ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

26.09.06р.

Справа № 23/255

За позовом  Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі, Дніпропетровської області  

до  Відкритого акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області  

про стягнення 31500 грн. 00 коп.

Суддя  Добродняк І.Ю.

Представники сторін:

  Від позивача: Іванін А.Я. - заступник начальника відділення, дов. від28.1205 №60

Від відповідача: Шаніна І.В. - начальник бюро юр.відділу, дов. від 05.01.06 №53-02/32   

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 31500,00 грн. компенсації за моральну шкоду, виплачену Фондом потерпілому Захарову В.П.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу було стягнуто з позивача компенсацію в грошовій формі 31500,00 грн. в відшкодування моральної шкоди на користь Захарова В.П., який перебував у трудових відносинах з відповідачем та зазнав шкоди внаслідок травми, отриманої ним при роботі на ВАТ  "Криворізький залізорудний комбінат".

Позивач посилається на положення Закону України "Про охорону праці", відповідно до яких на роботодавця покладений обов’язок відшкодування збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі, п.1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 № 472, "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також норми Господарського кодексу України (ст.ст.225, 228), Цивільного кодексу України (ст.ст.1167, 1172, 1191).

Як зазначено позивачем, неправомірні додаткові витрати тягнуть за собою збитки Фонду, чим спричинено шкоду відділенню Фонду, а, відповідно, і державі.  

Приймаючи до уваги положення Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, ст.ст.3, 17 Кодексу, виходячи з суті позовних вимог, норм діючого законодавства, які регулюють правовідносини, які виникають з завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, вбачається, що пред’явлені позивачем вимоги не є вимогами про відшкодування шкоди, а є реалізацією права регресу (права зворотної вимоги до винної особи), суд вважає, що розгляд зазначеної справи повинен розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

По суті позовних вимог відповідач проти позову заперечує, посилається на те, що у позивача відсутні правові підстави вимагати стягнення з відповідача сплачених позивачем сум в якості компенсації за моральну шкоду потерпілому.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В  :

     Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (надалі - Закон).

Страхування від нещасного випадку, як зазначено в преамбулі цього Закону, є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Одним із завдань страхування від нещасного випадку є відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Основні принципи страхування від нещасного випадку закріплені в ст.5 цього Закону. А саме: паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;  

надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Згідно ст. 6 цього Закону суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик - Фонд.

Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону визначено, що страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно приписів ст. 21 Закону у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому, яка відповідно до статті 28 Закону віднесена до страхових виплат.  

При цьому ст.25 Закону встановлює, що усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Згідно з ч.3 ст.34 Закону відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, здійснюється Фондом у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну шкоду визначається в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, під час роботи Захарова В.П. на підприємстві відповідача з ним стався нещасний випадок, згідно з висновком МСЕК від 23.07.03 потерпілому встановлена стійка втрата працездатності в розмірі 60%, що є підставою для призначення йому страхових виплат.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16.02.05 по справі № 2-1069/2005 за позовом Захарова В.П., яке набрало законної сили, на підставі ст.ст.21, 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" з позивача стягнуто на користь Захарова Валерія Прохоровича 31500,00 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди (а.с.6).  

Платіжним дорученням від 05.08.05 № 740 відповідно до списку-реєстру № 1493 від 05.08.05 потерпілому Захарову В.П. перерахована зазначена сума 31500,00 грн.

Суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду, а здійснення страхових виплат потерпілим покладено на Фонд згідно з розділом V цього Закону.

У відповідності з зазначеною вище ст.45 Закону відповідач –як страхувальник зареєстрований у Криворізькому відділені виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків в якості платника обов’язкових страхових внесків, відповідно до наданої довідки № 53-14/343 від 18.07.06 своєчасно сплачує в установленому порядку страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Таким чином, взаємовідносини сторін, якими є страховик (позивач) і страхувальник (відповідач) врегульовано виключно зазначеним Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Наявність між сторонами зі справи відносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України виключає можливість застосування до них норм цього Кодексу, оскільки ці відносини не є цивільно-правовими.

З огляду на наведене суд вважає, що позивачем помилково застосовано статті 1166, 1172, 1191 Цивільного кодексу України.  Зазначені норми регулюють зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, і не поширюється на зобов'язання за соціальним страхуванням. Той факт, що  взаємовідносини між сторонами регулює саме Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" встановлений також рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16.02.05 по справі № 2-1069/2005 за позовом Захарова В.П.

Згідно з ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням в цивільної справи, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не може бути підставою для задоволення позовних вимог позивача і його посилання на те, що відшкодування моральної шкоди відповідно до пункту 1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.93 № 472, мав здійснювати відповідач. Зазначена постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.01 № 807.

Водночас, ні Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", ні Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування не передбачають право страховиків за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання на звернення з регресними позовними вимогами до страхувальників.

Відсутність такого права випливає з самої суті соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.

Відповідно до ст.52 Закону страхувальник несе відповідальність лише за шкоду, заподіяну застрахованому або Фонду соціального страхування від нещасних випадків внаслідок невиконання своїх обов'язків із страхування від нещасного випадку, відповідно до законодавства.

Крім того, стаття 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", встановлюючи, що фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок внесків роботодавців; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці; добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству, не передбачає в якості джерел фінансування коштів, отриманих за регресними вимогами.

Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України. У зв’язку з чим, твердження позивача щодо понесення збитків державою в даному випадку є необґрунтованим.

Таким чином, в силу закону у разі настання страхового випадку позивач зобов'язаний у встановленому законодавством порядку відшкодувати потерпілому моральну шкоду, тоді як для стягнення цієї суми з підприємства в порядку регресу належні підстави відсутні.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.94, ст.ст.160-163  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.Ю. Добродняк

Згiдно з оригіналом

28.09.06

Помічник судді

Н.Ф. Голов'яшкіна