Справа №  2-а-521/11  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ    

17 лютого 2011 року                                                                              м.  Апостолове

Суддя Апостолівського районного суду Дніпропетровської області  Чумак Т. А., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення  Апостолівської РДА про визнання дій  протиправними та стягнення допомоги на оздоровлення,

                                                              встановила:

            Позивач звернулася до суду з даним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Апостолівської РДА, посилаючись на те, що вона являється  учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом 3-ї групи. Відповідно до ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу щорічно повинна надаватися грошова допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на момент виплати. У 2010 році відповідач провів виплату допомоги на оздоровлення у  розмірі 90 гр., недоплата становить 3386 гр.  Просить позов задовольнити, визнати протиправними дії відповідача щодо не повної виплати коштів на оздоровлення, стягнути з відповідача недоплачену допомогу на оздоровлення  в сумі 3386 гр. та зобов’язати відповідача надалі виплачувати вказану допомогу в розмірі, передбаченому діючим законодавством.

           Відповідачем 21.01.11 року подано заперечення на позов, в яких зазначено, що відповідачем згідно постанови КМУ від 12.07.05 року № 562 виплачено позивачу допомогу на оздоровлення у розмірі 90 гр. Вважає, що позивач не має права на отримання допомоги на оздоровлення  у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, оскільки позивач отримав допомогу в розмірі, що передбачено діючим законодавством.

Вивчивши  матеріали справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи,  встановила наступне.

          Позивач є  особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 16.04.93 року Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, та є інвалідом 3-ї групи, захворювання пов’язано з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується  довідкою серії НОМЕР_2 виданої обласною МСЕК № 4  01.04.93 року.

Згідно довідки відповідача позивач як ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС у 2010 році отримав допомогу  на оздоровлення у  розмірі 90 гр.

При вирішенні питання  щодо протиправності дій відповідача по  визначенню розміру та виплаті щорічної державної допомоги на оздоровлення учаснику ліквідації на Чорнобильській АЕС, виходжу з наступного.

Ст.3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров»я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи»від 28.02.91 зі змінами та доповненнями року щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 3-ї групи учасникам ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС першої категорії в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат (ч.4); щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення (ч.5); розмір мінімальної плати визначається на момент виплати.

Дію  ч.ч.4, 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи»із змінами і доповненнями на 2007 рік,  зупинено п. 30 ч.1 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.06 року, який рішенням Конституційного Суду України від 09.07.07 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.07 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 року.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для суду при розгляді ним позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії законів, що визнані неконституційними.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, вважаю, що у 2010 р. виплата допомоги на оздоровлення здійснювалась відповідачем із порушенням спеціального законодавства.

Приходжу до висновку, що дії відповідача щодо виплати позивачу щорічної грошової допомоги у 2010 р. на оздоровлення  у розмірі, встановленому не Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», а підзаконними нормативними актами, є протиправними, оскільки такі дії призвели до істотного звуження прав позивача.

Таким чином, позивачу належало до виплати у 2010 р. відповідачем щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії в розмірі 4 мінімальних заробітних плат на момент виплати згідно ч.ч.4,5,7 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи». Встановлено, що відповідачем у 2010 році було виплачено позивачу допомогу на оздоровлення у розмірі 90 гр., тобто у меншому розмірі, ніж передбачено вищевказаним законом України,  тому вважаю, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана допомога у розмірі  3598 гр., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду даної справи – 922 гр.  з урахуванням виплаченої суми допомоги (922 гр.х4- 90 гр.=3598 гр.).

Вважаю, що посилання відповідача на розмір щорічної допомоги на оздоровлення в сумі 90 гр., який встановлено постановою КМУ від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не на ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи»,  є безпідставним та необґрунтованим, оскільки діючий Закон має вищу юридичну силу відносно постанов Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.05 року, якою керувався відповідач при виплаті позивачу допомоги на оздоровлення, встановлено конкретний розмір виплат у визначеній сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», яким встановлено розмір таких виплат як кратну величину стосовно розміру мінімальної заробітної плати на час виплати. Даним Законом (статті 62 та 67) Кабінету Міністрів України надано право проводити лише роз’яснення порядку застосування цього Закону та підвищувати розміри доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом, відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, але не зменшувати їх та встановлювати у твердій сумі, що не відповідає Закону.

Враховуючи протиправність дій відповідача, з метою захисту прав позивача від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, приходжу до висновку про необхідність захисту цих прав шляхом стягнення з відповідача на користь позивача  вищевказаної суми.

Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України вважаю за необхідне для повного захисту прав позивача вийти за межі заявлених позовних вимог та стягнути з відповідача допомогу на оздоровлення у розмірі 3598 гр.,  а не у розмірі, зазначеному у позовній заяві, оскільки позивачем допущено помилку при обрахуванні розміру вказаного виду допомоги.

Вважаю безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплати допомоги на оздоровлення у розмірах, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи», оскільки органи державної влади не можуть посилатися  на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України. Право позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено законом. Оскільки таке право декларовано державою, то держава через створені нею органи –в даному випадку органи соціального захисту населення і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті допомоги саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов’язків (справа «Кечко проти України», рішення від 08.11.2005 р.).  

Позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача в майбутньому здійснювати виплати  допомоги на оздоровлення в розмірі 4-х мінімальних заробітних плат задоволенню не підлягають з наступних підстав.

               Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб"єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.   

               Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

               Таким чином, адміністративний суд не може розглядати вимоги щодо зобов"язання суб"єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв"язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

Вважаю, що позивачем не пропущено строк для звернення до суду, виходячи з наступного.

Так, за правилами ч.1 ст. 99 КАС України адміністративний позов  може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язується  відшкодувати її за пошкодження здоров»я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється не вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я або смертю.

Аналіз зазначених норм матеріального права вказує на те, що строки позовної давності під час вирішення подібних спорів не застосовуються.

Керуючись ст. ст.  2,6,8,9,69,94,104,158-159,183-2  КАС України,  

                                                      постановила:

           Адміністративний позов  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення  Апостолівської РДА про визнання дій  протиправними та стягнення допомоги на оздоровлення частково.  

Визнати протиправними  дії  Управління праці та соціального захисту населення  Апостолівської РДА по визначенню розміру та виплаті щорічної державної допомоги на оздоровлення учаснику ліквідації на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення  Апостолівської РДА на користь  ОСОБА_1  державну допомогу на оздоровлення за 2010 рік в розмірі  3598 гр.  

В іншій частині позову відмовити.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Апостолівської РДА виконати постанову негайно.

На постанову може бути подано апеляцію до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Апостолівський районний суд. Апеляційну скаргу на постанову може бути подано протягом 10 днів з дня отримання стороною копії постанови.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя           Т. А. Чумак