Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 червня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Панас Б.В.
за участю представників: ОСОБА_1 –адвоката ОСОБА_2, Приватного підприємства „Галкомсервіс” –Вельгана В.М. і Романка В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного підприємства „Галкомсервіс” на рішення Дубенського міськрайонного суду від 31 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Галкомсервіс”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_5; про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 31 березня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Приватного підприємства „Галкомсервіс” (далі –ПП „Галкомсервіс” або Підприємство) на користь позивача 19 269, 07 гривень матеріальної шкоди, 3 000 гривень витрат на правову допомогу, а всього 22 269, 07 гривень. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, ОСОБА_1 та ПП „Галкомсервіс” подали апеляційні скарги, де покликалися на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Позивач на її обґрунтування зазначав про невмотивованість рішення суду щодо відмови у відшкодуванні моральної шкоди, а також незастосування до спірних правовідносин положень ст. 23 і 1167 ЦК України.
З наведених міркувань просив скасувати рішення Дубенського міськрайонного суду від 31 березня 2011 року в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, задовольнивши позов у цій частині. В решті рішення суду не оскаржувалось.
Підприємство, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, вказувало про незастосування при розгляді спору місцевим судом вимог ст.ст. 1166 і 1187 ЦК України, які підлягали застосуванню, а також залишення без уваги питань про ступінь вини потерпілого, протиправність його поведінки, наявність причинного зв’язку між діями та шкодою. Представлені докази про понесення витрат на лікування вважало неналежними через відсутність у деяких з них ідентифікуючих даних, а також вбачало вину позивача у повторній травмі кістки ноги.
Справа №22-1070-11 Головуючий у 1 інстанції: Ралець Р.В.
Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
Щодо понесених витрат на правову допомогу, зазначало про неправильність застосування місцевим судом ст.ст. 79, 84, 88 ЦПК України, що призвело до необґрунтованого присудження цих витрат.
При покликанні на порушенні норм процесуального права вказувалось про залишення без вирішення клопотання про залучення до участі в справі як третьої особи Західної регіональної дирекції ЗАТ „Страхова група „ТАС”.
З указаних мотивів просить скасувати оскаржуване рішення, ухваливши нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його вимог до ПП „Галкомсервіс”.
Представники Підприємства в суді, підтримавши свою апеляційну скаргу і заперечивши проти скарги позивача, надали пояснення в межах їх доводів.
Представник ОСОБА_1, заперечуючи задоволення апеляційної скарги ПП „Галкомсервіс” і підтримавши свою скаргу, пояснив про часткову законність і обґрунтованість рішення суду.
ОСОБА_5, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, доказів про поважність причин своєї відсутності не надав.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи апелянтів, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1.
Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із факту заподіяння йому джерелом підвищеної небезпеки матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню її заподіювачем у повному обсязі, а також із необґрунтованості моральної шкоди, наявності якої в діях ПП „Галкомсервіс” місцевий суд не знайшов.
Проте з такими висновками погодитися частково не може колегія суддів.
Матеріалами справи встановлено, що 4 лютого 2010 року близько 22 години в с. Зелений Гай Дубенського району на 356 км +200 м автодороги Київ-Чоп відбулася дорожньо-транспортна пригода, в ході якої автомобілем ВАЗ-2104, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, який належить на праві власності ПП „Галкомсервіс”, під керуванням ОСОБА_5 було здійснено наїзд на ОСОБА_1. Внаслідок події позивач отримав тілесні ушкодження у виді перелому основи та склепіння черепа, забою головного мозку легкого ступеня, перелому верхньої щелепи по Ле Фор 2, перелому нижньої щелепи в ділянці підборіддя справа на рівні 3-го зуба, травматичної екстракції зубів, забійної рани і різаної рани підборіддя, відкритого перелому правої стегнової кістки в нижній третині зі зміщенням, колото-різаної рани середньої третини правого стегна, осадженої рани правого стегна, осадженої рани правого колінного суглобу, шоку 2 ступеня. Зазначені тілесні ушкодження визначено як небезпечні для життя в момент їх заподіяння і тому віднесено до тяжких.
Сукупністю перевірених судом першої інстанції доказів, з правильністю оцінки яких погодився й апеляційний суд, засвідчено факти понесених витрат на лікування ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 9-10, 29-33).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України –збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України –шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З урахуванням перевірених фактичних даних розмір заподіяної ОСОБА_1 матеріальної шкоди складає 19 269, 07 гривень.
Щодо 3 000 гривень понесених витрат на правову допомогу (а.с. 11), то колегія суддів, знаходячи доводи апеляційної скарги Підприємства такими, що на увагу не заслуговують, а оскаржуване рішення в цій частині також законним і обґрунтованим, вважає, що склад та розмір витрат, пов’язаних із сплатою цього виду судових витрат, належить до предмета доказування у справі. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених позивачем витрат на допомогу адвоката були взяті до уваги обсяг і характер надаваних послуг, кількість витраченого часу на надання правової допомоги, а також територіальну віддаленість місця проживання представника від суду, який розглядав справу, що становить 45 км - від м. Рівного до м. Дубно.
Отже, витрати місцевим судом присуджено з додержанням вимог ст. 84 ЦПК України та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 „Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”.
В той же час, зважаючи на обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди слід скасувати.
Так, у силу положень п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Тому звертає на себе увагу те, що позивач зазнав фізичного болю і страждань через заподіяння йому джерелом підвищеної небезпеки, який є власністю відповідача, тілесних ушкоджень, а також те, що ушкодження здоров’я призвело до істотних змін у організації свого життя, зокрема йому важко самостійно пересуватися, необхідним є сторонній догляд, що вимагає від нього додаткових зусиль.
За таких обставин та з урахуванням вимог розумності і справедливості колегія суддів визначає розмір моральної шкоди, яка заподіяна ОСОБА_1 відповідачем, у 10 000 гривень.
Очевидним є те, що суд попередньої інстанції при вирішенні цивільно-правового спору зазначені обставини залишив без уваги, що призвело до ухвалення ним оскаржуваного рішення, яке залишатися чинним у частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди об’єктивно не може.
Враховуючи наведене, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, тоді як скарга ПП „Галкомсервіс” задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Галкомсервіс” відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 31 березня 2011 року в частині відмови в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди скасувати.
Позов у цій частині задовольнити частково, стягнувши із Приватного підприємства „Галкомсервіс” на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень заподіяної моральної шкоди.
В решті –рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити рішення апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту його проголошення.
Головуючий: Судді: