Справа  № 2-а-256/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20.05.2011 Гуляйпільський районний суд Запорізької області

 В складі: головуючого –судді                Чемолосової С.П.

 При секретарі                                            Імановій В.В.

          Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Гуляйполе Запорізької області справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту Гуляйпільської районної державної адміністрації  про визнання дій протиправними  та зобов’язання  перерахувати та виплатити  розмір разової компенсації по втраті здоров`я , -

                                                          В С Т А Н О В И В:

          Позивач звернувся до суду з  адміністративним позовом до  відповідача  про визнання дій протиправними  та зобов’язання  перерахувати та виплатити  розмір разової компенсації по втраті здоров`я, в якому вказав, що він  є  учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, інвалід 3-ої групи наслідків аварії на ЧАЕС, тому Законами України для громадян, які зазнали опромінення в зоні радіаційного забруднення, є Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», надалі - № 796-XII та Закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», надалі - № 39-95.Згідно ст.13 Закону №796-ХП, держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а стаття 76 Закону № 39-95 передбачає, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується   строком позовної давності.

          Позивач вказав, що відповідно до ст. 48 Закону №796-ХП одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам І групи - 60 мінімальних заробітних плат; інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат;інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях.

          Далі в позові позивач зазначив, що йому, як інваліду 3-ї групи по захворюванню, виниклому внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, повинна призначатися компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі  30 мінімальних заробітних плат.

Відповідач по справі, управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської районної державної адміністрації, як вказав позивач, не здійснило нарахування та виплату вказаної компенсації відповідно до розмірів установлених чинним законодавством, повідомивши при цьому, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»його компенсація склала 90 грн. і була виплачена в грудні 2010 р. Тому позивач вважає, що відповідач порушує вимоги статті 48 Закону № 796-ХІІ, його як інваліда 3-ї групи, що встановлено експертною комісією та підтверджується відповідними документами, доданими до адміністративного позову. Далі позивач вказав, що  він  звертався до Управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської районної держадміністрації з заявою, про перерахунок як шкоди, заподіяної здоров'ю, так і компенсації на оздоровлення відповідно до діючих законів України, але йому було відмовлено, посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, № 562 від 12.07.2005 року, наказ Міністерства праці та соціального захисту населення України № 48/4269.

          Тому позивач вважає, що дії відповідача являються незаконними, компенсація на оздоровлення була нарахована йому неправильно і виплачувалась не в повному обсязі, оскільки при її розрахунку відповідач спирався на Постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 року, № 562 від 12. 07. 2005 р. та на наказ Міністерства праці та соціального захисту населення України № 48/4269. Таким чином, відповідач порушує вимоги ст. 48 Закону України № 796-ХІІ згідно якого йому, як інваліду 3-ї групи по захворюванню, виниклому внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що встановлено експертною комісією, повинна бути виплачена компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

          Крім того позивач вказав, що стаття 71 Закону України № 796-ХІІ передбачає, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Оскільки закону про внесення змін до цього Закону не було прийнято і навіть не розглядалось Верховною Радою, то відповідач, згідно статті 19 Конституції України, повинен виконувати норми цього Закону у повному обсязі.

          Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції   України,   закону   України,    міжнародному   договору,   згода   на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, слід застосовувати нормативний акт, який має вищу юридичну силу.

          Позивач зазначив, що за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру одноразової компенсації за втрату здоров'я учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та виплат на щорічне оздоровлення застосуванню підлягають ч.1 статті 48 Закону № 796-ХІІ та Закон № 39-95, а не Постанови КМУ №836, №562 та Наказ №48/4269, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав. Відповідно до ч.1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я та соціального захисту ліквідаторів визначені та закріплені в Законах України № 796-ХІІ, № 39-95. Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Позивач також зазначив що, до посилання відповідача на статтю 62 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, не потрібно брати  до уваги, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача(інваліда-ліквідатора), встановлених цим же Законом, тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в том числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної заробітної плати.

          Тому позивач вважає, що дії відповідача порушують його права на отримання одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю та отримання щорічної допомоги на оздоровлення за весь період його інвалідності відповідно ст.48 Закону № 796-ХІІ, тому що одноразова компенсація була нарахована йому неправильно і виплачена не в повному обсязі, оскільки при розрахунку відповідач нараховував йому компенсацію та допомогу на оздоровлення на підставі підзаконних актів, а не вимог Конституції України та законів України, котрі наділені найвищою юридичною силою, і таким чином відповідач, на думку позивача, порушує вимоги статті 48 Закону № 796-ХІІ, де йому, як інваліду 3-ї групи, що встановлено експертною комісією та підтверджується відповідними документами, повинна виплачуватися компенсація по втраті здоров'я у розмірі  30 мінімальних заробітних плат. Тому позивач прохає визнати дії відповідача з нарахування йому одноразової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю та компенсації на оздоровлення протиправними та зобов'язати відповідача перерахувати й виплатити йому розмір разової компенсація по втраті здоров'я (30 мінімальних заробітних плат), відповідно до норм ст.48 Закону України №796-ХП, ст.76 Закону № 39-95.

          В судовому засіданні позивач підтримав свої заявлені позовні вимоги, прохає суд задовольнити його адміністративний позов в повному обсязі.

          Відповідач в судове засідання не з`явився, надав суду  письмові пояснення, де заявлені позовні вимоги не визнав в повному обсязі, суду пояснив, що Управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської райдержадміністрації ( далі - Управління ) не визнає позов в повному обсязі, вважає , що відповідно до діючого законодавства управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської райдержадміністрації, як орган виконавчої влади, виконало свої повноваження в частині виплати допомоги в повному обсязі.

          Стосовно посилань позивача на Конституцію України вважає, що оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу (ст.8 Конституції України), це безпосередньо чинне право, то всі її статті набрали чинності після її затвердження у повному обсязі без будь-яких обмежень, але разом з тим ці положення реалізуються далеко неоднаково. Регулятивна дія ряду статей Конституції виявляється повною мірою лише у єдиному комплексі з іншими нормами, які закріплені в органічних законах. Не випадково, що в самій Конституції перелічено органічні закони, без яких дія її статей була б утруднена. Ці закони приймаються за прямими приписами Конституції. Перелік повноважень, що вирішуються органічними законами, закладений у ст. 92 Конституції України: "Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України". Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ч.2 ст.95 Конституції України).

          Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сфері соціального захисту тощо.  Відповідач вказав, що стосовно розміру компенсаційних виплат, які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати окремими статтями Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено компенсаційні виплати у розмірах, встановлених від мінімальної заробітної плати (статті 30, 36, 37, 39, 48).

          У 2001-2004, 2007, 2008-2010 роках компенсаційні виплати від мінімальної заробітної плати (статті 30, 36, 37, 39, 48) були призупинені законами України про Державний бюджет на відповідні роки (2001-2004, 2007, 2008-2010 роки), що затверджувались Верховною Радою України.

          Стосовно розміру компенсаційних виплат відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.

          Ст. 62 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

          Ст. 63 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" закріплює норму, якою встановлюється, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Виконання цього Закону залежить від фінансових ресурсів доходної частини Державного бюджету України.

          Починаючи з 1996 року, в Законах України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати", які приймались Верховною Радою України на відповідні роки, встановлено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальний розмір заробітної плати, не застосовувати його як розрахункову величину для визначення розмірів допомоги, компенсаційних та інших виплат.

          Кабінету Міністрів України доручалось здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на відповідний рік.

          Згідно з ч.2 ст. 95 Конституції України виключно Законами України про державні бюджети на відповідні роки визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

          Також ст. 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються   надходження  та  витрати   Державного      бюджету  України. Відповідно ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.

          Згідно з бюджетними призначеннями, і враховуючи вимоги статті 95 Конституції України та Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій, доплат і допомог, зокрема, у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", (із змінами внесеними постановою від 12.07.2005 р. №562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою розмір доплати було збільшено). Даними постановами Кабінет Міністрів України встановив гарантований мінімальний розмір розрахункової величини для виплат, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно зі ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюються у встановленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених у Державному бюджеті України.

          Відповідач в своїх письмових запереченнях вказав, що в останні роки видатки, пов'язані з соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначалися в обсягах, виходячи з реальних фінансових ресурсів державного бюджету та з огляду на те, що більшість інших видатків державного бюджету мали також соціальну направленість. Таким чином, Кабінет Міністрів України, виконуючи Закон України про Державний Бюджет на відповідний рік, здійснює видатки на реалізацію положень Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в межах асигнувань, затверджених Верховною Радою України. Крім того, статтею 101 Закону „Про Державний бюджет України на 2007 рік" Кабінет Міністрів України встановлює розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

          Визнання Рішенням Конституційного суду України від 09.07.07 № 6- рп/2007 норм Закону України „Про Державний Бюджет України на 2007 рік" та від 22.05.08 № 10-рп норм Закону України „Про державний Бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів", якими призупинялися норми Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати неконституційними, не надає законодавчого права для застосування показника мінімальної заробітної плати, визначеного відповідно до статті 3 Закону України Про оплату праці" у розмірах відповідно до статті 76 Закону України Про Державний Бюджет України на 2007 рік", та статті 73 Закону України "про Державний Бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів" розрахунковою величиною для визначення розмірів компенсацій і допомоги, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

          Відповідно до статей 21, 22 Бюджетного кодексу України та п.7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, Постанов Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 № 987 "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення", від 20.09.2005 № 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", наказів Міністерства фінансів України від 13.03.2000 № 47 "Про упорядкування розпорядників коштів державного бюджету" та від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" встановлено повий повний перелік розпорядників коштів державного бюджету з чітким визначенням їх підпорядкування і розмежуванням на розпорядників коштів державного бюджету.

          Головне управління на підставі вищевказаних документів є розпорядником коштів II ступеня - уповноважене на отримання асигнувань і на розподіл цих асигнувань для переказу розпорядникам III ступеня - районним, міським управлінням праці та соціального захисту. З викладеного слідує , що органи соціального захисту населення не займаються питаннями встановлення розміру допомоги , його збільшенням або зменшенням.

          Ч.4 ст. 48 Закону передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, але ст.62 Закону передбачено, що порядок застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності, тобто порядок застосування Закону (в тому числі і ст. 48 Закону) визначає КМУ.

          Відповідач вказав, що Законом управлінню не були надані повноваження визначення розміру допомоги, ці повноваження надані Кабінету Міністрів України, які він здійснює при розробці проекту Державного бюджету України та при розробці відповідних постанов, тому  позивач оскаржує ті дії, які не належать до повноважень управління.

          Тому відповідач вказав, що враховуючи вищевикладене в письмових запереченнях, прохає відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі за відсутністю протиправних дій з боку Управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської райдержадміністрації Запорізької області.

          Суд, вислухавши доводи позивача, письмові заперечення відповідача, вивчивши матеріали справи, приходить до слідуючого: позивач звернувся до суду з  адміністративним позовом до  відповідача  про визнання дій протиправними  та зобов’язання  перерахувати та виплатити  розмір разової компенсації по втраті здоров`я, в якому вказав, що він  є  учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, інвалідом 3-ої групи наслідків аварії на ЧАЕС, тому Законами України для громадян, які зазнали опромінення в зоні радіаційного забруднення, є Закони «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», надалі - № 796-XII та Закон «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», надалі - № 39-95. Згідно ст.13 Закону №796-ХП, держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а стаття 76 Закону № 39-95 передбачає, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується   строком позовної давності. Позивач вказав, що відповідно до ст. 48 Закону №796-ХП одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам І групи - 60 мінімальних заробітних плат; інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат;інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях.

          Далі в позові позивач зазначив, що йому, як інваліду 3-ї групи по захворюванню, виниклому внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, повинна призначатися компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі  30 мінімальних заробітних плат.

          Відповідач по справі, управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської районної державної адміністрації, як вказав позивач, не здійснило нарахування та виплату вказаної компенсації відповідно до розмірів установлених чинним законодавством, повідомивши при цьому, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»його компенсація склала 90 грн. і була виплачена йому  на оздоровлення в грудні 2010 року. Тому позивач вважає, що відповідач порушує вимоги статті 48 Закону № 796-ХІІ, його як інваліда 3-ї групи, що встановлено експертною комісією та підтверджується відповідними документами, доданими до адміністративного позову. Далі позивач вказав, що  він  звертався до Управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської районної держадміністрації з заявою, про перерахунок як шкоди, заподіяної здоров'ю, так і компенсації на оздоровлення відповідно до діючих законів України, але йому було відмовлено, посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, № 562 від 12.07.2005 року, наказ Міністерства праці та соціального захисту населення України № 48/4269.

          Тому позивач вважає, що дії відповідача являються незаконними, компенсація на оздоровлення була нарахована йому неправильно і виплачувалась не в повному обсязі, оскільки при її розрахунку відповідач спирався на Постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 року, № 562 від 12. 07. 2005 р. та на наказ Міністерства праці та соціального захисту населення України № 48/4269. Таким чином, відповідач порушує вимоги ст. 48 Закону України № 796-ХІІ згідно якого йому, як інваліду 3-ї групи по захворюванню, виниклому внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що встановлено експертною комісією, повинна бути виплачена компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

          Крім того позивач вказав, що стаття 71 Закону України № 796-ХІІ передбачає, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Оскільки закону про внесення змін до цього Закону не було прийнято і навіть не розглядалось Верховною Радою, то відповідач, згідно статті 19 Конституції України, повинен виконувати норми цього Закону у повному обсязі.

          Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції   України,   закону   України,    міжнародному   договору,   згода   на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, слід застосовувати нормативний акт, який має вищу юридичну силу.

          Позивач зазначив, що за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру одноразової компенсації за втрату здоров'я учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та виплат на щорічне оздоровлення застосуванню підлягають ч.1 статті 48 Закону № 796-ХІІ та Закон № 39-95, а не Постанови КМУ №836, №562 та Наказ №48/4269, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав. Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я та соціального захисту ліквідаторів визначені та закріплені в Законах України № 796-ХІІ, № 39-95. Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Позивач також зазначив що, до посилання відповідача на статтю 62 Закону № 796-ХІІ, якою передбачено, що порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, не потрібно брати  до уваги, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача(інваліда-ліквідатора), встановлених цим же Законом, тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в том числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної заробітної плати.

          Тому позивач вважає, що дії відповідача порушують його права на отримання одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю та отримання щорічної допомоги на оздоровлення за весь період його інвалідності відповідно ст.48 Закону № 796-ХІІ, тому що одноразова компенсація була нарахована йому неправильно і виплачена не в повному обсязі, оскільки при розрахунку відповідач нараховував йому компенсацію та допомогу на оздоровлення на підставі підзаконних актів, а не вимог Конституції України та законів України, котрі наділені найвищою юридичною силою, і таким чином відповідач, на думку позивача, порушує вимоги статті 48 Закону № 796-ХІІ, де йому, як інваліду 3-ї групи, що встановлено експертною комісією та підтверджується відповідними документами, повинна виплачуватися компенсація по втраті здоров'я у розмірі  30 мінімальних заробітних плат. Тому позивач прохає визнати дії відповідача з нарахування йому одноразової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю та компенсації на оздоровлення протиправними та зобов'язати відповідача перерахувати й виплатити йому розмір разової компенсації по втраті здоров'я  -30 мінімальних заробітних плат, відповідно до норм ст.48 Закону України №796-ХП, ст.76 Закону № 39-95.

          В письмових поясненнях відповідач позовні вимоги не визнав в повному обсязі, вказавши, що Управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської райдержадміністрації не визнає позов в повному обсязі, та  вважає , що відповідно до діючого законодавства управління праці та соціального захисту населення Гуляйпільської райдержадміністрації, як орган виконавчої влади, виконало свої повноваження в частині виплати допомоги повністю. Суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача виходить з наступного:

           Конституція України має найвищу юридичну силу  -ст.8 - це безпосередньо чинне право, та всі її статті набрали чинності після її затвердження у повному обсязі без будь-яких обмежень, але разом з тим ці положення реалізуються  неоднаково. Регулятивна дія ряду статей Конституції виявляється повною мірою лише у єдиному комплексі з іншими нормами, які закріплені в органічних законах. В Конституції  України перелічено органічні закони, без яких дія її статей була б утруднена. Ці закони приймаються за прямими приписами Конституції. Перелік повноважень, що вирішуються органічними законами, закладений у ст. 92 Конституції України: "Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України". Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків  - ч.2 ст.95 Конституції України.

          Відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сфері соціального захисту тощо.  Відповідач вказав, що стосовно розміру компенсаційних виплат, які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати окремими статтями Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено компенсаційні виплати у розмірах, встановлених від мінімальної заробітної плати (статті 30, 36, 37, 39, 48).

У 2001-2004, 2007, 2008-2010 роках компенсаційні виплати від мінімальної заробітної плати (статті 30, 36, 37, 39, 48) були призупинені законами України про Державний бюджет на відповідні роки (2001-2004, 2007, 2008-2010 роки), що затверджувались Верховною Радою України.

           Розмір компенсаційних виплат відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

          Відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Ст. 62 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначає, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

          Ст. 63 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" закріплює норму, якою встановлюється, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Виконання цього Закону залежить від фінансових ресурсів доходної частини Державного бюджету України.

          Починаючи з 1996 року, в Законах України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати", які приймались Верховною Радою України на відповідні роки, встановлено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальний розмір заробітної плати, не застосовувати його як розрахункову величину для визначення розмірів допомоги, компенсаційних та інших виплат.Кабінету Міністрів України доручалось здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на відповідний рік.

          Згідно з ч.2 ст. 95 Конституції України виключно Законами України про державні бюджети на відповідні роки визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

          Ст. 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються   надходження  та  витрати   Державного бюджету  України. Відповідно ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.

          Згідно з бюджетними призначеннями, і враховуючи вимоги статті 95 Конституції України та Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій, доплат і допомоги, зокрема, у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", (із змінами внесеними постановою від 12.07.2005 р. №562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою розмір доплати було збільшено). Даними постановами Кабінет Міністрів України встановив гарантований мінімальний розмір розрахункової величини для виплат, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

          Згідно зі ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюються у встановленому порядку за рахунок наявних надходжень до загального фонду державного бюджету в межах обсягів призначень, передбачених у Державному бюджеті України.

          Кабінет Міністрів України, виконуючи Закон України про Державний Бюджет на відповідний рік, здійснює видатки на реалізацію положень Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в межах асигнувань, затверджених Верховною Радою України. Крім того, ст. 101 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" Кабінет Міністрів України встановлює розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

          Визнання Рішенням Конституційного суду України від 09.07.07 № 6- рп/2007 норм Закону України „Про Державний Бюджет України на 2007 рік" та від 22.05.08 № 10-рп норм Закону України „Про державний Бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів", якими призупинялися норми Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати неконституційними, не надає законодавчого права для застосування показника мінімальної заробітної плати, визначеного відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці" у розмірах відповідно до ст. 76 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2007 рік», та статті 73 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»розрахунковою величиною для визначення розмірів компенсацій і допомоги, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

          Відповідно до ст.ст. 21, 22 Бюджетного кодексу України та п.7 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, Постанов Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 № 987 "Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення", від 20.09.2005 № 936 "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", наказів Міністерства фінансів України від 13.03.2000 № 47 "Про упорядкування розпорядників коштів державного бюджету" та від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" встановлено повий повний перелік розпорядників коштів державного бюджету з чітким визначенням їх підпорядкування і розмежуванням на розпорядників коштів державного бюджету,  а саме - Головне управління на підставі вищевказаних документів є розпорядником коштів II ступеня - уповноважене на отримання асигнувань і на розподіл цих асигнувань для переказу розпорядникам III ступеня - районним, міським управлінням праці та соціального захисту. Тому з викладеного слідує , що органи соціального захисту населення не займаються питаннями встановлення розміру допомоги , його збільшенням або зменшенням.

          Ст. 48 ч.4 Закону передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  2 категорії в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, але ст.62 Закону передбачено, що порядок застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності, тобто порядок застосування Закону (в тому числі і ст. 48 Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

          Як було встановлено в судовому засіданні, Законом управлінню, відповідачу по справі, не були надані повноваження визначення розміру допомоги, ці повноваження надані Кабінету Міністрів України, які він здійснює при розробці проекту Державного бюджету України та при розробці відповідних постанов, тому  позивач оскаржує ті дії, які не належать до повноважень управління. А тому суд вважає, що  протиправних дій з боку відповідача не встановлено і в задоволенні заявлених позовних вимог позивача необхідно відмовити.

          Керуючись ст.ст.  8 -11,159 –163 КАС України, ст.ст. 8, 92,95, 116 Конституції України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -

                                                     П О С Т А Н О В И В:

          В задоволенні позову ОСОБА_1   до Управління праці та соціального захисту  населення Гуляйпільської районної державної адміністрації запорізької області  про визнання дій протиправними  та зобов’язання  перерахувати та виплатити  розмір разової компенсації по втраті здоров`я  - відмовити.

          З повною постановою сторони можуть ознайомитись 26.05.2011 року.

          На постанову може бути подана апеляція в Дніпропетровський окружний апеляційний суд через Гуляйпільський райсуд Запорізької області протягом 10 днів  з дня отримання копії постанови.

Суддя: