16.05.2011

Справа № 2-128/10

Р і ш е н н я

І м е н е м  У к р а ї н и

16 травня 2011 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

У складі головуючого судді Бойко О.М.,

При секретарі Карпенко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління МВС України в Дніпропетровській області, Дніпропетровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач в судовому засіданні підтримав свій позов, посилаючись на те, що 03 липня 1999 року, приблизно о 07.30 годині, він керував автомобілем, який належав йому на праві приватної власності «РЕНО-21», державний номерний знак НОМЕР_1. Слідував по автодорозі Дніпропетровськ - с. Чумаки Дніпропетровського району. Проїжджаючи по вул. Совхозній в сел. Ювілейний, він допустив наїзд на дерево, внаслідок чого автомобіль був частково пошкоджений, а його у непритомному стані було доставлено з місця ДТП в 6-у міську лікарню м. Дніпропетровська. Він одержав тілесні пошкодження у вигляді удару голови, струсу головного мозку, скальпованої рани лівого вуха, перелому лівого гомілковостопного суглоба і перелому кісток тазу.

По даному факту ДТП на місце події прибули працівники державтоінспекції Дніпропетровського РВ.

Матеріали за фактом вказаного ДТП оформляв працівник ДАІ Дніпропетровського РВ Ковальов Д.І., який і зареєстрував їх того ж дня, 03.07.1999г. у книзі обліку і подій Дніпропетровського РВ.

Після оформлення даного матеріалу його автомобіль, за допомогою евакуатора, було примусово, без нього, доставлено на штрафний майданчик ДАІ Дніпропетровського райвідділу міліції, розташованого на території ПМК-596, по вул. Совхозній в сел. Ювілейний, де і був залишений, без складання відповідного документа і опису його особистого майна, що знаходилося в автомобілі.

Знаходячись на стаціонарному лікуванні, він дізнався від працівника міліції Прудко В.С. про те, що з його автомобіля викрадені всі особисті речі, а також два колеса.

Відразу після виписки з лікарні, в грудні 1999 року, він прибув на вказаний штраф майданчик і побачив, що його автомобіль знаходився в зачиненому ангарі.

При огляді свого пошкодженого автомобіля виявив, що з нього викрадені наступні особисті речі:

-          мішок цукру, вагою 50 кг, вартістю 120 грн.,

-          2 телескопічні вудлища, на суму 124 грн.,

-          інструменти: домкрат гвинтовий, вартістю 36,6 грн.; ключ для гайок коліс, вартістю 13,96 грн.; 2 підставки під колеса, вартістю 14,8 грн.; набір ключів ріжкові, вартістю 26,6 грн.; аптечка автомобільна, вартістю 17,78 грн.; вогнегасник СУ-2, вартістю 93 грн.; знак аварійна зупинка, вартістю 7,8 грн.; звукові колонки, вартістю 100 грн.,

- квитанції (документи строгої звітності, які були видані йому для служби), на суму 710 грн.,

- радар (вимірник швидкості), вартістю 850 грн.

- жезл міліційний, вартістю 25 грн.,

- 2 автопокришки, на суму 193,82 грн.,

- 2 автомобільні камери, на суму 19,84 грн.,

- 2 диски колісні, вартістю 502,26 грн.,

- генератор автомобіля, вартістю 1125, 78 грн.,

- фара передня, ліва, вартістю 235, 88 грн.,

- радіатор, вартістю 356,09 грн.,

- блок управління системою живлення, вартістю 1779,93 грн.,

- автомагнітола, вартістю 243 грн.,

а всього викрадено його майна, а також ввіреного йому держмайна, за збереження якого він ніс відповідальність, за станом цін на 2000 рік на загальну суму 7596 грн.60 коп. До теперішнього часу він не одержав від відповідача жодної копійки в рахунок відшкодування заподіяного збитку з його вини і тому вважає, що при визначенні остаточної суми цього збитку необхідно враховувати суму вартості майна на нинішній період, яка збільшилася за даний період часу. А саме: дві автошини - 175/70/К -13 з камерами R-13, складає з ПДВ - 470 грн. Домкрат, два диски колісні, генератор, фара передня ліва, радіатор, блок управління системою живлення, автомагнітола, з акустичними колонками складає з ПДВ - 12616 грн. 24 коп. Ключ для гайок коліс - 23 грн. Підставка під колеса дві штуки –15 грн. Набір ключів рогових - 39 грн. Аптечка автомобільна - 25 грн. Вогнегасник СУ2 - 105 грн. Знак аварійної зупинки –12 грн. 50 коп.

Після виявлення крадіжки він усно звернувся до начальника ДАІ Дніпропетровського РВ Жовтяк П.І., а також до ОСОБА_7, який фактично завідував вказаним штрафмайданчиком і вони пообіцяли йому найближчим часом розібратися в усьому і провести службове розслідування та відшкодувати заподіяну крадіжкою шкоду.

За фактом крадіжки він також 15.12.1999 року письмово звернувся із заявою в Дніпропетровський РВ, проте вже 17.12.1999 року був складений відмовний матеріал №22/71, на підставі ст. 6: п.2 УПК України. Йому про це ніяким чином не повідомили, і про таку ухвалу дізнався набагато пізніше.

Не одержавши відповіді на вказану свою заяву, в травні 2000 року, зайшовши в ангар, де зберігався автомобіль побачив, що його продовжують разукомплектовувати. Він змушений був викликати фахівця - автотехексперта із СТО-2, який склав акт калькуляції про відсутність деталей і про їх вартості, а також дефектну відомість про розкрадання вищеназваних деталей.

На подальші вимоги надати йому протокол огляду його автомобіля опис майна і акт про його доставку на штраф майданчик, ОСОБА_7 відмовив, мотивуючи це відсутністю таких документів, і пояснив, що працівник ДАІ Ковальов Д.І., оформлюючи факт ДТП, в порушенні наказу чомусь ці документи не складав.

Пізніше ОСОБА_7 визнав факт, що з мого автомобіля він не маючи на те права узяв світловідбиваючий жилет, який він потім відібрав у працівника ДАІ Гаврілюк О. А. Крім цього, ОСОБА_7 також повернув йому жезл, пояснивши, що отримав його від охоронця ПМК-596. За загублені або викрадені з автомобіля квитанції позивач вимушений був сплатити в касу, на підставі наказу, гроші в сумі 710 грн.

28 травня 2000 року свій розукомплектований автомобіль він забрав з штрафмайданчика затративши на це особисті кошти. Після чого його відремонтував за свій рахунок і змушений продати.

Після численних звернень до різних правоохоронних органів, тільки 22 січня 2001 року за фактом крадіжки з автомобіля було порушено кримінальну справу по ч.2 ст.140 КК України. По даній справі його визнано потерпілим і цивільним позивачем.

Надалі слідство по справі кілька разів припинялося на підставі  ст.206 п.3 КПК України. На його неодноразові письмові скарги в прокуратуру району і області, до відповідача, одержував формальні відписки, з яких виходило, що нібито по кримінальній справі вживаються конкретні заходи розслідування і що його буде повідомлено.

31.03.2005 року він одержав із СВ АНД РВ ДДУ ГУ МВС України в Дніпропетровській обл., куди була передана його справа, копію ухвали про припинення слідства по ст.206 п.3 УПК України.

Вважає, що з явної вини керівництва відповідача - Дніпропетровського РВ —йому було причинений значний матеріальний збиток, який просить стягнути з відповідача.

Крім того, йому спричинення моральна шкода, яка оцінює у розмірі 10000 грн. і яка полягає в тривалому лікуванні (з липня 1999 року і продовжує лікуватися до теперішнього часу). Також певний час, навіть після ремонту пошкодженого автомобіля, не міг його експлуатувати через розукомплектовану, відсутність важливих і дорогих деталей. Крім того вимушений витрачати величезну масу часу, нервової напруги і переживань, пов'язаних з бездіяльністю і халатністю керівництва Дніпропетровського РВ.

Представник відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечували та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Встановлено, що 03.07.1999 року ОСОБА_1 було скоєно ДТП, в наслідок чого, його автомобіль «Рено-21»д/н НОМЕР_1 отримав різні технічні пошкодження. Після чого вказаний автомобіль було доставлено на штрафний майданчик Дніпропетровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області, що знаходиться на території ПМК-596.

В грудні 1999 року прибувши на вказаний штрафний майданчик позивач побачив що його автомобіль знаходиться в ангарі, який був закритий на замок. При огляді вказаного автомобіля позивач виявив, що з автомобіля викрадено деякі деталі та речі, суму яких він оцінив у розмірі 16134 грн. та просить стягнути її з відповідачів разом із моральною шкодою у розмірі 5000 грн.

22.01.2001 за заявою ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа №4011069 за ч.2 ст.140 КК України (1960 року), за фактом крадіжки деталей та особистих речей із автомобіля «Рено-21»д/н НОМЕР_1.

Постановою від 27.07.2003 дана кримінальна справа припинена за п.3 ст. 206 КПК України, тобто не встановлено особу, що вчинила злочин.

По даній кримінальній справі ОСОБА_1 визнаний цивільним позивачем, тобто у випадку встановлення по кримінальній справі винної особи ОСОБА_1 буде в праві вимагати з даної особи відшкодування йому матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок злочину.

Суд вважає, що вирішити питання про відшкодування матеріальної і моральної шкоди позивачу Управлінням МВС України в Дніпропетровській області, Дніпропетровським РВ УМВС в області не можливо, так як тоді суд своїм рішенням у цивільному судочинстві повинний буде встановити винних осіб причетних до здійснення злочину (тобто крадіжки деталей та особистих речей із автомобіля «Рено-21»д/н НОМЕР_1), а це в силу ст. 15 ЦПК України не можливо, тому що дані питання згідно ст. 2 КПК України вирішуються в кримінально-процесуальному провадженні. Норми ст. 1177 ЦК України, якими передбачено відшкодування особі майнової шкоди, завданої злочином, державою, не діяли на момент ДТП, а вступила в дію тільки з 01.01.2004 року, а тому не можуть розповсюджуватися на правовідносини, які виникли внаслідок ДТП у 1999 році.

Крім того, належних доказів спричинення матеріальної шкоди в зазначеному розмірі саме головним управлінням МВС України у Дніпропетровській області та Дніпроптеровським РВ позивач суду не надав. Судом встановлено, що за фактом ДТП за участю ОСОБА_1 складався відмовний матеріал та який на сьогоднішній день знищено за минуванням потреби. Співробітниками ДАІ при оформлені ДТП було виконано вимоги наказу МВС України № 45 від 03.02.1992 року та автомобіль ОСОБА_1 було поставлено на штрафний майданчик, який був у користуванні ПП ОСОБА_7, про що є довідка у матеріалах кримінальної справи. Дослідити у судовому засіданні договір від 01 червня 1998 року укладений між ПП ОСОБА_7 та УДАІ УМВС України в Дніпроптеровській області «Про порядок затримання автотранспорту на тимчасові стоянки транспортних засобів»не вдалось, оскільки зазначений договір було знищено за минуванням потреби згідно до акту № 14/1848 від 20.03.2006 року.

ПП ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 особисто до нього жодних претензій відносно не належного зберігання автомобілю «Рено»на штрафному майданчику не висував. Щодо обставин доставки автомобілю на штрафний майданчик та його комплектації та наявних ушкоджень, ПП ОСОБА_7 нічого пояснити не зміг, оскільки він їх не пригадує, тому що минуло вже 11 років та за цей час жодного документу відносно знаходження автомобілю на майданчику – не зберіглось.

Отже, суд дійшов до висновку, що відповідачі Управління МВС України в Дніпроптеровській області та Дніпропетровській РВ не заподіяли позивачу матеріальної шкоди.    

Вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. суд вважає необґрунтованими та немотивованими. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995 (зі змінами) моральна шкода відшкодовується особою, винними діями якої вона заподіяна. Наявність вини і причинного зв'язку між винними діями і заподіяною шкодою є однією з умов відповідальності за заподіяну шкоду.

Крім того п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995 (зі змінами) передбачено, що позивач зобов'язаний обґрунтувати, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Тому суд вважає, що у позові ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди з відповідачів необхідно відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 84, 88, 212, 215, 214 ЦПК України, ст.ст.3, 11, 13-16, 23, 79, 88, 1166, 1167, 1177 ЦК України, суд –

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

    Суддя                                Бойко О.М.