Справа № 2-1893/11

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем України

11.05.2011 року                                                                                м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

          головуючого -                               судді           Шестакової З.С.

          секретаря -                                                       Пометій Є.Т.

          представника позивача -                                         ОСОБА_1

           представників відповідача -                          ОСОБА_2, ОСОБА_3                       

           3-я особа з самостійними вимогами –         ОСОБА_4

           представника 3-ої особи -                              ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та позовом ОСОБА_4 до  ОСОБА_7 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8, Сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ УМВС України у Дніпропетровській області (по обслуговуванню міста Нікополя та Нікопольського району), 3-я особа служба у справах дітей Нікопольської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, суд

встановив:

Спочатку позивач ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

Свої вимоги мотивував тим, що йому на підставі договору дарування, посвідченого 20 листопада 1993 року державним нотаріусом 1 Нікопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 належала АДРЕСА_2 в м. Нікополі. В цій квартирі з 24 грудня 1996 року зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_7  та їх неповнолітній син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З вересня 2000 року вони припинили шлюби стосунки та відповідач разом з сином виїхали на постійне місце проживання до Іспанії. Ніяких їх речей в квартирі не залишилось.

Враховуючи те, що відповідачі в квартирі тривалий час не проживають без поважних причин та не мають наміру в ній проживати, позивач ОСОБА_6 на підставі ст. 71 ЖК України просив суд визнати ОСОБА_7 та неповнолітнього сина ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 19 лютого 2002 року позов ОСОБА_6 був задоволений.

09 вересня 2009 року  ОСОБА_6 продав АДРЕСА_2 в м. Нікополі ОСОБА_4

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2009 року  рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2002 року скасовано та справа направлена на новий розгляд до Нікопольського міськрайонного суду.

Під час розгляду справи ОСОБА_4  за її заявою була залучена до участі в справі як 3 особа, яка заявляє самостійні вимоги та звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_7 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8, Сектор громадянства та реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ УМВС України у Дніпропетровській області (по обслуговуванню міста Нікополя та Нікопольського району), 3-я особа служба у справах дітей Нікопольської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Свої вимоги мотивувала тим, що АДРЕСА_2 в м. Нікополі належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_10, р. № 707. Після укладення договору купівлі-продажу та реєстрації права власності в КП „МБТІ” вона переїхала до цієї квартирі. З вересня 2009 року вона ніколи не бачила відповідачів. Їй відомо, що вони з 2000 року проживають в Іспанії.

Враховуючи те, що квартира не належала відповідачам на праві власності, ОСОБА_7 припинила сімейні стосунки з ОСОБА_6 та з 2000 року не проживає в цій квартирі та не приймає участі в її утриманні, має постійне місце проживання в Іспанії, а їх реєстрація в квартирі чинить ОСОБА_4 перешкоди в її користуванні, тому ОСОБА_4 змушена звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належної їй квартирі шляхом зняття  ОСОБА_7 та ОСОБА_6, 1993 року народження з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 у м. Нікополі.

          В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги ОСОБА_6 та просила їх задовольнити. При цьому суду показала, що раніше АДРЕСА_2 в м. Нікополі належала їй на праві власності. 20 листопада 1993 року вона подарувала квартиру позивачу, і в грудні 1996 року він зареєстрував в ній відповідачів. У 2000 році ОСОБА_7 з сином виїхали до Іспанії, де знаходяться до теперішнього часу. ОСОБА_7 має постійне місце праці, знаходиться в фактичних шлюбних стосунках з другим чоловіком. ОСОБА_8 навчається та не має наміру продовжувати навчання на Україні. Відповідач ОСОБА_7 взагалі бажала проживати за кордоном та наміру повертатися до Нікополя не має. З 2000 року вона ніколи не приїжджала до Нікополя та не бажає проживати в квартирі АДРЕСА_2 в м. Нікополі, тому представник позивача вважає, що відповідачі втратили право користування житловим приміщенням в квартирі.

          Представники відповідача позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не визнали та суду показали, що ОСОБА_7 зі своїм неповнолітнім сином  ОСОБА_6 дійсно тимчасово проживають у Іспанії. При цьому ОСОБА_8 після закінчення навчання в школі має намір продовжувати навчання в навчальних закладах м. Нікополя, а тому йому необхідно зберегти право користування житловим приміщенням    в квартирі АДРЕСА_2 в м. Нікополі.

          Також, представники відповідача вважають, що ОСОБА_4 та представник позивача ОСОБА_1 намагаються з порушенням Сімейного законодавства України та без згоди органу опіки та піклування позбавити неповнолітню дитину права користування квартирою.

          До того ж, позивач ОСОБА_6 розпорядився АДРЕСА_2 в м. Нікополі під час заборони її відчуження на підставі ухвали Апеляційного суду від 10.09.2009 року.  

          Враховуючи те, що діями ОСОБА_6 та ОСОБА_4 порушуються законні права та інтереси неповнолітньої дитини ОСОБА_6, 1993 року народження, представники відповідача просили суд в позові ОСОБА_6 та ОСОБА_4 відмовити.

          Представник Сектору громадянства та реєстрації фізичних осіб Нікопольського МВ УМВС України у Дніпропетровській області (по обслуговуванню міста Нікополя та Нікопольського району) до суду не з’явився, з позовом ознайомлений, надав суду заяву, в якій просив суд розглянути справа без їх представника .

          Представник 3-ої особи служби у справах дітей Нікопольської міської ради вважає, що права неповнолітньої дитини ОСОБА_8 діями позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не порушені. Дитина з 2000 року постійно проживає разом з матір’ю, відповідачем по справі, ОСОБА_7 в Іспанії, де прописана та навчається. АДРЕСА_2 в м. Нікополі належала на праві власності за договором дарування позивачу ОСОБА_6, якій мав право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, тому він правомірно та на законних підставах продав спірну квартиру.  

Вислухавши представників сторін, ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

          Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України та  ч. 1 ст. 41 Конституції України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Ст. 150 ЖК УРСР передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності  будинок  (частину будинку),  квартиру,  користуються  ним   (нею)   для   особистого проживання  і  проживання  членів   їх   сімей   і   мають   право розпоряджатися  цією  власністю   на   свій   розсуд:   продавати, дарувати, заповідати, здавати  в  оренду,  обмінювати,  закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 156 ЖК УРСР  члени  сім’ї  власника   жилого   будинку   (квартири),   які проживають разом з ним у будинку  (квартирі),  що  йому  належить, користуються  жилим  приміщенням  нарівні  з   власником   будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди  про  порядок користування цим приміщенням.

За згодою  власника будинку (квартири) член його сім’ї вправі вселяти в займане ним  жиле  приміщення  інших  членів  сім’ї .  На вселення  до  батьків  їх  неповнолітніх  дітей  згоди власника не потрібно.

Члени сім’ї власника будинку (квартири) зобов’язані  дбайливо ставитися до жилого будинку  (квартири).  Повнолітні  члени  сім’ї власника зобов’язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території  та  проведенню  ремонту. Спори між власником та членами його сім’ї  про розмір участі  в  витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів  сім’ї   власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті  64  цього  Кодексу.  Припинення сімейних  відносин  з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між  власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне  користування  жилим  приміщенням   до   цих   відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

          Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачу по справі ОСОБА_6 на підставі договору дарування, посвідченого 20 листопада 1993 року державним нотаріусом 1 Нікопольської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 належала АДРЕСА_2 в м. Нікополі (а.с. 8-12).

В цей квартирі з 24 грудня 1996 року були зареєстровані як члени сім’ї власника квартири його дружина ОСОБА_7 та їх неповнолітній син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В вересні 2000 року подружжя ОСОБА_8 виїхали до Іспанії, де в січні 2001 року припинили сімейні стосунки. Даний факт представники відповідача у суді не оспорювали.

29 листопада 2001 року на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду  шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був розірваний (а.с. 6).

Після припинення сімейних стосунків та розірвання шлюбу, ОСОБА_7 з сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилися проживати в Іспанії.

Цій факт у суду не викликає сумніву, оскільки підтверджується як показаннями представника позивача ОСОБА_1 і представника відповідача ОСОБА_2 так і обліковою карткою громадянки України ОСОБА_7, яка взята на тимчасовий консульський облік в Іспанії (а.с. 38) та свідоцтвом про її прописку разом з сином  ОСОБА_8 в Мерії АДРЕСА_3, Нижній поверх, Двері Б (а.с. 69-70).

При таких обставинах суд вважає, що ОСОБА_7 разом з сином втратили право користування АДРЕСА_2 в м. Нікополі.

До такого висновку суд дійшов з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 156 ЖК УРСР члени сім’ї  власника  квартири,   які проживають разом з ним у квартирі,  що  йому  належить, користуються  жилим  приміщенням  нарівні  з власником   квартири. Припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. Таке право вони втрачають лише в разі вибуття на інше місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків з власником.

09 вересня 2009 року ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 150 ЖК УРСР, ч. 1 ст. 317 ЦК України та  ч. 1 ст. 41 Конституції України розпорядився належною йому на праві власності АДРЕСА_2 в м. Нікополі та продав її ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, р. № 707 (а.с.82-83).

Судом не встановлено порушення норм діючого на той час законодавства України при відчуженні власником ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_2 в м. Нікополі. Також не були порушені права неповнолітньої дитини ОСОБА_6

Крім того, відповідно до п. 1.5. договору купівлі-продажу квартири від 09.09.2009 р. на час укладення договору купівлі-продажу, АДРЕСА_2 в м. Нікополі під забороною (арештом) відчуження згідно з Єдиним реєстром заборон відчуження об’єктів нерухомого майна не перебувала, що підтверджувалося витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за № 24624493 від 09 вересня 2009 року (а.с. 82).

Ухвала Апеляційного суду про забезпечення позову та заборону відчуження квартири АДРЕСА_2 в м. Нікополі  була винесена 10 вересня 2009 року, тобто після її продажі (а.с. 57).

Судом було роз’яснено представникам відповідача їх право на звернення до суду з позовом про оспорювання договору купівлі-продажу квартири, але відповідач та її представник цим правом не використалися.

Однак, враховуючи те, що позивач ОСОБА_6 розпорядився належною йому на праві власності АДРЕСА_2 в м. Нікополі, продав її ОСОБА_4, та на час розгляду справи у суді, в зв’язку з припиненням його права власності на спірну квартиру, змінився правовий статус ОСОБА_6 стосовно предмету спору, - суд приходить висновку, що у позивача не має підстав для захисту своїх порушених прав. А тому в позові ОСОБА_6 необхідно відмовити.

В той же час, суд знаходить позовні вимоги ОСОБА_4, яка зараз є власником квартири АДРЕСА_2 в м. Нікополі, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню з наступних підстав.  

 Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР ( з урахуванням положень ст. 405 ЦК України) члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються житловим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Право члена сім’ї власника квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Враховуючи те, що власник квартири АДРЕСА_2 в м. Нікополі ОСОБА_6 розпорядився та продав належну йому квартиру ОСОБА_4, суд приходить висновку, що припинення права власності ОСОБА_6 на спірну квартиру припиняє також право ОСОБА_7 разом з сином ОСОБА_8 на користування АДРЕСА_2 в м. Нікополі.

При цьому суд бере до уваги те, що передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об’єктів, закон не передбачив при переході прав і обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім’ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Частина 4 ст. 156 ЖК УРСР  передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили шлюбні відносини з власником будинку (квартири), при умові збереження права власності на будинок (квартиру) цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.  

Враховуючи правомірність володіння ОСОБА_4 АДРЕСА_2 в м. Нікополі, те що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не набули право власності на спірну квартиру, з вересня 2000 року вони проживають в Іспанії та прописана в Мерії АДРЕСА_3, Нижній поверх, Двері Б, суд приходить висновку, що ОСОБА_7 разом з сином ОСОБА_8 дійсно створюють ОСОБА_4 перешкоди у користуванні її квартирою, оскільки позбавляють її права користування, володіння та розпорядження своїм майном, змушують її нести додаткові витрати на утримання житла і, як наслідок, переживати матеріальні труднощі.

          Так як відповідач створює ОСОБА_4 перешкоди у користуванні її майном протиправно, суд вважає, що право ОСОБА_4 на користування спірним будинком підлягає захисту в силу ст. 41 Конституції України і ст. 391 ЦК України, оскільки вона є законним власником спірної квартири, та ці перешкоди підлягають усуненню шляхом зняття ОСОБА_7 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 повинні бути стягнути судові витрати у розмірі 38,50 грн. (судовий збір 8,5 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільний справи у суді 30 грн.)  

Керуючись ст.ст. 10,11,88,209,212,214-215,217,218 ЦПК України, 150,156 ЖК України, 317,321,391 ЦК України, суд

вирішив:

1.          В позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовити.

     2.          Позов ОСОБА_4 задовольнити.

3.          Усунути перешкоди ОСОБА_4 в користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_7 та неповнолітньої дитини ОСОБА_8 у АДРЕСА_2 в м. Нікополі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

.

Суддя: