Справа № 2-1221/2009 p.

РІШЕННЯ

 іменем України

м. Донецьк 26 червня 2009 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий - суддя Чинчин О.В., при секретарі Шевченко О.О., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Полункіної Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька про відшкодування моральної шкоди, -

Встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 22.06.1982 року по 30.05.2000 року перебував у трудових правовідносинах з ВП «Шахта імені О.О. Скочинського» ДП «ДВЕК», працюючи за спеціальністю гірничоробочий по ремонту гірничих вироботок, гірничоробочий очисного забою, з повним робочим днем під землею. З 24.05.2000 року по 30.07.2003 року перебував у трудових правовідносинах з ВП «Шахта імені О.Ф. Засядько» ДП «ДВЕК», працюючи за спеціальністю гірничоробочий очисного забою, з повним робочим днем під землею. Таким чином, приблизно 20 років позивач працював за цією професією. Заме це і стало причиною розвитку у нього професійного захворювання, а саме «хронічна пояснично-крестцова радікулопатія у стадії затихаючого загострення». У зв’язку з отриманим професійним захворюванням, було складено Акт розслідування професійного захворювання від 14 липня 2003 року. 30.07.2003 р. позивач вперше пройшов медичний огляд у Обласній профпатологічній МСЕК м. Донецька №5, згідно з рішенням якої йому була встановлена III група інвалідності у зв’язку з професійним захворюванням зі стійкою втратою професійної працездатності на 30 % безстроково. В результаті довгих обстежень, консультацій, спостережень, лікування, а також на підставі рішення МСЕК, позивачу було встановлено діагноз: «Хронічна вертеброгенна пояснично-крестцова радікулопатія, з вираженим больовим м’язово-тонічним, правостороннім корешковим синдромом, у стадії затихаючого загострення. Захворювання професійне». Пошкодженням здоров’я позивачу завдано моральної шкоди, він переніс сильну фізичну біль, довгі фізичні страждання, відчуття страху, розгубленості та безпорадності, було змінено його звичний уклад життя, знаходячись довгий час на лікуванні він позбавлений домашнього затишку, звичайної для нього обстановки. Відповідач відшкодувати спричинену позивачу моральну шкоду відмовляється. З наведених підстав ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача 50 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив позовні вимоги, наполягає на задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача підтримав думку свого довірителя, наполягає на задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, суду пояснила, що на підставі висновку МСЕК від 30.07.2003 р. позивачу вперше було встановлено 30 % втрати працездатності по профзахворюванню, яке було встановлено 14.07.2003 року. Фонд призначив і виплатив одноразову допомогу, а також провадить щомісячну страхову виплату. Також відповідач зобов’язаний оплачувати медикаментозне та санаторно-курортне лікування. Крім того, позивач утратив професійну працездатність у своїй колишній професії, і не втратив здатність вести звичний спосіб життя. Тому відповідач вважає, що він відшкодував збиток у повному обсязі і позивач у судове засідання доказів, передбачених ст. 57 ЦПК України про наявність моральної шкоди не надав. Також, відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 р.» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 р.» зупинено дію абзацу 4 статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21; частини третьої статті 28; частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Крім цього, згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, дія норм законодавства, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, а саме частина третя ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена. Виходячи с цього представник відповідач вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що з 22.06.1982 року по 30.05.2000 року ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ВП «Шахта імені О.О. Скочинського» ДП «ДВЕК», що підтверджується Трудовою книжкою позивача (а.с. 7-10).

З 24.05.2000 року по 30.07.2003 року ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з ВП «Шахта імені О.Ф. Засядько» ДП «ДВЕК» (а.с. 7-10).

Дана професія стала наслідком розвитку у позивача професійного захворювання.

З цього приводу, 14 липня 2003 року було складено Акт розслідування професійного захворювання (а.с. 11).

Висновком МСЄК від 30 липня 2003 р. ОСОБА_1 вперше встановлено 30 % втрати професійної працездатності безстроково, та встановлена III група інвалідності безстроково, у зв’язку з професійним захворюванням (а.с. 12).

Положення ст.ст. 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», який набрав чинності з 01.01.2006 року та Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», який набрав чинності 01.01.2007 року, а також Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, який набрав чинності з 20 березня 2007 року, передбачали обов’язок Фонду провести потерпілому виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

За змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому у числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЄК.

Відповідач у відповідності з діючим законодавством відшкодовує позивачеві матеріальну шкоду, завдану пошкодженням здоров’я, але відшкодувати моральну шкоду відмовився, що є порушенням прав позивача на відшкодування шкоди з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що в наслідок пошкодження здоров’я, викликаного професійним захворюванням, позивачеві завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров’я, погіршенням життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Викладене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем у відповідності зі ст. 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 встановлено, що ФССНВВ зобов’язаний відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, всім потерпілим, в тому числі у випадку встановлення тимчасової стійкої часткової або повної втрати професійної працездатності.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимоги про відшкодування шкоди здоров’ю та вимоги про стягнення моральної шкоди строки позовної давності не поширюються.

Прийняти до уваги заперечення представника відповідача суд не може, оскільки вони не ґрунтуються на законі, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у травні 2009 року, судом встановлено, що інвалідність III групи зі встановленою 30 % втратою професійної працездатності у зв’язку з професійним захворюванням було вперше встановлено висновком МСЄК від 30 липня 2003 p., таким чином право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік», так і Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а також Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Норми Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відділення Фонду обов’язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги, що у відповідності зі ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» сума страхової виплати за моральну шкоду не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Приймаючи до уваги, що з 29 квітня 2009 року мінімальний розмір заробітної плати в Україні встановлено у сумі 625 грн., а також враховуючи глибину моральних страждань позивача з приводу пошкодження здоров’я, ступінь втрати ним професійної працездатності, суд виходячи з принципу розумності та справедливості, вважає за необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 9 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, суд не находить можливим, оскільки така грошова сума не відповідає глибині моральних та фізичних страждань позивача.

На підставі Положення ст. 15, 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, по справі № 1-9/2004, п. З ч. 1 ст.268 ЦК України, ст. 212-215 ЦПК України, -

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування моральної шкоди 9 000 (дев’ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Петровський районний суд міста Донецька шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.