Справа № 22-4403/11 головуючий в 1 інстанції - Миколаєць І.Ю.
доповідач – Усик Г.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 лютого 2011 р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого – Усика Г.І.
суддів – Волковій Л.О., Слободянюк С.В.
при секретарі – Трофименко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2010 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільного боргу подружжя,
в с т а н о в и л а:
У червні 2010 р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя – квартири АДРЕСА_1, яким просила визнати за нею право власності на Ѕ частину цієї квартири.
В подальшому позивачка уточнила свої вимоги, і просила збільшити її частку в спільному майні подружжя, визнавши за нею ѕ частини цієї квартири.
Зазначала, що спірна квартира була придбана відповідачем у шлюбі, а тому є спільним сумісним майном подружжя. Збільшення її частки в спільному майні обґрунтовувала тим, що неповнолітні діти подружжя проживають з нею, а розмір аліментів, які сплачує відповідач на їх утримання є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного і духовного розвитку та лікування.
У вересні 2010 р. ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання спільного боргу подружжя, яким просив визнати борг у сумі 158600,00 грн. спільним боргом подружжя, та визнати за ОСОБА_1 борг у розмірі 79300,00 грн., що становить Ѕ частину боргу.
Посилався на те, що отримані ним за договором позики від 01.04.2006 р. кошти в сумі 20000 доларів США, були використані на погашення банківського кредиту, який він отримав на придбання спірної квартири для сім’ї.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06.12.2010 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, в порядку визначення часток кожного із подружжя визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину цієї квартири, за кожним.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання спільного боргу подружжя відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині часткового задоволення її вимог про поділ спільного майна подружжя та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі, визнавши за нею право власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1 у м.Києві, а за ОСОБА_2 право власності на ј цієї квартири, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати, понесені нею при зверненні до суду першої інстанції, а також судові витрати, сплачені нею при подачі апеляційної скарги, посилаючись на неповноту встановлених судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Зазначала, що задовольняючи її позов частково, суд керувався тим, що розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_2 на утримання двох дітей забезпечує їх належне утримання, а тому доводи позивачки на обґрунтування вимог про збільшення її частки в спільному майні подружжя є безпідставними. Такий висновок суду, на її думку, не відповідає обставинам справи, оскільки в середньому відповідач сплачував на дітей по 637,5 грн., що є недостатньою сумою для забезпечення нормального розвитку дітей. Крім того, суд не звернув увагу на малолітній вік дітей, що перешкоджає її працевлаштуванню для матеріального забезпечення дітей на рівні відповідача.
Також звернула увагу на те, що суд не вирішив питання про розподіл між сторонами судових витрат.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник просили задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 та його представник просили апеляційну скаргу відхилити, посилаючись на те, що її доводи не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
17.12.2003 р. зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який був розірваний за рішенням Святошинського районного суду від 31.05.2010 р. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зазначена квартира була придбана ОСОБА_2 у шлюбі за договором купівлі-продажу від 27.04.2005 р.
Вирішуючи питання про визначення часток в спільному сумісному майні подружжя суд, виходячи з встановлених ним обставин, обгрунтовано керувався положення ч. 1 ст.70 СК України, відповідно до якої у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Посилання позивачки на невідповідність висновків суду обставинам справі в частині визначення судом достатнього розміру аліментів, які сплачує ОСОБА_2 на утримання двох дітей, та у зв’язку з цим неправильного застосування ч.3 ст.70 СК України, якою передбачено, що за рішенням суду частка майна дружини може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування є безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно виконавчого листа від 14.06.2010 р., виданого Святошинським районним судом м. Києва, ОСОБА_2 зобов’язаний сплачувати аліменти на двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За змістом ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.
З наданих відповідачем доказів, в тому числі оригіналів квитанцій, убачається, що за період з червня 2010 р. по грудень 2010 р. відповідач сплатив позивачці на утримання дітей 7700,00 грн. (в середньому по 1100,00 грн. у місяць), шляхом перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1, що виходячи з його доходів та обов’язку матері теж утримувати своїх дітей, є достатнім для забезпечення їхнього розвитку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов правильного висновку, що доводи позивачки про підстави збільшення її частки в спільному майні подружжя не є обґрунтованими.
Разом з тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково, суд в порушення вимог ст. 88 ЦПК України, не вирішив питання про розподіл судових витрат, пропорційно до задоволених вимог кожної із сторін.
Виходячи з положень ст. 88 ЦПК України, розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та сплачених нею при звернення до суду сум судового збору -1212,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи -120,00 грн., з . ОСОБА_1 на її користь належить стягнути 606,00 грн. судового збору та 30,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 636,00 грн.
У зв’язку з наведеним рішення суду підлягає зміні, а саме: його резолютивну частину необхідно доповнити вирішенням питання про розподіл судових витрат.
В частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільного боргу рішення суду не оскаржувалось.
Зважаючи на викладене, та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 грудня 2010 р. змінити, доповнивши резолютивну частину рішення наступним.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 636,00 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: