Справа №2-а-523/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17  березня 2011 року                                                Жовтневий районний суд  м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді –Трещова В.В.,

  при секретарі          –Горбатенко Д.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа –ОСОБА_2 про скасування рішення, визнання недійсним акту та визнання права користування земельною ділянкою,-

                                                  В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпропетровської міської ради, третя особа –ОСОБА_2 про скасування рішення, визнання недійсним акту та визнання права користування земельною ділянкою, в обгрунтування якого зазначила, що вона після свого батька успадкувала домоволодіння, але потім частину земельної ділянки було на її думку неправомірно передано  ОСОБА_2, що вона вважає незаконним і тому просила скасувати рішення про передачу   третій особі спірної ділянки, визнати недійсним державний акт на землю, та визнати за нею право користування земельною ділянкою.

Представник позивача у судовому засіданні  позовні вимоги підтримав та пояснив, що межі спірної земельної ділянки було встановлено на місцевості восени 2010 року працівниками ТОВ Фірма «Геора», раніше вони ніким не встанавлювалися, але позивачу належить право користування земельною ділянкою площею 1500 кв.м., а міська рада порушує це право передавши частину земельної ділянки ОСОБА_2

Представник   відповідача Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що жодних прав позивача відповідачем не порушувалося. Межі земельної ділянки позивача на місцевості (в натурі) не встановлено до цього часу, правовстановлюючі документи не неї також відсутні, оскільки ніколи не виготовлялися,  тому підстави для задоволення позову відсутні.

Представник третьої особи пояснив, що ні відповідачем ні третьою особою прав позивача не порушувалося, позивач безпідставно вважає своєю земельну ділянку межі якої не встановлено на місцевості, та надав суду графічні та семантичні дані Державного земельного кадастру від 24.02.2011 року.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Правовідносини,  що  виникли  між  сторонами    справи врегульовані нормами   розділу IV Земельного Кодексу України «НАБУТТЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ»   у  т. ч. нормами  глави 19  «Набуття права на землю громадянами  та юридичними особами».
              Статтею 116 ЗК України визначено підстави набуття права на землю  та передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності  та права  користування  земельними  ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням  органів  виконавчої  влади  або органів   місцевого   самоврядування   в   межах  їх  повноважень, визначених  цим  Кодексом  або  за  результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється  шляхом  передачі  земельних  ділянок у власність або надання їх у користування.
              Статтею 122 ЗК України визначено  повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки
у  власність  або  у  користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

             Статтею 123 ЗК України визначено  порядок надання земельних ділянок державної або  комунальної власності у користування  та зазначено , що надання   земельних   ділянок  державної  або  комунальної  власності у користування здійснюється на підставі  рішень  органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
               Рішення зазначених  органів  приймається на підставі проектів  землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

    зміни цільового призначення земельних ділянок  відповідно  до закону;
    надання у   користування  земельних  ділянок,  межі  яких  не  встановлені в натурі (на місцевості).
              Надання у   користування   земельної   ділянки,   межі   якої встановлені  в  натурі  (на  місцевості),  без  зміни її цільового призначення здійснюється на  підставі  технічної  документації  із землеустрою   щодо   складання   документа,   що  посвідчує  право користування земельною ділянкою.
              Статтею 125 ЗК України визначено  виникнення права на земельну ділянку та зазначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного  користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України визначено  документи, що посвідчують право на земельну
ділянку та зазначено, що право   власності   на   земельну   ділянку  посвідчується  державним актом.

              Право    постійного    користування   земельною   ділянкою посвідчується державним актом  на  право постійного користування земельною ділянкою.
          Судом встановлено, що позивач успадкувала домоволодіння, що знаходиться АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 23.05.2008 року, та витягами з реєстру права власності на нерухоме майно, копії яких було досліджено у судовому засіданні. Згідно вказаного свідоцтва до складу спадкового майна не входить земельна ділянка, на якій дане домоволодіння розташоване.

          Згідно наданої позивачем виписки з протоколу № 21 засідання виконкому Лоц-Камянської селищної ради депутатів  трудящих  Дніпропетровського району та області від 13 лютого 1958 року виконкомом було вирішено закріпити земельну ділянку за гр.ОСОБА_3 АДРЕСА_1 в розмірі 0,15 га. Але,  ні дане рішення виконкому, ні будь який інший доказ з наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні не підтверджує факт встановлення меж надання земельної ділянки на місцевості, її конфігурації, форми, конкретних розмірів. Тобто вказане рішення виконкому містить  посилання  лише на площу земельної ділянки.

          Використання земельної ділянки та захист прав на неї, згідно діючого на цей час законодавства та згідно законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, є правомірним  лише після отримання державного акту на право  власності, або на право користування на землю та встановлення меж земельної ділянки внатурі, тобто на місцевості у т.ч. з встановленням межових знаків, складанням відповідного акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості.

          Судом встановлено, та фактично визнано сторонами справи, що ні на ім’я позивача ні на ім’я її спадкодавця не видавалися державні акти на право  власності, або на право користування на спірну земельну ділянку, та не встановлювалися  межі земельної ділянки внатурі, тобто на місцевості у т.ч.  не встановлювалися відповідні межові знаки, не складалися відповідні акти встановлення меж земельної ділянки на місцевості.

Згідно наданих представником третьої особи графічних та семантичних даних Державного земельного кадастру від 24.02.2011 року, розміри та конфігурація земельної ділянки, що перебуває в фактичному користуванні позивача  перебуває в процесі визначення.

          Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог позивача, оскільки позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів правомірності її позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

          На підставі викладеного , керуючись ст. 158-163  КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа –ОСОБА_2 про скасування рішення, визнання недійсним акту та визнання права користування земельною ділянкою -  відмовити.

Постанову може бути оскаржено у Апеляційний Адміністративний суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення постанови.

          Суддя                                                                                                                    В.В.Трещов