Категорія №6.2.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 травня 2011 року Справа № 2а-1713/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Кисельової Є.О.
при секретарі: Гришиній О.Ю.,
та
представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1.(довіреність №05-285
від 07.03.2011 р.)
від відповідача – ОСОБА_2.(довіреність № 1/0519-14
від 16.03.2011 р.)
третьої особи - ОСОБА_3 ( довіреність від 04.01.2011р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Обласна дирекція «Луганськвуглереструктуризація» до Лутугинської районної державної адміністрації Луганської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Відділ Держкомзему у Лутугинському районі про припинення постійного користування земельними ділянками,-
ВСТАНОВИВ:
25 лютого 20111 року до Луганського окружного адіміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Обласна дирекція «Луганськвуглереструктуризація» до Лутугинської районної державної адміністрації Луганської області , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Відділ Держкомзему у Лутугинському районі про припинення постійного користування земельними ділянками.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що у відповідності до ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права постійного користування земельними ділянками є добровільна відмова землекористувача. Посилаючись на норми п.2 ст. 142 Земельного кодексу України, позивач вказує, що передбачена цією статтею процедура відмови від користування земельною ділянкою складається з певних стадій, а саме подання відповідної заяви землекористувача до землевласника, прийняття рішення власником землі, повідомлення органам державної влади про припинення користування земельною ділянкою. При цьому ця процедура не передбачає будь-яких додаткових умов відмови власником у задоволенні заяви землекористувача.
Позивач вважає, що відповідачем порушено вказані вимоги закону, оскільки численні звернення позивача до відповідача з цього питання залишено без задоволення з посиланням на те, що для розгляду заяви необхідно додатково надати проекти рекультивації земель. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та такими, що порушують права позивача.
Просив суд відновити порушене право позивача, зобов’язавши відповідача припинити право постійного користування земельними ділянками, оформлене відповідними державними актами, шляхом прийняття із постійного користування позивача земельних ділянок.
В судовому засіданні представник позивача додатково пояснив, що позивач відповідно до Статуту підприємства, затвердженого Міністерством вугільної промисловості України, проводить ліквідацію шахт за рахунок державного бюджету згідно з проектами ліквідації гірничих підприємств в межах встановлених лімітів бюджетного фінансування цих витрат. З посиланням на вимоги Постанови КМ України № 939 від 27.08.1997 «Про затвердження порядку ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств», позивач зазначає, що проект ліквідації та кошторисна документація розробляється ДВАТ «Луганськдіпрошахт» та затверджується Мінвуглепромом. Грошові кошти щорічно виділяються розпорядженням КМ України Міністерству вугільної промисловості як розпоряднику з коштів Стабілізаційного фонду для фінансування проектів ліквідації шахт. Таким чином, проведення робіт з ліквідації шахт, в тому числі з природоохоронних робіт можливе лише в разі їх передбачення кошторисами. Виконання робіт, не передбачених кошторисами, є нецільовим використанням бюджетних коштів, що є порушенням бюджетного законодавства та передбачає певну відповідальність. Кошти для цих цілей передбачені лише кошторисами деяких шахт та не в повному обсязі, тому позивача позбавлено можливості дотримання вимог щодо проведення рекультивації земель.
Крім цього, пояснив, що відповідно до п.д ст.141 Земельного кодексу України підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позову ДП «Луганська обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств» до ДПІ Лутугинського району Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення. Даним позовом встановлено систематичну несплату позивачем земельного податку.
Вважає, що відповідач всупереч діючому законодавству самостійно не вживає заходів припинення права постійного користування позивачем земельними ділянками, а також перешкоджає позивачу використати своє право на добровільну відмову від постійного користування землею.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та в заперечення послалась на наступне.
Листом райдержадміністрації від 22.09.2010 р. № 1/1998-19 позивачу були надані роз’яснення стосовно добровільної відмови від права постійного користування земельними ділянками, наданих для добувної промисловості (закриття шахти), розташованих за межами населених пунктів, які за даними державного кадастру враховується в Оріхівській та Волнухинській сільських радах. Виконавцем зазначеного листа являвся відділ Держкомзему у Лутугинському районі. Послалася на норми ст. 122 Земельного кодексу України, зазначено, що вирішення питання добровільної відмови позивача від права постійного користування земельними ділянками, цільовим призначенням яких є добувна промисловість, до компетенції райдержадміністрацій не віднесено.
Крім цього, вказала, що розгляд питання про припинення постійного користування земельними ділянками, розташованих за межами населених пунктів, вирішується відповідно норм ст.ст. 122, 123, 142, 149 Земельного кодексу України та віднесено до компетенції Луганської обласної державної адміністрації.
Просила у задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у судовому засіданні, що земельні ділянки були надані позивачу для проведення рекультивації земель, та відповідно для вирішення питання припинення права постійного користування позивач повинен надати відповідні доказі виконання таких робіт.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.
Позивач – Державне підприємство «Луганська обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних підприємств» внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України в якості юридичної особи, відповідно до Статуту підприємства, затвердженого Міністром вугільної промисловості України 15.07.2010, засновано на державній власності відповідно до наказів Міністерства палива та енергетики України від 05.06.2003 № 280, від 21.01.2004 № 32. Міністерства вугільної промисловості від 02.04.2010, створене з метою організації та виконання робіт з ліквідації вугледобувних та вуглепереробних підприємств Луганської області за рахунок коштів державного бюджету та реалізації державної політики у цій галузі з урахуванням соціальної значимості, масштабності та тривалості ліквідації підприємств без мети одержання прибутку (а.с.40-41).
Судом встановлено, що на підставі державних актів на право постійного користування земельними ділянками від 28.09.2005 ЯЯ № 167335; ЯЯ № 167300; ЯЯ № 167202; ЯЯ № 165420; ЯЯ 165421; ЯЯ 165422; ЯЯ 165423; ЯЯ 165424; ЯЯ 165425; ЯЯ 165426; ЯЯ 167203; ЯЯ 167204; ЯЯ 167205; ЯЯ 167206; ЯЯ 167207; ЯЯ 167208; ЯЯ 167209; ЯЯ 167210; ЯЯ 167211 у постійному користуванні позивача перебувають земельні ділянки загальною площею 23,5093 га. (а. с. 8-19).
Вказані земельні ділянки розташовані на територіях Оріхівської та Волнухинської сільських радах Лутугинського району Луганської області.
Протягом 2010 року позивач неодноразово звертався до відповідача з питання добровільної відмови від постійного користування вказаними земельними ділянками з посиланням на вимоги Земельного кодексу України. На свої звернення позивач отримував відповіді, в яких, зокрема, йдеться, що вирішення таких вимог позивача Лутугинською РДА неможливо, оскільки розгляд цього питання нормами ст.ст. 122, 123, 142, 149 Земельного кодексу України віднесено до компетенції Луганської обласної державної адміністрації (а.с.6-14).
Відомостей щодо звернення до Луганської обласної державної адміністрації з цього питання позивач до справи не надав.
Зазначене сторонами не заперечується.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (№ 561-XII від 18.12.1990) та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього (надалі – ЗК України).
Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.
Пунктом «а» статті 141 Земельного кодексу України встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини 3 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Згідно з ч.4 ст. 142 ЗК України власник земельної ділянки приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою на підставі заяви землекористувача, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Тобто, вказані норми встановлюють, що повноваження припинити право постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача належить виключно власнику земельної ділянки.
Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об’єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.
В силу статті 80 Земельного кодексу України суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Виходячи з вимог ст.ст. 13, 16, 17, 17-1, 84 ЗК України такими органами державної влади виступають Кабінет Міністрів України, Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, районні і обласні, та державні органи приватизації (щодо продажу земельних ділянок під об'єктами, що приватизуються).
Відповідно ч. 3 ст. 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ч. 2 ст. 83 ЗК України до земель комунальній власності належать усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.
Перелік земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність визначено ч.3 ст. 84 ЗК України. Так, до земель державної власності, серед інших, віднесено земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.
Крім того, чинним законодавством України встановлено перелік земель, що підлягають залишенню у державній власності. Зокрема, ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», передбачено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.
Повноваження районних державних адміністрацій щодо розпорядження земельними ділянками визначає ч. 3 ст. 122 ЗК України, відповідно до норм якої районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Відповідно до ч.4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Позивачем не заперечується, та підтверджується матеріалами справи, що земельні ділянки, відмова від права користування якими є предметом позову, є землями промисловості та знаходяться, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується на території Лутугинського району за межами населених пунктів.
Суд погоджується з доводами відповідача у справі, що повноваження припинити позивачу право постійного користування земельними ділянками належить Луганській обласній державній адміністрації.
Крім того, при вирішенні справи по суті заявлених вимог суд враховує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 року № 939 затверджено Порядок ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств. Відповідно до цього Порядку фізична ліквідація гірничого підприємства передбачає виконання робіт з демонтажу обладнання та устаткування, ліній електропередачі та технологічного зв'язку, засипання стовбурів, шурфів, свердловин, інших гірничих виробок, руйнування будівель, споруд та здійснення заходів, спрямованих на розв'язання проблем водовідливу. Роботи з фізичної ліквідації гірничого підприємства виконуються відповідно до затвердженого проекту за умови забезпечення захисту територій і водоносних горизонтів від небезпечного впливу, пов'язаного з відновленням рівня ґрунтових вод та гідроекологічної безпеки на діючих підприємствах та прилеглих територіях, де внаслідок попередньої діяльності підприємства і після його фізичної ліквідації погіршується або може погіршитися геологічна та гідроекологічна ситуація. Роботи з фізичної ліквідації гірничого підприємства та охорони довкілля згідно із затвердженим проектом ліквідації гірничого підприємства виконує переможець торгів чи тендеру на підставі договору підряду, укладеного із замовником. Замовник згідно із законодавством відповідає за виконання у повному обсязі заходів і робіт, пов'язаних з ліквідацією гірничого підприємства згідно із затвердженим проектом. До переліку робіт та послуг з охорони довкілля під час ліквідації гірничого підприємства включаються природоохоронні заходи, спрямовані на розв'язання проблем запобігання виходу на поверхню підземних вод і викидів газу, гасіння, перепрофілювання та озеленення відвалів порід, проведення робіт з рекультивації.
Визначення поняття рекультивації надає ч. 1 ст.166 ЗК України, відповідно до якої рекультивацією порушених земель є комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель. Згідно з ч.2 цієї статті рекультивації підлягають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.
При здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей (частина 3 статті 168 Земельного кодексу України).
Ст. 52 Закону України від «Про охорону земель» 19 червня 2003 року № 962-IV передбачає, що рекультивації підлягають землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт. При проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, відокремлена ґрунтова маса підлягає зняттю, складуванню, збереженню та перенесенню на порушені або малопродуктивні земельні ділянки відповідно до робочих проектів з рекультивації порушених земель та підвищення родючості ґрунтів. Рекультивація земельних ділянок здійснюється шляхом пошарового нанесення на малопродуктивні земельні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву знятої ґрунтової маси, а в разі потреби - і материнської породи в порядку, який забезпечує найбільшу продуктивність рекультивованих земель.
Роботи із зняття, складування, збереження та нанесення ґрунтової маси на порушені земельні ділянки здійснюються за рахунок фізичних та юридичних осіб, з ініціативи або вини яких порушено ґрунтовий покрив, а роботи з нанесення знятої ґрунтової маси на малопродуктивні землі здійснюються за бажанням власників або землекористувачів, у тому числі орендарів, цих земельних ділянок за їх рахунок.
Земельний кодекс України та Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» встановлюють можливість настання цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності за нездійснення заходів щодо рекультивації порушених земель відповідно до законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з програмою реструктуризації вугільної промисловості на підставі Порядку ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств Міністерства вугільної промисловості, наказом Міністерства вугільної промисловості № 48 від 09.02.2000 затверджено акти робочих комісій по завершенню фізичної ліквідації шахт в тому числі ш. «Ленінка».
Тобто, закінчено фізичну ліквідацію шахти. При цьому, представником позивача не заперечувалось, що заходи з рекультивації спірних земельних ділянок проведено не в повному обсязі, а лише в межах, передбачених затвердженими кошторисами. На підтвердження цього представник позивача надав до матеріалів справи витяги проектно-кошторисної документації по ліквідації шахти «Ленінка». Проте, суд не вважає надані представником позивача документацію по ліквідації вказаної шахти належними доказами проведення робіт з рекультивації, оскільки ці документи можуть підтверджувати лише витрати на проведення робіт, та відповідно, не підтверджують факт завершення певних заходів з рекультивації.
Крім того, посилання позивача на неможливість здійснення рекультивації земель з огляду на відсутність фінансування з державного бюджету, суд не приймає, оскільки відсутність фінансування не звільняє позивача від виконання вимог щодо відновлення та поліпшення стану земель, передбачених чинним законодавством України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рекультивація спірних земельних ділянок в порушення вимог чинного законодавства позивачем не проведена, правових підстав для припинення позивачу права постійного користування спірними земельними ділянками не вбачається.
Зважаючи на вищевикладене, та з урахуванням норм ст. 2 КАС України, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18 травня 2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови в повному обсязі відкладено, про що сторони повідомлено в судовому засіданні з урахуванням вимог ст. 167 КАС України.
Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені адміністративного позову Державного підприємства "Обласна дирекція "Луганськвуглереструктуризація" до Лутугинської районної державної адміністрації Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Відділ Держкомзему у Лутугинському районі про припинення постійного користування земельними ділянками-відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України — з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову в повному обсязі складено та підписано 23 травня 2011 року.
Суддя Є.О. Кисельова