Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«21» березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Белинчук Т.Г.
Суддів: Ісаєва Г.А.
Підлісної І.А.
При секретарі: Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_8, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в наслідок ДТП,
за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 24 вересня 2010 року, -
В с т а н о в и л а :
01 жовтня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_8, про стягнення солідарно з відповідачів матеріальної шкоди в сумі 9934 грн., моральної шкоди в сумі 5000 грн., завданих в наслідок ДТП, та судових витрат.
Свої вимоги мотивує тим, що 10 травня 2007 року близько 07 годин 40 хвилин, керуючи автомобілем Форд Фокус держномер НОМЕР_2, він рухався по вул. Севастопольській в м. Сімферополі, де відбулося зіткнення з автомобілем ГАЗ 32213 держномер НОМЕР_1, який перебував під керуванням ОСОБА_8 Зіткнення відбулося в результаті необачних дій водія ОСОБА_8, який на час зіткнення перебував в трудових відносинах з відповідачем, у зв’язку із чим відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки покладається на власника автомобіля, що є працедавцем ОСОБА_8 В результат ДТП його автомобілю заподіяні механічні пошкодження. На підставі звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного пошкодженням транспортного засобу визначена сума 9934 грн.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 24 вересня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. З ОСОБА_7 стягнуто на користь ОСОБА_5 9934 грн. матеріальної шкоди, 2000 грн. моральної шкоди, 463 грн. витрат на експертизу, 109 грн. 34 коп. витрат на судовий збір, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а усього 12536 грн. 34 коп. В решті позову відмовлено.
Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 14 січня 2011 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 24 вересня 2010 року, залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування заочного рішення суду, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що суд необґрунтовано розглянув справу у відсутності ОСОБА_7, ОСОБА_8, Української СК « Гарант –АВТО». Посилається на відсутність вини водія ОСОБА_8 у ДТП, оскільки адміністративне проваджене закрито у зв’язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності, та незгодна з висновками авто-технічної експертизи оскільки вони мають припущення. Посилається нате, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 та водія ОСОБА_8 була застрахована в УСК «Гарант-АВТО», у зв’язку з чим, відповідальність повинна нести СК. Також вказує на необґрунтованість стягнення моральної шкоди, та незгодна з її розміром.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. Послався на те, що винним у ДТП є третя особа по справі ОСОБА_8, який перебував у трудових стосунках з ОСОБА_7, у зв’язку з чим поклав відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки на ОСОБА_7, яка працедавця.
Проте з такими висновками суду першої інстанції в повної мірі не може погодитися колегія суддів, оскільки цивільна правова відповідальність ОСОБА_7 на момент ДТП була застрахована відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що винним у ДТП є третя особа у справі ОСОБА_8, у зв’язку з чим суд першої інстанції правомірно стягнув моральну шкоду з працедавця ОСОБА_7
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що 10 травня 2007 року близько 07 годин 40 хвилин на вул. Севастопольській в м. Сімферополі, між автомобілем Форд Фокус, держномер НОМЕР_2, під керуванням позивача ОСОБА_5 та автомобілем ГАЗ 32213 держномер НОМЕР_1, якій належав відповідачу ОСОБА_7 на підставі тимчасового реєстраційного талону від 06.12.2006 року, який перебував під керуванням третьої особи ОСОБА_8, відбулося ДТП.
Працівниками ДАІ за наслідками ДТП 10 травня 2007 року було складено адміністративний протокол відносно позивача ОСОБА_5 Адміністративний протокол відносно ОСОБА_8 10 травня 2007 року не складався.
В ході розгляду адміністративного матеріалу № 3-3445\07 відносно ОСОБА_5 у Балаклавському райсуді м. Севастополя за постановою судді від 13.06.2007 року була призначена авто-технічна експертиза (а.с. 66). За наслідками розгляду адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_5 була ухвалена постанова суддею Балаклавського райсуду м. Севастополя 18.09.2007 року, якою працівники ДАІ були зобов’язані скласти адміністративний протокол відносно ОСОБА_8 ( а.с. 16). У зв’язку з чим супровідним листом № 21439 від 20.09.2007 року адміністративний матеріал № 3-3445\07 відносно ОСОБА_5 з копією постанови від 18.09.2007 року був направлений для виконання начальнику УДАІ ГУ МВС України в АР Крим (а.с. 166).
Відповідно до листа начальника відділу ДАІ від 20.10.2007 року № 11\22\5650 на підставі постанови Балаклавського райсуду м. Севастополя від 18.09.2007 року на ОСОБА_8 складено протокол № 155117 від 18.11.2007 року за ст. 124 КУпАП. ( а.с. 16).
Адміністративний протокол відносно ОСОБА_8 за статтею 124 КУпАП надійшов до Євпаторійського міського суду 21 листопада 2007 року , постановою суду провадження у справі закрито у зв’язку з закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.( а.с. 63).
Третя особа ОСОБА_8 підтвердив колегії суддів вищевикладені обставини, та пояснив, що вказаний адміністративний протокол на нього була складено за наслідками ДТП, яке мало місце 10 травня 2007 року.
Таким чином лише та обставина, що адміністративна справа відносно ОСОБА_8 закрита за закінченням строку, не свідчить про відсутність вини ОСОБА_8 у ДТП, у зв’язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу суду.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Обґрунтовуючи свої вимоги, стосовно вини водія ОСОБА_8 у скоєні ДТП, позивач надав, як письмовий доказ у справі, висновок авто-технічної експертизи.
Згідно висновку № 519 авто-технічної експертизи від 16.08.2007 року, який було складено на підставі постанови судді Балаклавського райсуду м. Севастополя від 13 червня 2007 року, у зв’язку з розглядом адміністративної справи відносно ОСОБА_5, водій автомобіля «ГАЗ-32213» ОСОБА_8 з технічної точки зору, мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній події, у разі виконання ним вимог п.п.12.1, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України, для чого перешкод технічного характеру не убачається.
Водій автомобіля «Ford Focus» ОСОБА_5 з технічної точки зору, не мав технічної можливості запобігти ДТП.
У діях водія ОСОБА_8 убачаються невідповідності вимогам п.п.12.1. 13.1 Правил дорожнього руху України. У діях водія ОСОБА_5 невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України з технічної точки зору, не убачається.
Невідповідність вимогам п.п.12.1. 13.1 Правил дорожнього руху в діях водія ОСОБА_8 з технічної точки зору, полягає в причинному зв'язку з ДТП.
У зв’язку з наведеним суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що винним у ДТП є водій ОСОБА_8
При цьому судом першої інстанції з посиланням на письмовий доказ – висновок експертизи було визначено, в чому конкретно полягає вина ОСОБА_8 у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди, які його конкретні дії як учасника дорожнього руху не узгоджуються з Правилами дорожнього руху та як він повинен був діяти в даній пригоді.
Як судом першої інстанції, так і колегією суддів, було досліджено механізм скоєння ДТП, та встановлені фактичні обставини ДТП.
У зв’язку з наведеним колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що винним у ДТП є водій ОСОБА_8, третя особа у справі. Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, та задоволенню не підлягають, у зв’язку з вищенаведеним.
Відповідачка ОСОБА_7 на відповідной правовій підставі володіла транспортним засобом автомобілем «ГАЗ-32213», держномер НОМЕР_1, що підтверджується тимчасовим реєстраційним талоном (а.с.30).
Водій ОСОБА_8 під час ДТП знаходився в трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_7 відповідно до трудового договору від 08 грудня 2007 року , у зв'язку з цим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідальність за відшкодування моральної шкоди, яка заподіяну джерелом підвищеної небезпеки покладається на ОСОБА_7, як працедавця.
Таким чином, стягуючи моральну шкоду з відповідача ОСОБА_7, суд першої інстанції правильно виходили з положень ст. 1187 ЦК України, що зазначає, що володілець джерела підвищеної небезпеки, яким є вказана особа, яка на відповідній правовій основі володіла транспортним засобом на час скоєння ДТП, повинна відшкодувати шкоду, завдану таким джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, ОСОБА_4 знаходився в трудових відносинах із ОСОБА_7 У силу ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання трудових обов'язків.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, урахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач та інші обставини, що відповідає роз'ясненням, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.
У зв’язку з чим рішення суду в частині стягнення моральної шкоди є законним і обґрунтованим підстав для його скасування не має.
Разом з тим суд першої інстанції не врахував, що до цих правовідносин потрібно було також застосувати положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), оскільки цивільна відповідальність ОСОБА_7 на момент ДТП була застрахована відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а застрахованим транспортним засобом був зазначений вище автомобіль ГАЗ 32213 держномер НОМЕР_1 (а.с. 27).
Відповідно до вказаного полісу страховик, яким є ВАТ «Українська страхова компанія «Денерали Гарант», забезпечує відшкодування шкоди, завданої третім особам під час ДТП, що сталася за участі забезпеченого транспортного засобу та внаслідок цієї пригоди настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.
Колегією суддів допитано у якості свідка ОСОБА_3, який є представником КФ ВАТ «Українська страхова компанія «Денерали Гарант», який пояснив, що ОСОБА_7 повідомляла страхову компанію про настання страхового випадку. ОСОБА_5 не звертався до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування, у зв’язку з чим рішення про відмову у виплаті не приймалося.
У зв’язку з наведеним колегією суддів встановлено, що позивач до страховика не звертався і позовних вимог до нього не пред'являв.
Однак відповідно до ст. 3 Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Тобто виходячи із суті такого страхування Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Позивач ставить питання про стягнення матеріальної шкоди у наслідок ДТП у розмірі 9934 грн., відповідно до оцінки вартості матеріального збитку вказана сума не включає витрати, пов’язані з втратою товарного вигляду. Відповідно до полісу ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну складає 25500 грн.
За змістом положень зазначеного Закону та ст. 1194 ЦК України питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.
Оскільки відповідач ОСОБА_7 відмовляється від відшкодування шкоди, посилаючись на те що, її цивільна-правова відповідальність застрахована, розмір матеріальної шкоди не перевищує ліміти страховки, враховуючі, що позивач до страхової компанії за виплатою страхового відшкодування не звертався, а страхова компанія не є стороною у справі, у задоволені позову про стягнення матеріальної шкоди належить відмовити.
При цьому позивач не позбавлений можливості звернутися до належного відповідача за захистом свого порушеного права на стягнення матеріальної шкоди у наслідок ДТП.
Ураховуючи, що суд першої інстанції ухвалив заочне рішення про стягнення матеріальної шкоди з порушенням застосування норм матеріального права, колегія суддів, вважає за необхідне, постановлене судове рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові про стягнення матеріальної шкоди.
Враховуючи, що заочне рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди скасовано, на підставі статті 88 ЦПК України, підлягає зміні розподіл судових витрат. З ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5Г підлягають стягненню судові витрати у розмірі 30 грн. на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи, та 8 грн 50 коп судовій збір, а усього 38 грн. 50 коп.
В решті заочне рішення залишити без змін.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 316, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 24 вересня 2010 року в частині стягнення матеріальної шкоди скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди відмовити.
Заочне рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 24 вересня 2010 року в частині стягнення судових витрат змінити, стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 38 грн. 50 коп.
В решті це ж заочне рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Белинчук Т.Г. Ісаєв Г.А. Підлісна І.А.