Справа № 2- 252/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2008р.

            Суворовський районний суд м. Одеси  в складі:

            головуючого судді - Кисельова В.К.

            при секретарі - Голованець Н.Б.

            за участю позивача - ОСОБА_1, представника позивачки - ОСОБА_2

            відповідачки - ОСОБА_3

            представника відповідачки - ОСОБА_4

            розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3,  ОСОБА_6,  Суворовського РВ УМВС України в Одеській області,   треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7

            про визнання недійсним договору дарування як удаваного, визнання укладення договору купівлі-продажу, про визнання такими, що втратили право на користування жилим будинком, виселення, зобов'язання зняття з реєстраційного обліку, а також

             за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, третя особа-приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу будинку недійсними, визнання права власності у порядку спадкування,  поділ будинку в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, зобов'язання надання житлового приміщення, стягнення вартості Ѕ частину жилого будинку, - 

 

                              ВСТАНОВИВ:

 

            ОСОБА_1 звернулась з позовом  до ОСОБА_5, ОСОБА_3,  ОСОБА_6,  Суворовського РВ УМВС України в Одеській області,   треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування як удаваного, визнання укладення договору купівлі-продажу, про визнання такими, що втратили право на користування жилим будинком, виселення, зобов'язання зняття з реєстраційного обліку. Первісні позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 15 березня 2005р. між позивачкою, ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_6 був укладений договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7.  На момент укладення договору у будинку проживали родичі відповідачки, а саме,  її сестра ОСОБА_5 з її дочкою ОСОБА_3. ОСОБА_5 та ОСОБА_3 пообіцяли в день укладення договору виселитись із будинку, а також знятися з реєстраційного обліку. Однак ОСОБА_5 та ОСОБА_3 добровільно з будинку не виселяються, чим перешкоджають позивачці у здійсненні права власності. На підставі викладеного,    позивачка   просила зобов'язати ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не перешкоджати їй у здійсненні права власності на жилий будинок АДРЕСА_1, виселити відповідачів із будинку, а також зобов'язати зняти їх з реєстраційного обліку. (Т.1., а.с. 2-5)

            01.06.2005р. ОСОБА_1 подала уточнений позов до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6  про визнання права власності на 5/6 частин жилого  будинку АДРЕСА_1, про стягнення вартості 1/6 частини жилого будинку. Вищевказані позовні вимоги були обґрунтовані тим, що фактично між позивачкою та відповідачкою  ОСОБА_6 був укладений не договір дарування будинку, а договір купівлі-продажу. Так, ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи розписку   ОСОБА_6, зі змісту  якої вбачається, що ОСОБА_6 отримала від  ОСОБА_1 за продажу будинку суму в розмірі 8500 доларів США. (Т.1., а.с. 49-51).

            15.03.2007р. ОСОБА_1 подала остаточні змінені позовні вимоги, в яких вона просила визнати удаваним  договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, 12.03.2005р. у реєстрі за № 187, визнати, що 12.03.2005р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, відбувся договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, в силу якого, ОСОБА_6 продала, а  ОСОБА_1, купила житловий будинок АДРЕСА_1,  ОСОБА_5 та ОСОБА_3  такими, що втратили право користування жилим будинком АДРЕСА_1, висилити з будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а також зобов'язати ВГІРФО Суворовського РО ОМУ УМВС України в Одеській області зняти відповідачів з реєстраційного обліку. (Т.2., а.с. 19-21).

            В процесі розгляду справи ОСОБА_1 заявлені додаткові позовні вимоги  про виселення спільно з ОСОБА_3 її неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

            В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги від 15.03.2007р. підтримала та пояснила, що у 2005р. вона домовилась з ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про продаж належного їм будинку. Вона передала ОСОБА_6 суму у розмірі 28500 доларів США, однак оскільки були труднощі щодо оформлення на той час договору купівлі-продажу, вона домовилась з відповідачами, що буде оформлений договір дарування. Під час укладення договору дарування ніяких конфліктів    не   було,   з відповідачами ОСОБА_3  та ОСОБА_6  було обумовлено про звільнення будинку, а також зняття з реєстраційного обліку. Однак,  коли вона намагалась вселитися в будинок, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відмовились виселитись із будинку, оскільки між ОСОБА_6 та ними виник спір, що надання останнім іншого жилого будинку. ОСОБА_1 також пояснила, що вона знала, що між ОСОБА_3, ОСОБА_5, а також ОСОБА_6 була домовленість, що ОСОБА_6 придбає для них окрему житлову площу, однак будинок ОСОБА_3 не підійшов.

            Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, і, в свою чергу, подали зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання договору недійсним. Первісні зустрічні позовні вимоги були обґрунтовані тим,    що      ОСОБА_10 спільно зі своєю дружиною ОСОБА_11  побудували житловий будинок АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2   ОСОБА_11  померла, та після її смерті залишалась спадщина у вигляді Ѕ частині житлового будинку АДРЕСА_1. Позивачам за зустрічним позовом стало  відомо під час продажу будинку,  що ОСОБА_10   без  їх відома та згоди  подарував спірний житловий будинок ОСОБА_6 Вони вважають, що ОСОБА_10 мав право подарувати тільки Ѕ частину будинку, а тому договір дарування, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 є недійсний. На підставі викладеного позивачі просили визнати недійний договір дарування, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 від 11.08.2003р., та визнати   за ними право на спадщину у вигляді Ѕ частину будинку. (Т.1., а.с. 24-25).

            13.05.2005р. ОСОБА_5 та ОСОБА_3 подали уточнений позов, залишивши підстави позову аналогічного первісному, однак просили вже відновити строки для прийняття спадщини, та визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину спірного будинку у порядку спадкування. (Т.1., а.с. 42-43)

            В процесі розгляду справи відповідачі доповнили позовні вимоги та просили визнати недійсним договори дарування між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, а також    між       ОСОБА_6 та ОСОБА_1, визначити порядок користування будинку та виділити їм у користування Ѕ частину будинку. Крім того, відповідачі просили стягнути з ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 50000 гривень, однак правових підстав стягнення моральної шкоди не привели. (Т.1., а.с. 61-63)

            19.12.2007р. від ОСОБА_5, ОСОБА_3 надійшло пояснення по справі, в якому вони наполягали на задоволенні раніше заявлених позовних вимог, а також додатково просили зобов'язати ОСОБА_6 придбати для них житло, яке придатне для проживання, або стягнути з ОСОБА_6 Ѕ частину вартості житлового будинку. (Т.2, а.с. 103-104). 

            Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_3 пояснила, що вони не знали, що ОСОБА_10 подарував повністю будинок ОСОБА_6 та про існування вищевказаного договору їм стало відомо тільки під час продажу будинку. ОСОБА_3 також пояснила, що між ними та ОСОБА_6 була домовленість, що ОСОБА_6 продає будинок, однак за це вона повинна були придбати для них окрему житлову площу. ОСОБА_6 дійсно намагалась купити їм будинок, однак будинок їм не підійшов, оскільки необхідні булі кошти на його ремонт, які ОСОБА_6 відмовилась надавати. В зв'язку з тим, що у ОСОБА_3  її матері та дитині не має іншої житлової площі, вони не висились із будинку АДРЕСА_1. В судовому засіданні ОСОБА_3 також пояснила, що вони не бажають спільно проживати з ОСОБА_1 в одному будинку та спільне використовування будинку є неможливим.

            ОСОБА_6, а також її  представник   пояснили,     що   вони позовні вимоги ОСОБА_1 визнають у повному обсязі,  а позов ОСОБА_3, ОСОБА_5 не визнають. Так представник відповідачки вважає, що договір дарування, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 є дійсним, оскільки ОСОБА_10 мав право подарувати будинок. Спадщину після померлої ОСОБА_11 ніхто не приймав, а тому не має підстав для визнання права  власності на спадщину.  Представник ОСОБА_6 також визнав факт, що фактично між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу, а не договір дарування. Крім того, ОСОБА_6 домовилась про придбання жилого будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_3, однак в останній момент вони відмовились переїхати в нього.

            Приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7   та      ОСОБА_8 в судове засідання не з'явились, просили справу розглядати у їх відсутність. (Т.2, а.с. 32, 68)

            Представники Суворовського РВ ОМВ УМВС України в Одеській області, просили справу розглядати у відсутність. (Т. 2., а.с. 33)

            Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3,  ОСОБА_6,  Суворовського РВ УМВС України в Одеській області про визнання недійсним договору дарування,  як удаваного, визнання укладення договору купівлі-продажу, про визнання такими, що втратили право на користування жилим будинком, виселення, зобов'язання зняття з реєстраційного обліку, а також позов  ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу будинку недійсними, визнання права власності у порядку спадкування,  поділ будинку в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, зобов'язання надання житлового приміщення, стягнення вартості Ѕ частину жилого будинку підлягають частковому задоволенню.

            Вищевказаний висновок суду  зроблений на підставі доказів та фактів, встановлених в судовому засіданні.

            Так, судом встановлено, 24.07.1954 року між Житловим управлінням виконавчого комітету Одеської міської ради та ОСОБА_10 був укладений договір про право забудови будинку та безстрокове користування земельною ділянкою, згідно якого жилуправління  відвело забудовнику земельну ділянку площею 492 кв.м. у АДРЕСА_1, а ОСОБА_10 зобов'язався на відведеній йому землі збудувати двокімнатний житловий будинок житловою площею - 28, 49 кв.м. з кухнею та верандою. Вказаний договір посвідчений Першою Одеською державною нотаріальною конторою 24.07.1954 року за реєстром № 2-9611, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості в книзі № 215, на сторінці № 60, за № 22161. (Т.1., а.с. 18-22)

У виконання пункту 5 вказаного договору ОСОБА_10, який знаходився у зареєстрованому в 1951 році шлюбі з ОСОБА_11, почав будівництво 30.07.1954 року  але повністю його закінчив к 1965 року, при чому житловий будинок „А” с прибудовою „а” збудований 1956 році, сарай „Ж” - у 1959, літня кухня літ „Б”, „б” - у 1960, сарай „В”, душ „Г”, вбиральня „Д” - у 1965.

Ці обставини підтверджуються копією договору - а.с. 18-21, дослідженням експерту (зворот а.с. 135)

14.03.1990 року  рішенням 94/1  виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів  затверджений акт прийому в експлуатацію домоволодіння АДРЕСА_1 від ОСОБА_10 літери „А” (6,0 х 10, 05) з прибудовою літери „а” (2,9 х 4,9), яке складається із двох житлових кімнат площею 32,5 кв.м., коридору, веранди, літньої кухні „Б” (3,3 х 7,4) з прибудовою „б” (1,2 х 3,08), сараю літери „В” (3,0 х 3,9), сараю з льохом літ „ Ж” (2,85 х 4,1), душової „Г”, вбиральні „Д”. До реконструкції району у тимчасове користування ОСОБА_10 залишено 16 кв.м. залишків землі, які знаходяться у фактичному користуванні (Т.1, а.с. 64).

            ОСОБА_10  та ОСОБА_11  перебували у шлюбі з 03.06.1951р., що підтверджується копією свідоцтва про одруження (Т.1., а.с. 145)

            Домоволодіння АДРЕСА_1 будувалось у період шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_11. Вищевказаний факт сторони не оспорювали.

            Відповідно до ст. 22 КпШС України, майно, нажите  подружжям  за  час  шлюбу,  є  його   спільною сумісною  власністю.  Кожен  з подружжя має рівні права володіння,

користування і розпорядження цим майном. Стаття 28 КпШС України встановлює, що у разі поділу  майна,  яке  є  спільною  сумісною  власністю подружжя,  їх  частки  визнаються рівними. 

            На підставі викладеного, суд вважає, що домоволодіння АДРЕСА_1 було спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_11

            ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_11, актовий запис № 1076 від 17.05.2003р., зареєстрований Першим відділом РАЦС Суворовського районного управління юстиції м. Одеси (Т.1., а.с. 145)

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний Кодекс України, проте згідно прикінцевим і перехідним його положенням і у зв'язку з тим, що правовідносини між сторонами виникли до вказаної дати, до них  застосовуються правила Цивільного Кодексу УРСР в редакції 1963 року, відповідно до статей 524-526 якого спадкоємство здійснюється згідно із законом, якщо воно не змінене заповітом. Час відкриття спадку - день смерті спадкодавця, по останньому відомому постійному місцю його проживання.

            Після  смерті ОСОБА_11 відкрилась спадщина на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1. Спадкоємцями після її смерті залишились ОСОБА_10, а також діти ОСОБА_5  та ОСОБА_6.

            Судом встановлено, що     із  заявою  про прийняття спадщини в нотаріальну контору після померлої ОСОБА_11  звернувся тільки ОСОБА_10 щодо вкладів, які залишились. (Т.2., а.с. 89-101). Однак в заяві, яка була прийнята державним нотаріусом ОСОБА_10 вказав, що інших спадкоємців крім нього не має, скрив у такій спосіб,  інших спадкоємців, а саме ОСОБА_6 та ОСОБА_5

            ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_10 та ОСОБА_11, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 26.05.2005р. (Т.1., а.с 47)

            Після реєстрації шлюбу ОСОБА_12 змінила прізвище з „ОСОБА_12” на „ОСОБА_5”, що підтверджується випискою  із РАЦСу (Т.1., а.с. 46)

            Судом також встановлено, що ОСОБА_5 постійно проживає у спірному будинку з 1968р., що підтверджується ксерокопією домової книги (Т.1., а.с. 36-37).

            Після смерті ОСОБА_11 фактично прийняли спадщину її чоловік ОСОБА_10, а також ОСОБА_5, які постійно проживали у будинку та  прийняли спадщину в управління.

            На підставі викладеного, суд вважає, що ОСОБА_10, а також ОСОБА_5 на підставі п.1 ст. 549 ЦК України в редакції 1963р. прийняли спадщину.   

            Відповідачка  ОСОБА_6 була зареєстрована у будинку АДРЕСА_1, однак  у буднику  не проживає, оскільки з 1984р. постійно проживає за адресою АДРЕСА_2  (Т.1.,а.с.38, 155)  В нотаріальну контору ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини не зверталась. Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_6 не прийняла спадщину після померлої ОСОБА_11

            На підставі викладеного, суд вважає, що ОСОБА_10, а також ОСОБА_5 мали право  на спадщину по ј частини  домоволодіння АДРЕСА_1 за кожним.

            11.08.2003р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_10 подарував, а ОСОБА_6 отримала в дар домоволодіння АДРЕСА_1. Вищевказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (Т.1., а.с 23, 144).

            Суд вважає, що вищевказаний договір дарування повинний бути визнаний частково недійсним за наступних підстав. Так, як вже було встановлено судом, домоволодіння АДРЕСА_1 було спільною сумісною власністю ОСОБА_10 та ОСОБА_11. Після смерті ОСОБА_11 залишались спадщина у вигляді Ѕ частини вищевказаного будинку. Право на спадщину мали ОСОБА_10 та ОСОБА_5 по ј  частини будинку за кожним. Таким чином, ОСОБА_10, згідно ст. 225 ЦК України в редакції 1963р.,  мав подарувати тільки ѕ частин будинку, а саме Ѕ частку як його долю у спільній сумісній власності подружжя,  та ј частину як частку у спадини, після померлої ОСОБА_11

            Згідно зі статтею 60 ЦК України в редакції 1963р., недійсність частини угоди не тягне за собою недійсність інших її частин, якщо би можна було припустити, що вона відбулась би і без включення недійсної її частини.

Фактів, які б свідчили, про небажання ОСОБА_10 подарувати належне   майно, у разі часткової йому належності, судом не встановлено.

Таким чином,  суд приходить до висновку, що договір дарування від 11.08.2003 року між ОСОБА_10 (дарителем) та ОСОБА_6 (обдарованою) на підставі частини 1 статті 48 ЦК УРСР - у частині відчуження належної ОСОБА_5 ј частини  повинен бути визнаний судом частково недійсним, що задовольняє частково позовні вимоги ОСОБА_5 у цієї частині.

Однак суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання за ОСОБА_5 та ОСОБА_3  права власності на Ѕ частину спірного будинку, у порядку спадкоємства.

            Так, судом встановлено, що ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, актовий запис № 1692 від 03.09.2004р., зареєстрований  Першим відділом РАЦС Суворовського районного управління юстиції м. Одеси (Т.1., а.с. 26).

            Після смерті ОСОБА_10 із заявами про прийняття спадщину ніхто не звертався, що підтверджується листом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори № 1907 від 19.12.2007р. (Т.2., а.с. 88).

            12.03.3005р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1,  посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, 12.03.2005р. у реєстрі за № 1874. (Т.1, а.с. 52, 157).

            На теперішній час, будинок зареєстрований за ОСОБА_1, що підтверджується копією витягу з реєстру права власності (Т.1., а.с. 14).

            Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було достовірно відомо про намір ОСОБА_6 продати будинок, вони також перед продажем будинку були знайомі з покупцями (ОСОБА_1)  та допомагали у продажу будинку. ОСОБА_3 також пояснила, в судовому засіданні 21.05.2007р., що вона сама приймала покупців  та була присутня під час домовленості з ОСОБА_1   В судовому засіданні ОСОБА_6, а також ОСОБА_3 визнали факти, що між ними була досягнута домовленість,    про те,    що  ОСОБА_6 продає будинок та купує ОСОБА_3, ОСОБА_5  окремий житловий будинок. ОСОБА_3 особисто знайшла будинок для себе, однак ОСОБА_6 не дала їй коштів на його придбання.

               Статтею  388 ЦК України в редакції 2003р., встановлено, що якщо  майно за відплатним договором придбане в особи,  яка не мала права його відчужувати,  про що набувач не знав і  не  міг знати  (добросовісний  набувач),  власник має право витребувати це

майно від набувача лише у разі, якщо майно:   1) було загублене власником  або  особою, якій  він  передав майно у володіння; 2) було  викрадене  у  власника  або особи,  якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи,  якій  він  передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

               Відповідно до п. 3  ст. 388 ЦК України в редакції 2003р., якщо  майно було набуте безвідплатно в особи,  яка не мала права його відчужувати,  власник має право  витребувати  його  від добросовісного набувача у всіх випадках.

            Однак,  судом встановлено, що  договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1,  посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, 12.03.2005р. у реєстрі за № 1874, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6   є удаваним, тобто сторони фактично між собою уклали договір купівлі-продажу будинку,    згідно    якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_1 купила спірний будинок за 28500 доларів США.

            Вищевказаний факт сторони визнали в судовому засіданні. Крім того, факт отримання ОСОБА_6 від ОСОБА_1 коштів у розмірі 28500 доларів США, підтверджується розпискою ОСОБА_6 (Т.1., а.с. 53)

            У відповідно до  ст. 235 ЦК України в редакції 2003р. удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено,  що правочин був вчинений сторонами для  приховання  іншого  правочину,  який  вони насправді вчинили, відносини  сторін  регулюються  правилами  щодо  правочину,   який  сторони насправді вчинили.

            На підставі викладеного, суд вважає, що    оскільки  ОСОБА_1 та ОСОБА_6 надійшли до згоди за всіх суттєвих умов договору купівлі-продажу, в рахунок продажу будинку ОСОБА_1 була передана ОСОБА_6 сума у розмірі 28500 доларів США, то необхідно визнати, що 12.03.2005р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, відбувся договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, в силу якого, ОСОБА_6 продала, а  ОСОБА_1, купила житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці 508 квадратних метрів, яка знаходиться у фактичному користуванні.

            Суд також вважає, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем жилого будинку АДРЕСА_1, оскільки не знала і не могла знати, що ОСОБА_6 не має право відчувати спірне майно.

            В той же час, суд вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не мають право витребувати спірне майно від відповідачки ОСОБА_1, оскільки  спірне майно вибуло з їх  володіння  саме з їхньої волі, про що їм було достовірно відомо. Необхідно відзначити, що добросовісний набувач, якою  є ОСОБА_1, за думкою суду,  не повинна відповідати  за невиконання ОСОБА_6, або ОСОБА_3, ОСОБА_5 особистих  зобов'язань, які не пов'язані з предметом договору. 

            Таким чином, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати, а не п. 3., ч. 1 ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло з відома та волі власника, а не ч. 3 ст. 388  ЦК України, оскільки майно відчужено за відплатним договором.

            На підставі викладеного, сул вважає, що не підлягають задоволенні позовні вимоги   ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування або фактичного договору купівлі-продажу, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, а також позовні вимоги про визнання права власності у порядку спадкування на спірний будинок.

            В той же час, суд вважає,     що   необхідно  стягнути  з ОСОБА_6   на користь ОСОБА_3, ОСОБА_5 ј суми вартості будинку, а саме за яку був придбаний будинок, оскільки судом встановлено, що  ОСОБА_3, ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_6 продавали будинок. Таким чином, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню сума у розмірі (28500*0,25=7125*5,05) 35981 гривень 25 копійок.

            Враховуючи вищенаведене, суд також вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_5 про поділ будинку в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою, оскільки суд не задовольняє позовні вимоги про визнання за позивачами право власності на спірний будинок. Відсутні також підставі для задоволення позовних вимоги про  стягнення вартості Ѕ частини будинку,   оскільки   ОСОБА_5 мала право тільки на ј частину будинку.    Суд також вважає, що не можуть бути задоволенні позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_5 про зобов'язання надання житлового приміщення, оскільки вищевказані вимоги жодним чином необґрунтовані. Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_6 моральної шкоди у розмірі 50000 гривень також необґрунтовані, оскільки відсутній    факт     здійснення ОСОБА_6 неправомірних дій, які спричинили позивачам моральні страждання.

            Необхідно також відзначити, що ОСОБА_3 не є належним позивачем за позовними вимогами про визнання права власності на спадкове майно,  визнання договорів дарування недійсним, про поділ будинку в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою, оскільки вона не є спадкоємцем після померлих ОСОБА_10 та ОСОБА_11

            Суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_3, а також неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

            Так, питання пов'язані із визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням регулюються ст. 71, 72, 167 ЖК України, ст. 405 ЦК України, і пов'язане з не проживанням наймача, або члена його родини у певний строк.     Однак ОСОБА_3  та ОСОБА_5 постійно проживають в будинку. Таким чином, в даному випадку дія вищевказаних статей не застосовується.

            В теперішній час, в АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_5, ОСОБА_3 зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

            ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що вона не надає згоди на проживання вищевказаних осіб у будинку.

            Відповідно до ст. 319 ЦК України власник  володіє,  користується,   розпоряджається   своїм майном на власний розсуд.  Власник  має  право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

            Статтею 391 ЦК України  власник  майна  має  право  вимагати  усунення  перешкод у

здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

            На підставі викладеного, суд вважає, що ОСОБА_1 має право розпоряджання своїм майном, а тому підлягають  задоволенню позовні вимоги про виселення  ОСОБА_5, ОСОБА_3, а також неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 з жилого будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

            Суд також вважає, що суд позбавляє право відповідачів користуватися жилим приміщенням у спірному жилому будинку,  то також відсутні підстави для реєстрації відповідачів. При ухваленні рішення по справі суд виходить з того, що відповідно до ст.7  Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003р. №1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі  рішення суду про позбавлення  права користування  житловим приміщенням”.

            В зв'язку з тим, що відповідачі не бажають особисто знятись з реєстраційного обліку, суд вважає, що відповідачів необхідно зняти з реєстраційного обліку шляхом зобов'язання проведення вищевказаних дій Суворовським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 48, 60, 549 ЦК України в редакції 1963р., ст.ст. 235, 388, 391 ЦК України в редакції 2003р.,  ст.7  Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ст.ст.  10, 11, 209, 212-215   ЦПК України,  суд, -

ВИРІШИВ:

 

            1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3,  ОСОБА_6,  Суворовського РВ УМВС України в Одеській області,      про визнання недійсним договору дарування як удаваного, визнання укладення договору купівлі-продажу, про визнання такими, що втратили право на користування жилим будинком, виселення, зобов'язання зняття з реєстраційного обліку - задовольнити частково.

            2. Визнати недійсним, як удаваний,  договір дарування жилого будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, 12.03.2005р. у реєстрі за № 1874.

            3. Визнати, що 12.03.2005р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, відбувся договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1, в силу якого, ОСОБА_6 продала, а  ОСОБА_1, купила житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці 508 квадратних метрів, яка знаходиться у фактичному користуванні.

            4. Виселити ОСОБА_5, ОСОБА_3, а також неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 з жилого будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

            5. Зобов'язати Суворовський РВ ОМУ ГУМВС  України в Одеській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_5, ОСОБА_3, а також неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані у  жилому будинку АДРЕСА_1.

            6. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_3, а також неповнолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити.

            7. Позов  ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, третя особа-приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договорів дарування та купівлі-продажу будинку недійсними, визнання права власності у порядку спадкування,  поділ будинку в натурі, визначення порядку користування земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, зобов'язання надання житлового приміщення, стягнення вартості Ѕ частину жилого будинку - задовольнити частково.

            8. Поновити ОСОБА_5 строк для прийняття спадщини після ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

            9. Визнати частково  недійсним договір  дарування житлового будинку з спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, посвідчений 11.08.2003 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, укладеного  між ОСОБА_10 та ОСОБА_6.

            10. Визнати, що ОСОБА_5 отримала у спадщину ј частину житлового будинку з спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 після ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

            11. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 суму у розмірі суму у розмірі 35981 гривень 25 копійок.

            12. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_6

            про визнання недійсним договору дарування жилого будинку АДРЕСА_1, укладеного  між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, 12.03.2005р. у реєстрі за 1874р..

            про поділ  жилого будинку в натурі, про визнання права власності, про визначення порядку користування земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 гривень, про зобов'язання надання житлового приміщення, стягнення вартості Ѕ частини жилого будинку - відмовити.

            13. Стягнути з ОСОБА_3,  ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 державне мито у розмірі 51 гривень 50 копійок.

            14. Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 державне мито у розмірі 51 гривня.

            15. Стягнути з  ОСОБА_3,  ОСОБА_6 солідарно витрати за інформаційне-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 30 гривень.

            16. ОСОБА_5 від сплати державного мита та витрат за інформаційне-технічне забезпечення судового процесу - звільнити.

 

            Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі в 10-ти денний строк з   дня проголошення рішення заяви  про  апеляційне  оскарження  рішення  суду і поданням після цього  протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку п. 4 ст. 295 ЦПК України.

 

Суддя