№22-25766                                       головуючий в 1-й інстанції Яровенко Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

22 березня 2011 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

головуючого Остапчука Д.О.

    суддів Побірченко Т.І., Барановської Л.В.

    при секретарі Ражевій В.В.

розглянувши  апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням -,

                        В С Т А Н О В И В:

У лютому 2010 року позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом у якому, посилаючись на те, що відповідачі з 2001 року не проживають у належній їй квартирі  АДРЕСА_1, просила визнати їх такими що втратили право на житло у цій квартирі.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 4 серпня 2010 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1      

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням у частині відмови у позові щодо визнання втратившою право на зазначене житло неповнолітньої ОСОБА_4, представник позивачки, подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на те, що ОСОБА_5 ніколи не проживала у спірній квартирі, просив скасувати зазначене рішення та  ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Перевіривши обґрунтованість  та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов та визнаючи ОСОБА_3 втратившим право на житло у спірній квартирі, суд виходив з того, що той у зазначеній квартирі не проживає з 2001 року без поважних причин.

Такий висновок відповідає встановленим фактам та ґрунтується на законі.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.41).

Обґрунтовуючи підставність своїх вимог позивачка зазначала, що відповідач ОСОБА_3 в спірній квартирі не проживав з 2001 року, оскільки був засуджений до позбавлення волі, а звільнився з місць позбавлення волі у 2006 році. Його неповнолітня дочка в спірній квартирі взагалі ніколи не проживала.

Зазначені обставини встановлені з пояснень сторін, а також підтверджуються актом про непроживання (а.с.7) та  показаннями свідків  ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Заперечуючи проти позову відповідач пояснив, що до 2001 року він проживав в спірній квартирі, а у 2001 році його було засуджено до позбавлення волі. Відбувши покарання, він більше ніколи в спірній квартирі не проживав. В минулому році в спірній квартирі зареєстрував свою дочку.

Відповідно до вимог ст.. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ст..405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

За наведених обставин та враховуючи, що ОСОБА_3 з 2001 року у спірній квартирі не проживає без поважних причин, то він як член  сім’ї позивачки втратив право користування цим приміщенням з наведених у позові підстав.

Рішення суду, яким визнано ОСОБА_3 втратившим право на житло у цій квартирі є законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ОСОБА_5, з врахуванням правових підстав заявленої вимоги,  суд обґрунтовано виходив з того, що остання зареєстрована у спірній квартирі менше одного року.

Більше того, сама позивачка зазначала, що відповідачка ОСОБА_5 у спірній квартирі взагалі не проживала, а сама вона не є членом її сім`ї.

З огляду на характер та зміст позовної вимоги у цій частині, суд ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у позові щодо визнання ОСОБА_5 втратившою право на житло у зазначеній квартирі.

Питання зняття з реєстрації за певним місцем проживання вирішується у порядку визначеному Законом України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року з послідуючими змінами за заявою особи або за рішенням суду.

Вимога про зняття з реєстрації ОСОБА_5 у квартирі позивачки, у судовому порядку не заявлялась.

За наведених обставин, суд правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про часткову підставність позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і на законність оскаржуваного рішення не впливають.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

    Керуючись ст.,301,302,307,218,317  ЦПК України,

                    У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2 відхилити, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 серпня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: