Справа № 2-324/11                                                                      

Р І Ш Е Н Н Я

                                                         І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

  25 травня 2011 року                                                        

                                               Кіровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді                                      Волкова Н.Ю.

при секретарі                                              Ярусової О.В.

за участю позивача                                    ОСОБА_1

представника відповідача                       Марченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в  приміщенні суду у місті Кіровське Донецької області цивільну справу за позовом    ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу»  про  відшкодування     моральної    шкоди, спричиненої  професійним захворюванням, -

                                                в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 04 травня 2011 р. звернувся до Кіровського міського суду з  позовом до ПАТ “ ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу»     про відшкодування моральної шкоди у розмірі 60.000 грн., посилаючись на те, що він з 09 червня 1983 до 20 квітня 2007 р., тобто майже 24 роки працював у відповідача електрослюсарем, прохідником, машиністом гірнично-виємних машин, гірничим робітником по ремонту гірничих виробіток з повним робочим днем під землею та 18 грудня 2008 р. Донецькою обл. МСЕК №3 йому вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 60% в зв’язку з професійним захворюванням безстроково –  пневмоконіозом, що відповідає третій групі інвалідності   та із врахуванням супутніх загальних захворювань  був визнаний інвалідом другої групи з датою переогляду 18 грудня 2010 р. При переогляді 09 грудня 2010 р. ОСОБА_1 вдруге була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 60% в зв’язку з професійним захворюванням безстроково –  пневмоконіозом, що відповідає третій групі інвалідності   та із врахуванням супутніх загальних захворювань  був визнаний інвалідом першої групи безстроково. Професійне захворювання було спричинене тяжкими умовами праці на підземних роботах на вугільних підприємствах у сукупності з недосконалістю технологічних процесів видобутку вугілля, запиленістю повітря робочої зони, несприятливим мікрокліматом, тяжкою фізичною працею, де він працював тривалий час  , внаслідок чого  в теперішній час його постійно турбують   кашель, задуха, болі у грудині, утруднене дихання навіть при незначному навантаженні, загальна слабкість, через що він вимушений приймати ліки,  що спричиняє йому фізичні та моральні страждання, бо він не може займатися   фізичною працею,   виконувати звичайну чоловічу роботу у сім’ї :  не може проводити ремонт в квартирі,   що принижує його, через що він став неврівноваженою, дратівливою людиною. Він розуміє, що покращення здоров’я неможливе, так як воно не поліпшується, він практично не виходить з дому,  не ходить в гості, оскільки почувається незручно серед чужих людей через приступи кашлю та задухи, відчуває, що з ним неприємно бути іншим людям, через що коло його спілкування значно зменшилось, він почуває себе відірваним від життя.   Моральну шкоди він оцінює у 60.000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що  моральна шкода йому спричинена тим, що він відчуває болі в грудях, кашель та задуху. Він   вимушений через стан здоров’я рідше зустрічатися з друзями .  До того ж, він не може виконувати ніякої чоловічої хатньої роботи, пересунути меблі в квартирі, провести ремонт в квартирі, він навіть з трудом рухається, що засмучує його.    Він ставить питання про стягнення моральної шкоди за втрату професійної працездатності, втраченої внаслідок професійного захворювання, оскільки при цьому відповідач не забезпечував безпечні умови праці, а він вимушений був працювати, щоб належно забезпечити матеріально сім’ю. Свої моральні страждання оцінює у 60.000 грн. з розрахунку 1000 грн. за 1% втрати професійної працездатності. Він вважає, що й частина його загальних захворювань також виникли через характер праці, а тому буде доводити їх зв’язок з професійним захворюванням. Вказані кошти не є значними для відповідача, а він хоча й отримує безкоштовну путівку та на супроводжуючого його повинен доплачувати, що не має змоги здійснити зі своєї пенсії та щомісячних страхових виплат, розмір яких у сукупності дорівнює 4000 грн.

Представник відповідача Марченко В.М. позов не визнала , посилаючись на те, що  позивач був обізнаний про особливо тяжкі умови праці, проте добровільно тривалий час працював в умовах шкідливого виробництва для одержання пов’язаних з цим компенсацій та пільг. Шахта забезпечувала працівників всім необхідним та застрахувала їх на випадок професійного захворювання, через що позивач одержав у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань  одноразову допомогу та одержує щомісячні виплати. Таким чином, позивачу відшкодовується спричинена йому шкода через часткову втрату професійної працездатності. Наявність факту моральної шкоди, як психічного стану особи  може бути встановлено тільки висновком медико-соціальної експертної комісії та відносно позивача не встановлено, через що відсутні підстави відшкодування моральної шкоди. В позові просила відмовити, оскільки підприємство не порушувало трудові права позивача, а позивач повинен був   слідкувати за своїм здоров’ям та берегти його, а не працювати після призначення пенсії на підземних роботах ще 8 років. Крім того, пропустив 3-х місячний строк звернення до суду, що є однією з підстав відмови в позові.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,    з 20 років, тобто з червня 1983 р. , одразу після проходження служби в Рядах Радянської Армії з 1981р. до 1983 р., пішов працювати на ВАТ “Шахта “Комсомолець Донбасу” незважаючи на те, що в 1981 році закінчив Таганрогський авіаційний технікум, після закінчення якого деякий час працював слюсарем на Таганрогському механічному заводі. Після приходу на роботу на шахту “Комсомолець Донбасу”, позивач лише два місяці працював на поверхні  поставником кріпильних матеріалів, а з 17 серпня 1983 р. почав працювати на підземних роботах   з повним робочим днем під землею: електрослюсарем, прохідником, машиністом гірнично-виємних машин, гірничим робітником по ремонту гірничих виробіток; 20 квітня 2007 р.  звільнився за власним бажанням у зв’язку з переходом на пенсію (що була призначена йому у вересні 2002 році),  ,  а в цілому біля 24 років працював на   роботах з повним робочим днем під землею, тобто на роботах, передбачених Списком №1 виробництв, робіт, професій і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, як роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, навіть при умові  забезпечення процесу видобутку вугілля найсучаснішими технологічними процесами. Саме тому працівникам , зайнятим на роботах з повним робочим днем під землею, діючим трудовим законодавством надається ряд пільг, в тому числі у вигляді скороченого робочого часу, додаткових відпусток,  підвищених розмірів тарифних ставок, зменшенню віку  для переходу на пенсію за віком, пільгових умовах обчислення різного роду пенсій. ОСОБА_1 за власним бажанням пропрацював у офіційно визнаних на державному рівні та всім відомим особливо шкідливих умовах праці на протязі 23 років 10 місяців 12 днів, в тому числі 4 роки 7 місяців після призначення пенсії, не приділяючи при цьому достатньо уваги власному здоров’ю   задля  забезпечення добробуту своєї сім’ї, не звертаючи уваги на негативні фактори умов праці.

Отож, те, що умови праці були дуже тяжкими є скоріше закономірним, передбаченим, дуже відомим  для позивача  з перших днів його трудової діяльності, чим чимось неочікуваним, бо саме в цих добре відомих йому тяжких умовах праці він за власним бажанням працював біля 24 років,   не зважав на вияви починаючої хронічної професійної хвороби, яка не виникає раптово, не захоплює зненацька; працював, доки дозволяли лікарі після проходження передбачених законодавством періодичних медичних оглядів навіть після переходу на пенсію.

За висновком лікарсько-експертної комісії  Донецької обласної лікарні профзахворювань №3788 від 17 жовтня 2008 р. професіями, що обумовили розвиток професійного захворювання, слід вважати професії поставник крипільних матеріалів, електрослюсар підземний, прохідних машиніст гірничо-виємних машин, гірничий робітних по ремонту гірничих виробок  пропорційно відпрацьованого в них часу.

18 грудня 2008 р. Донецькою обл. МСЕК №3 ОСОБА_1 вперше була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 60% в зв’язку з професійним захворюванням  – пневмоконіоз, що відповідає третій групі інвалідності від професійного захворювання із датою переогляду 18 грудня 2010 р. та з урахуванням супутніх загальних захворювань встановлена друга група інвалідності із зазначенням можливості виконання легкої праці.

У відповідності з актом розслідування хронічного професійного захворювання   від 27 листопада 2008р.  професійне захворювання виникло через недосконалість технологічних процесів видобутку вугілля та тривалої праці в умовах діяння шкідливих факторів виробництва, запиленим повітрям на робочому місці, перевищуючим припустимі норми.

Умови праці відповідача викладені в інформаційній довідці праці робітника при підозрі в нього професійного захворювання від 27 серпня 2008 р., в якій зазначено, що запиленість повітря перевищувала норму, мало фіброгенну дію на організм, доволі великий відсоток ручної праці,  що свідчить про недотримання відповідачем вимог діючого законодавства по охороні праці.

За висновком   висновком лікарсько-експертної комісії обласної клінічної лікарні профзахворювань №3788 від 17 жовтня 2008 р., позивачу протипоказана робота в підземних умовах, в контакті з пилом, токсичними газами,  в несприятливих мікроклиматичних умовах, тяжка фізична праця;   відповідно до тієї ж довідки, у позивача окрім професійного захворювання, яким є пневмоконіоз: антракосілікатоз, інтертиціальна форма, бронхіт, легенева недостатність другого ступеня , є численні загальні захворювання, до яких належать енцефаломіелопатія с тетрапарезом, сенсетивнчй атаксією, диартрією; хронічний кохлеоневрит з невеликим ступенем зниження слуху.

Отже, у позивача за наслідками професійної хвороби встановлена третя група інвалідності, що є працездатною, що об’єктивно спростовує твердження позивача про неможливість виконання ним хатньої роботи саме через професійну хворобу, котру ніякий законодавчий акт до тяжкої не відносить.

 09 грудня 2010 р. Донецькою обл. МСЕК №3 ОСОБА_1 вдруге (повторно) була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 60% в зв’язку з професійним захворюванням  –пневмоконіоз, що відповідає третій групі інвалідності від професійного захворювання безстроково та з урахуванням супутніх загальних захворювань встановлена перша група інвалідності з потребою в постійному сторонньому догляді. З вказаної довідки випливає, що потреба стороннього догляду позивача випливає з його загального захворювання, а тому відповідач не повинен нести витрати на моральну шкоду, що не випливає з професійного захворювання.

За висновком   висновком лікарсько-експертної комісії обласної клінічної лікарні профзахворювань №2134 від 05 листопада 2010 р., позивачу протипоказана робота в підземних умовах, в контакті з пилом, токсичними газами,  в несприятливих мікроклиматичних умовах, тяжка фізична праця;   відповідно до тієї ж довідки, у позивача окрім професійного захворювання, яким є пневмоконіоз: антракосілікатоз, інтертиціальна форма, хронічне обструктивне захворювання легенів третьої стадії, легенева недостатність другого ступеня , є численні загальні захворювання, до яких належать вялотекучий розсіяний енцефаломіеліт з легким бульварним синдромом, помірним нижнім парапарезом, вираженим атактичним синдромом, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, хронічна двостороння сенсоневральна туговухість з легким ступенем зниження слуху

Пояснення позивача про те, що він не може виконувати роботу по дому  підтверджені висновком МСЕК від 09 грудня 2010 р. (тобто повторного огляду), коли позивачу встановлена перша група інвалідності через загальні захворювання та він потребує саме через це стороннього догляду, хоча за професійним захворюванням залишена все ті ж 60% втрати професійної працездатності, що відповідають третій групі інвалідності від професійного захворювання,   позивач міг до повторного переогляду (навіть при встановлені йому другої групи від загального захворювання  18 грудня 2008 р.) виконувати легку працю, в тому числі і хатню роботу, яка   ніякими законодавчими  не віднесена до тяжких, що підтверджено висновком МСЕК.

Правовідносини сторін регулюються ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, за якою  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р., відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України  покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності, за наявності порушення прав працівника в сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя та здоров’я умовах, яке призвело до його  моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно до ч.1 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких ч.2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Судом встановлено, що позивач працював у ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу»,що в цей час  відповідно до довідки АБ 285599 від 06 травня 2011 р. з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) носить назву «Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу», яке створене для підземного видобутку вугілля і умови праці під землею є небезпечними та шкідливими. Втрата часткової працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання ним трудових обов’язків, що свідчить про те, що роботодавець не створив нешкідливі умови праці.

Суд вважає, що позивачу    заподіяна моральна шкода  умовами виробництва внаслідок втрати ним частково професійної працездатності через те, що його непокоять болі в груді, кашель, задуха та слабкість,   які він усуває за допомогою ліків , вимушений періодично лікуватися, що обмежує умови праці та порушує нормальні життєві зв’язки. Дана моральна шкода підлягає відшкодуванню. Проте, суд не вважає, що відповідач повинен відшкодовувати моральну шкоду, що виникла внаслідок встановлення позивачу першої групи інвалідності та необхідності через це стороннього догляду, оскільки дані негативні наслідки для організації життя позивача виникли не через професійне захворювання, не знаходяться в причинному зв’язку з професійним захворюванням , виникли через загальні хвороби і відповідач не винен в їх виникненні.

На погляд суду, позивач не пропустив тримісячний строк позовної давності, встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України, оскільки моральні страждання внаслідок стійкої втрати мною професійної працездатності тривають та продовжуються безперервно з 18 грудня 2008 р.  до теперішнього часу.

Крім того, відповідно до ст. 268 ч.1 п.3 Цивільного кодексу України, позовна давність взагалі не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

 Суд вважає необов’язковим та недоцільним проходження позивачем МСЕК для визначення факту наявності моральної шкоди, проте суд вважає, що визначена позивачу ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% не є показником  розміру спричинених потерпілому моральних страждань, оскільки ні один нормативний акт , напряму пов’язуючи розмір одноразової допомоги та щомісячних виплат у відшкодування шкоди зі ступенем втрати професійної працездатності, не пов’язує з ним  розмір моральних страждань, що оцінюються виключно з фактично спричиненими потерпілому моральними стражданнями (фізичних, психічних, душевних тощо).

На погляд суду, належить відшкодуванню тільки моральні страждання   потерпілого, які виникли внаслідок професійних захворювань. Причому  відшкодування моральної шкоди повинно відповідати конкретним заходам реабілітації по усуненню моральної шкоди.

Позивач пояснив суду, що моральну шкоду він оцінює у 60.000 грн.  , виходячи з 1 тисячі гривень за 1 % втрати професійної працездатності, що, на погляд суду, є надмірною сумою, виходячи з конкретних обставин справи, глибини, характеру , тривалості страждань саме від професійних захворювань, віку позивача, наявності інших загальних захворювань (до яких належать вялотекучий розсіяний енцефаломіеліт з легким бульварним синдромом, помірним нижнім парапарезом, вираженим атактичним синдромом, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, хронічна двостороння сенсоневральна туговухість з легким ступенем зниження слуху).  

 Суд вважає, що  при визначенні розміру моральної шкоди позивачу слід брати до уваги лише заходи реабілітаційного характеру та можливість покращення здоров’я при здійсненні заходів по його реабілітації, виходячи з втрати його професійної працездатності у 60%, яка відповідає по теперішній час третій групі інвалідності та врахувати те, що сторонній догляд за позивачем викликаний не професійною хворобою, а загальними захворюваннями, з яким МСЕК пов’язала встановлення йому першої групи інвалідності.

Згідно з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України   “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких позивач зазнав у зв’язку з втратою ним частково професійної працездатності, а також виходячи із засад  розумності, виваженості та справедливості, позов слід задовольнити частково: на   користь позивача за заподіяну моральну шкоду має бути стягнено з відповідача 18.000 грн., а в решті позову слід відмовити за його необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 15 грн.

Керуючись ст. ст.  153,233, 237-1  Кодексу  законів  про працю України, ст. 268 ЦК України, ст. ст. 212-215, 218   ЦПК України,   суд ,  -  

                                               в и р і ш и в :   

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» про  відшкодування     моральної    шкоди, спричиненої  професійним захворюванням, -- задовольнити частково.

Стягнути з відповідача –публічного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу»   на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди грошову компенсацію в розмірі 18.000  (вісімнадцяти тисяч) грн.

У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за їх необґрунтованістю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» на користь держави судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. (вісім грн. 50 коп.) та   оплату витрат з інформаційно- технічного забезпечення розгляду справи    у сумі 15 грн. (п’ятнадцять) грн.

     На  рішення  суду може бути  подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення.  Особи,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання  апеляційної скарга , якщо вона не була подана. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

            Суддя:                                                                       Волкова  Н.Ю.