УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Чистякової Т.І.
Суддів: Любобратцевої Н.І.
Філатової Є.В.
При секретарі: Савенко М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» про визнання наказу про звільнення незаконним, та про поновлення на роботі,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» про визнання наказу №505-лс від 03.11.2010 року про звільнення незаконним, та про поновлення на роботі на посаді головного бухгалтера з 04.11.2010 року. Свої позовні вимоги позивачка мотивує тим, що вона працювала на цій посаді протягом 16 років та в лютому 2010 року у зв’язку з тим, що в неї не склались відносини із новим директором, вона звільнилась за власним бажанням. За її заявою 08.02.2010 року було видано наказ про надання їй відпустки з подальшим звільненням 12.05.2010 року. Перебуваючи у відпустці, вона захворіла, лікарняні здавала до бухгалтерії. У квітні вона написала заяву, у якій просила вважати її заяву недійсною, оскільки має намір продовжувати роботу. Але, при її черговому зверненні 04.11.2010 року про надання їй відпустки за 2010 рік у зв’язку із хворобою, їй було повідомлено, що її звільнено за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію. Вважає звільнення незаконним, оскільки вона відкликала свою заяву про звільнення, а також вона з 04.11.2010 року знаходилась на лікарняному до 07.11.2010 року, крім того, причину – вихід на пенсію – вона в заяві не вказувала, і її звільнено без погодження з Верховною Радою АР Крим.
Представник відповідача з позовом не погодився, пояснивши, що позивачка звернулась із заявою про надання їй відпустки з подальшим звільненням за власним бажанням. Після знаходження позивачки на лікарняних термін відпустки за її заявою було продовжено. 13.04.2010 року на її посаду було запрошено іншу особу по переводу. На час її чергового звернення про надання їй відпустки у зв’язку із хворобою з 04.11.2010 року її відпустка закінчилась, тому її було звільнено з 03.11.2010 року відповідно до її заяви. Відповідач не заперечує проти зміни дати звільнення з 08.11.2010 року у зв’язку із знаходженням її на лікарняному з 04.11.2010 року по 07.11.2010 року, проте лікарняний позивачкою до бухгалтерії не надано.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2011 року в задоволені позову відмовлено. Наказ №505-лс від 03.11.2010 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного бухгалтера Республіканського підприємства «Курортно-оздоровчий комплекс «Росія» з 04.11.2010 року змінено, і визнано її звільненою з вказаної посади з 08.11.2010 року.
___________________________________________________________________________________
Справа №22-ц/0190/2470/11 Головуючий у першій
інстанції, суддя – Короткова Л.М.
Доповідач, суддя – Чистякова Т.І.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не враховане те, що бажання звільнитись вона не мала, а звільнення було умовою надання щорічної відпустки.
Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позову. Апелянт посилається на те, що суд безпідставно не дав оцінки тому, що в наказі причиною звільнення вказано «за власним бажанням у зв’язку із виходом на пенсію», між тим, у заяві про надання відпустки і звільнення позивачкою не було вказано такої причини. Також судом не враховано, що заяву про бажання продовжувати роботу позивачкою подано 15 квітня 2010 року, а ОСОБА_4 на посаду головного бухгалтера було прийнято лише 26 квітня 2010 року. Апелянтом також зазначено, що суд не перевірив факт узгодження звільнення позивачки із Управлінням справами Верховною Радою АР Крим. Також апелянт вважає, що, змінюючи дату звільнення позивачки, суд визнав порушення відповідачем вимог закону при звільненні позивачки.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із його необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та законодавству.
Так, відповідно до положень ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді головного бухгалтера з 1994року. ( а.с.23) Наказом від 03.11.2010року №505-лс вона була звільнена з 04.11.2010року за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію за статтею 38 КЗпП України. ( а.с.26)
Судом встановлено, що позивачка 08.02.2010року звернулась до відповідача з заявою про надання відпустки з 09.02.2010 року з послідуючим звільненням. Дата і підстави звільнення в заяві не вказані. ( а.с.24) Наказом відповідача №33-лс від 08.02.2010року позивачці надано щорічну відпустку тривалістю 88 календарних днів з 09.02.2010 року по 12.05.2010 року з наступним звільненням з 12 травня 2010 року за власним бажанням в зв’язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України. ( а.с.25) З вказаним наказом позивачка ознайомилась і його не оскаржує.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про відпустки» на прохання працівника у разі його звільнення йому може бути надана невикористана відпустка із звільненням в останній день відпустки. Отже працівник може одночасно з заявою про звільнення за власним бажанням подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини. В цьому випадку днем звільнення буде вважатися останній день відпустки, навіть у разі, якщо цей день буде за межами встановленого в цій статті двотижневого строку попередження про майбутнє звільнення. При цьому, право повернутися на роботу і відкликати заяву про звільнення по ст.38 КЗпП України такий працівник може тільки протягом строку попередження. Якщо цей строк закінчився і працівник не скасував подану ним заяву про звільнення, то він може вважатися таким, що залишив роботу і втратив право на повернення до роботи після закінчення відпустки.
Враховуючи наведене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційних скарг стосовно того, що позивачка 15.04.2010року відкликала свою заяву про звільнення, оскільки відкликати заяву про звільнення вона мала право лише протягом строку попередження, тобто до 22.02.2010року. Подана позивачкою 15.04.2010року заява, направлена поза межами встановленого ст. 38 КЗпП України двотижневого строку.( а.с.27)
Із наданих позивачкою лікарняних листків вбачається, що вперше вона захворіла 18.03.2010року, на цей час два тижні, в період яких вона мала право відкликати свою заяву про звільнення вже скінчилися, тому не можна вважати, що позивачка запізно подала заяву про відкликання своєї заяви про звільнення в зв’язку з хворобою.
Крім того, 13.04.2010року на місце головного бухгалтера вже був запрошений у порядку переводу інший працівник і 26.04.2010року наказом відповідача №161-ЛС на посаду головного бухгалтера була прийнята в порядку переводу ОСОБА_4, про що позивачку було повідомлено листом від 12.05.2010року. ( а.с.28, 29, 30, 140)
Відповідно до положень ч.2ст.80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Судом встановлено, що в період відпустки позивачка кілька разів знаходилася на лікарняному та зверталася до відповідача про продовження відпустки. Відповідач продовжував відпустку позивачці, про що неодноразово видавав відповідні накази.
Однак, коли позивачка 04.11.2010року звернулася з заявою про продовження відпустки в зв’язку з лікуванням, та надала листок непрацездатності з 04.11.2010року по 07.11.2010року, відповідач порушив правила ч.2ст.80 КЗпП України та не продовжив позивачці відпустку, оскільки 03.11.2010року ним був вже виданий наказ про її звільнення з 04.11.2010року. За таких обставин, суд правильно змінив вказаний наказ вказавши дату звільнення позивачки з 08.11.2010року, тобто після закінчення лікарняного.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційних скарг стосовно того, що звільнення позивачки відбулося без погодження з Управлінням справами Верховної Ради АР Крим. Так, пунктом 5.8 Статуту відповідача передбачено, що орган управління майном, у особі Керуючого справами, погоджує призначення на посаду і звільнення з посади заступників Генерального директора і головного бухгалтера підприємства ( а.с.65) Вказаним пунктом Статуту не передбачена форма погодження ( усна, письмова). Згідно відповіді Управління справами Верховної Ради АР Крим на запит представника позивачки, погодження на звільнення ОСОБА_2 було надано усно. ( а.с.126)
Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Доводи позивачки про вимушеність написання заяви про звільнення не підтверджуються належними доказами.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що формулювання причини звільнення позивачки зроблено відповідачем на свій розсуд, не можна прийняти до уваги, оскільки така причина звільнення вказана в наказі №33-лс від 08.02.2010року, з яким позивачка ознайомилась своєчасно і його не оскаржує. ( а.с.25)
Згідно зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.
Оскаржуючи висновки суду, апелянти не надали допустимих доказів, які спростовують висновки суду. Підстави до скасування рішення суду за доводами апеляційних скарг відсутні.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: Чистякова Т.І. Любобратцева Н.І. Філатова Є.В.