідно з вимогами статті 41 Закону України « Про Державний бюджет на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р і пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.08 р
№ 530 « Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Зобов’язано УПФ в Сакському районі АР Крим здійснити перерахунок та виплату не донарахованої суми державної соціальної допомоги ОСОБА_5 за період з 19.10.2008 року по 31.12.22008 рок і з 01.01.2009 року по 19.10.2009 року у розмірі тридцять відсотків прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, відповідно до вимог ст.. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни». В решті позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі Управління ПФУ в Сакському районі АР Крим, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову суду скасувати.
Управління ПФУ в Сакському районі АР Крим 27.10.2010 року надіслало на адресу суду заяву про закриття провадження у справі, у зв’язку зі смертю позивача та просило скасувати постанову суду від 15.03.2010 року, надавши копію свідоцтва про смерть позивача.
В апеляційній скарзі Управління, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову суду скасувати.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що позивач є громадянином України і на нього поширюються дія Закону № 2195-ІУ.
Статтею 6 Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Проте таке підвищення виплачувалось позивачу у розмірі, що не відповідає вимогам цього Закону, чим порушено право позивача.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані неконституційними.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання виплатити позивачу підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону № 2195-ІУ, а не положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", які з 22 травня 2008 року втратили чинність.
Нарахування та виплата у 2009-2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до норм Закону України №2195-ІV (у редакції від 18.11.2004 року чинній у 2009-2010 роках).
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни відповідно до вимог ст. 6 Закону України №2195-ІV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком. Судовою колегією враховується, що відповідно до статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу.
У зв’язку з наведеним доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції та до уваги прийняти бути не можуть.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалена законна та обґрунтована постанова.
Проте, відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 1219 ЦК України не входить до складу спадщини права та обв’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Отже до спірних правовідносин не допускається правонаступництво.
Відповідно до п.5.ч.1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому в законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право визнати постанову суду нечинною та закрити провадження у справі.
Згідно з частиною 2 статті 203 КАС України якщо судом першої інстанції ухвалено законне и обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.
На підставі наведеного, постанову суду від 15 березня 2010 року належить визнати нечинною і закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_5
Керуючись п.5 ч.1 ст. 157, п. 5 ч. 1 ст. 198, ч. 2 ст. 203, ст. 205, ст. 206 КАС України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сакскьому районі АР Крим відхилити.
Постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2010 року визнати нечинною і закрити провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену соціальну допомогу.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
Белинчук Т.Г. Ісаєв Г.А. Підлісна І.А.