Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2008 р.                                                                Справа № 14/691-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.,

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників сторін:

позивача - Афанасьєва О.Ю. (дов. № 1/5490 від 08.11.2007 р.)

відповідача - Кривенко О.С. (дов. № 1/195 від 14.01.2008 р.)

третьої особи - Макотренка В.П. (дов. № 175/07-10 від 14.01.2008 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми (вх. № 3663 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 14.11.07 р. по справі № 14/691-07

за позовом Сумської виправної колонії № 116 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Сумській області (м. Суми)

до Підприємства Сумської виправної колонії № 116 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Сумській області (м. Суми)

третя особа Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми

про зобов'язання вчинити певні дії, -

встановила:

У листопаді 2007 року Сумська виправна колонія № 116 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Сумській області звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до Підприємства Сумської виправної колонії № 116 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Сумській області про визнання боргового зобов'язання перед Управлінням Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми (третя особа) в сумі 155 287,52 грн., як недоїмку зі страхових внесків за відповідачем.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14 листопада 2007 року по справі № 14/691-07 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено. Визнано боргове зобов'язання перед Управлінням Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми в сумі 155 287,52 грн., як недоїмку зі страхових внесків за Підприємством Сумської виправної колонії № 116 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Сумській області. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Третя особа з рішенням суду першої інстанції не погодилась, звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 14.11.2007 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. На думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, які мають значення для вирішення спору по суті, а висновки викладені в судовому рішенні не відповідають обставинам справи.

Позивач та відповідач письмові пояснення або заперечення по апеляційній скарзі не надали.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши представника третьої особи Макотренка В.П., який підтримав апеляційну скаргу, представника позивача Афанасьєва О.Ю та представника відповідача Кривенко О.С., які просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Сумської області виходив з того, що згідно з наказом МВС України № 630 від 17.11.1992 р. на базі лікувально-трудового профілакторію УС 319/П-24 з 1 січня 1993 року організована установа по виконанню покарань загального режиму утримання спецконтингенту УС 319/116, задачі, цілі та функції якої регламентувалися наказами МВС України.

Установа по виконанню покарань здобула статус бюджетної установи, але для забезпечення спецконтингенту роботою всередині установи згідно рішення МВС  України № 352 від 04.06.1994 р. було засновано самостійну госпрозрахункову ділянку, яка в своїй діяльності керувалась Законом України "Про державне підприємство України". Виходячи з специфіки діяльності в установі були відкриті окремі розрахункові та поточні рахунки як по бюджету так і по підприємницькій діяльності.

Згідно з рішенням Сумської міської ради народних депутатів від 08.02.1996 р. № 90-р підприємство установи по виконанню покарань УС 319/116 управління Внутрішніх справ України у Сумській області зареєстровано як окремий суб'єкт підприємницької діяльності, як в органах державної влади, так і в податковій інспекції м. Суми під ідентифікаційним кодом суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств, установ та організацій 08680796.

У зв'язку з виходом системи виконання покарань з підпорядкування МВС України в окремий Державний Департамент з питань виконання покарань, наказом ДДУПВП № 165 від 29.11.1999 р. установа по виконанню покарань перейменована в Сумську виправну колонію № 116 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Сумській області, а 21.04.2000 р. підприємство установи було перереєстроване в органах Статистики і змінило назву на Державне Підприємство Сумської виправної колонії № 116 управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Сумській області.

У зв'язку з неналежним ставленням до своїх посадових обов'язків колишнім головним бухгалтером установи, відповідач не був зареєстрований як страхувальник в територіальних органах Пенсійного фонду України у визначені законом строки.

До травня 2004 року колишні робітники бухгалтерії відповідача вели облік виплат (доходу) зареєстрованих осіб, нараховували, обчислювали страхові внески окремо від бюджетної діяльності, але подавали звітність до Пенсійного фонду України і сплачували страхові внески через позивача (за ідентифікаційним кодом 08565115), що є грубою помилкою у визначенні платника вказаних страхових внесків.

На думку суду першої інстанції, позивач не сплатив вказані внески до Пенсійного фонду України з причин того, що за штатним розписом не мав відповідних штатів, які мав відповідач, і це призвело до нарахування штрафних санкцій Управлінням Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми безпосередньо на позивача, а не на відповідача, як це зобов'язує законодавство України.

06.04.2004 р. відповідач був зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми. Внаслідок того, що заборгованість (недоїмка) відповідача (ідентифікаційний код 08680796) відображена по коду 08565115, тобто по коду позивача, Управління Пенсійного фонду України визнало борг в сумі 155 287,52 грн. за позивачем.

Згідно з пунктом 5 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" у разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій". На думку місцевого господарського суду, на даний момент склалася ситуація, при якій одна юридична особа (позивач) розраховується за борги іншої юридичної особи (відповідача), чим спричиняються матеріальні збитки як позивачу, так і державі в цілому.

З урахуванням вимог пункту 7 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. (надалі –Закон), в якій зазначено, що передача платниками страхових внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування третім особам, крім випадків, передбачених законодавством, забороняється та статті 96 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач, як юридична особа повинен самостійно нести відповідальність за своїми зобов'язаннями, у тому числі і перед фондами усіх рівнів.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, тому є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу  господарський суд оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору. Так, матеріалами справи підтверджується, що Сумська виправна колонія № 116 управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Сумській області (ЄДПРОУ 08565115) зареєстрована в Управлінні Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми з 04.07.1991 р., з моменту реєстрації звітувала до останнього як самостійна юридична особа. Кредиторська заборгованість позивача станом на 01.01.2004 р. в сумі 155 287,52 грн. утворилась внаслідок порушення строків сплати страхових внесків перед Управлінням Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми, самостійно задекларованих у звітності. Існуюча заборгованість позивача визнана за ним та стягнута в судовому порядку.

Слід зазначити, що Підприємство Сумської виправної колонії № 116 Управління Державного департаменту в питань виконання покарань у Сумській області (ЄДПРОУ 08680796) також зареєстровано в Управлінні Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми з 06.04.2004 р. та з моменту реєстрації звітувало до останнього як самостійна юридична особа.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 Закону позивач та відповідач є страхувальниками, по яким ведеться окремий облік з моменту їх реєстрації в органах Пенсійного фонду України.

Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі.

Згідно з частиною 7 статті 106 Закону передача платниками страхових внесків своїх обов'язків із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування третім особам, крім випадків, передбачених законодавством, забороняється.

Отже, позивач, як юридична особа повинен самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями, оскільки уступка боргового зобов'язання на користь третьої особи - відповідача заборонена спеціальним Законом в сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 3.5 статті 3 Статуту відповідача підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави, Державного департаменту України з питань виконання покарань, управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Сумській області.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

На думку заявника апеляційної скарги, суд першої інстанції безпідставно прийняв рішення про визнання боргового податкового зобов'язання позивача перед Пенсійним фондом України в Ковпаківському районі м. Суми за відповідачем, оскільки підприємство не несе відповідальності за борговими зобов'язаннями колонії ні за Законом, ні за судовим рішенням від 15.10.2007 р., що набрало законної сили, ні за своїм Статутом.

Слід зауважити, що постановою господарського суду Сумської області від 15.10.2007 р. по справі № АС 16/512-07 за позовом Сумської виправної колонії № 116 управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Сумській області до Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми про зобов'язання вчинити певні дії та визнання боргового зобов'язання перед управлінням Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми в сумі 155 287,52 грн., як недоїмку зі страхових внесків яка виникла до 01.01.2004 р. за Підприємством Сумської виправної колонії № 116 управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Сумській області, у задоволенні позову відмовлено. Зазначена постанова суду набрала законної сили.

Господарський суд Сумської області при винесенні оскаржуваного рішення не врахував положення статті 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як правомірно зазначає третя особа, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні визнав боргове зобов'язання перед Управлінням Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми в сумі 155 287,52 грн. як недоїмку зі страхових внесків за відповідачем. Однак відповідно до особового рахунку позивача, борг цією установою був самостійно задекларований до 01.01.2004 р., що фактично свідчить про те, що дана заборгованість є збором на обов'язкове державне пенсійне страхування. Позивач в своїх податкових деклараціях самостійно визначив суми зобов'язань по збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. А відповідно до частини 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Отже, позивач фактично своїм позовом оскаржив самостійно задекларовані зобов’язання, що в силу закону не оскаржуються.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те,  що суд першої інстанції допустив порушення норм чинного законодавства, визнавши боргове зобов'язання за іншим, ніж його задекларувало, підприємством, безпідставно визнав суму боргу двох підприємств перед однією державною установою, оскільки, позивач самостійно визначив суми в звітах,  не сплатив їх, хоча зобов'язаний, а відповідач повинен сплатити борг в силу судового рішення, що оскаржується.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм чинного законодавства призвело до прийняття судом першої інстанції невірного рішення, що дає підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення господарського суду Сумської області від 14 листопада 2007 року по справі № 14/691-07.

На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 14 листопада 2007 року по справі № 14/691-07 скасувати та прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Головуючий суддя                                                                    Демченко В.О.  

Суддя                                                                               Такмаков Ю.В.  

Суддя                                                                               Барбашова С.В.