Справа №  2-354/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          04.03.2011 року Подільський районний суд  міста Києва

          в складі:

головуючого - судді                  Захарчук С.С.

при секретарі -                           Совівській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Зазначала, що 26 грудня 2001 року між нею та відповідачкою було укладено договір довічного утримання.

Відповідно до умов зазначеного договору вона зобов’язалася на умовах довічного утримання передати у власність відповідачки квартиру АДРЕСА_1, а відповідачка зобов’язалася утримувати її, виплачувати їй допомогу у розмірі 150 грн., надавати комплекс послуг по прибиранню, поточному ремонту квартири, доставці продуктів харчування та догляду.

Посилаючись на те, що відповідачка свої зобов’язання по її догляду виконує неналежним чином, починаючи з 13 березня 2004 року вона змушена була поновити договір на обслуговування самотніх непрацездатних громадян, просила розірвати договір довічного утримання та повернути їй у власність квартиру АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов з викладених у ньому підстав та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача проти позову заперечили та просили у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що ОСОБА_2 сумлінно виконувала свої зобов’язання за договором довічного утримання: надавала матеріальну допомогу у розмірі 150 грн. щомісяця, з липня 2005 року на вимогу ОСОБА_1 надавала допомогу у розмірі 250 грн. щомісяця, доставляла продукти харчування, відвідувала у лікарні, на вихідних прибирала у квартирі, сплачувала комунальні послуги за необхідністю. З грудня 2008 року ОСОБА_1 почала неприязно ставитися до неї, а в грудні 2009 року вигнала її, не відповідала на телефонні дзвінки та не відчиняла двері, коли вона приїжджала, налагодити стосунки з позивачем їй не вдалося. За повідомленням сусідів позивачки їй стало відомо, що до останньої ходить невідомий молодий чоловік, у зв’язку з тим, що у неї виникли підозри про неправомірні дії з боку невідомих осіб відносно позивачки, вона змушена була звернутися до Генеральної прокуратури України для проведення відповідної перевірки.

Свідок ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_1 особисто не знає та є знайомою ОСОБА_2 Зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що остання допомагає ОСОБА_1, бачила як ОСОБА_2 купувала продукти ОСОБА_1 Зі слів ОСОБА_2, коли остання приїхала провідати ОСОБА_1 позивачка забрала всі привезені нею речі та вигнала.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що є працівником Територіального центру соціального обслуговування, допомоги та захисту одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених Подільського району м. Києва, між територіальним центром та ОСОБА_1 укладено договір на обслуговування одинокого непрацездатного громадянина, який діє з березня 2004 року. Вона особисто відвідує позивачку два рази на тиждень – у середу та п’ятницю. До її обов’язків належить прибирання квартири один раз на тиждень – у середу, доставка продуктів харчування, ліків, оплата комунальних послуг, відвідування у лікарні та ні. Про те, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання їй не було відомо, позивачка їй про це не розповідала та про зазначений договір їй стало відомо лише влітку 2010 року, після повідомлення про існуючий договір матір’ю відповідачки. З умовами договору довічного утримання вона не знайома та їй не відомо чи виконує ОСОБА_2 свої обов’язки за цим договором.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1, яку знає три роки. Зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що до того, як у позивачки зникли гроші, відносини між сторонами були добрі. У подальшому ОСОБА_2 не заперечувала, що брала гроші у позивача та їх повернула. Після цього випадку відносини між ОСОБА_1 і            ОСОБА_2 погіршилися. Останній раз, коли ОСОБА_1 перебувала у лікарні, ОСОБА_2 не приходила її провідувати. Також вказала на те, що вона з ОСОБА_1 інколи ходила купувати продукти, оплачувати комунальні послуги.

До того ж, зазначила, що бачила як до ОСОБА_1 ходить молодий чоловік, позивачка їй пояснила, що вона знає його сім’ю, а він їй допомагає.

Про те, чи виконує свої обов’язки за договором ОСОБА_2 належним чином чи не належними вона вказати не може.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що 26 грудня 2001 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання (а.с. 6).

Відповідно до п. 1 зазначеного договору ОСОБА_1 передала на умовах довічного утримання у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 зобов’язалася повністю за свій рахунок довічно утримувати           ОСОБА_1, надаючи їй матеріальне забезпечення у вигляді комплексу послуг по доставці продуктів харчування та догляду, надання необхідної допомоги по прибиранню та поточному ремонту квартири, виплачувати щомісячно до смерті ОСОБА_1 допомогу в розмірі 150 грн. (п. 5 договору довічного утримання).

Відповідно до ст. 425 ЦК УРСР, який був чинний на час укладення спірного договору, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як убачається зі змісту спірного договору відповідачка зобов’язалася довічно утримувати позивачку, надаючи їй матеріальне забезпечення у вигляді комплексу послуг по доставці продуктів харчування та догляду, надання необхідної допомоги по прибиранню та поточному ремонту квартири, виплачувати щомісячно до смерті ОСОБА_1 допомогу в розмірі 150 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачка свої зобов’язання по догляду за нею виконує неналежним чином, а останнім часом взагалі не виконує, оскільки відповідачка виконувала свої обов’язки неналежним чином, рідко з’являлася у її квартирі, а останнім часом взагалі не з’являється до неї, тому вона змушена була 12 березня 2004 року укласти договір на обслуговування непрацездатного громадянина з Територіальним центром соціального обслуговування, допомоги та захисту одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених Подільського району м. Києва.

Частиною першою ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 58-59 ЦПК України докази повинні бути належними та допустимими.

Належних доказів того, що відповідачка неналежним чином виконує свої обов’язки по договору довічного утримання суду не надано.

Так, суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_4, оскільки остання пояснила, що про договір довічного утримання, укладений між позивачем та відповідачем, їй не було відомо до літа 2010 року, з умовами спірного договору вона не знайома та про те чи виконує ОСОБА_2 свої обов’язки за цим договором їй невідомо.

Одночасно пояснила, що згідно з угодою на обслуговування непрацездатного громадянина з Територіальним центром соціального обслуговування, допомоги та захисту одиноких пенсіонерів, інвалідів та малозабезпечених Подільського району м. Києва, укладеною між ОСОБА_1 і Територіальним центром вона особисто відвідує позивачку два рази на тиждень – у середу та п’ятницю. До її обов’язків належить прибирання квартири один раз на тиждень – у середу, доставка продуктів харчування, ліків, оплата комунальних послуг, відвідування у лікарні та ні. (а.с. 12-14).

До того ж, свідок ОСОБА_5 не змогла вказати належним чи неналежним чином               ОСОБА_2 виконує свої обов’язки за договором довічного утримання.

Крім того, ні в позовній заяві, ні в пояснення, наданих представником позивача, не вказано чітко в чому полягало неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором довічного утримання.

Заперечуючи проти позову, відповідачка вказувала на те, що свої обов’язки за спірним договором виконувала належним чином, сплачувала матеріальну допомогу, купувала продукти харчування, ліки, проводила ремонтні роботи, ремонт сантехніки, установку омофону, прибирала у квартирі, прала білизну, заклеювала вікна на зиму, сплачувала комунальні платежі за необхідністю, відвідувала ОСОБА_1 у лікарні.

На підтвердження своїх заперечень проти позову відповідачкою було надано щоденник, який підписаний і ОСОБА_2, і ОСОБА_1, (а.с. 74-101) з якого вбачається, що починаючи з 2001 року до червня 2005 року відповідачка сплачувала щомісячно позивачу по 150 грн. допомоги по договору, а з липня 2005 року до грудня 2009 року – по 250 грн.

Крім того, щомісяця, починаючи з грудня 2001 року до грудня 2009 року                ОСОБА_2 купувала ОСОБА_1 продукти харчування, періодичність покупок, види продуктів харчування, які купувалися та сума відображені у зазначеному щоденнику.  

До того ж, зі змісту зазначеного щоденнику вбачається, що крім покупок продуктів харчування, відповідачка купувала позивачу ліки (а.с. 92, 95, 96, 97, 98, 99, 100) та проводила ремонти сантехніки та приладів у квартирі (а.с. 89, 92, 95, 97).

Одночасно, заперечуючи проти позову відповідачка вказала, що у грудні 2009 року позивачка вигнала її, перестала відповідати на телефонні дзвінки, двері їй не відчиняла. Зі слів сусідів ОСОБА_1 їй стало відомо, що приходить невідомий молодий чоловік, у зв’язку з чим вона була змушена звернутися до Генеральної прокуратури України для проведення перевірки по встановленню місця знаходження позивачки та осіб, які приходять до ОСОБА_1 (а.с. 29-31).

Відповідно до листа начальника Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві        ОСОБА_2 було повідомлено, що по суті її звернення з гр. ОСОБА_7 було проведено профілактичну бесіду (а.с. 123).

Разом з тим, суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_3, оскільки вони ґрунтуються виключно на свідченнях ОСОБА_2

Відповідно до п. 10 договору довічного утримання договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку відмови від добровільного розірвання – в судовому порядку.

Оскільки ОСОБА_1 перестала приймати допомогу від ОСОБА_2, не відповідає на її телефонні дзвінки та не впускає останню у квартиру, налагодити стосунки ОСОБА_2 з ОСОБА_1 не змогла, до того ж, у своїх усних та письмових поясненнях, представник позивача вказала на те, що візити відповідача до позивача стали тягарем для обох сторін (а.с. 103-105), суд дійшов висновку про те, що позивачка в односторонньому порядку відмовилася від договору довічного утримання, а в силу положень ст. 755 ЦК України одностороння відмова відчужувача від договору довічного утримання не є підставою для його розірвання, тому правових підстав для задоволення позову немає.

Керуючись ст. 425 ЦК УРСР, ст. ст. 525, 526, 755 ЦК України, ст. ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 224, 225, 228, 233 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          СУДДЯ                                                                                     Захарчук  С.  С.