24.05.2011

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 11-190/11                                                                        Головуючій в 1-ої інстанції:

Категорія: ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК України                                                   Курнякова Т.А.

                                                                                               Доповідач: Нікітін Г.В.

                                                                                                    Копія:

У Х В А Л А

і м е н е м       У к р а ї н и

17 травня 2011 року Апеляційний суд міста Севастополя в складі:

Головуючого: Харченка Н.С.,            

суддів: Леся В.И., Нікітіна Г.В.,

за участю прокурора: Аксьонова О.В.,

захисника-адвоката ОСОБА_2,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляції заступника прокурора Балаклавського району м. Севастополя ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_4 на вирок Балаклавського районного суду м. Севастополя від 1 березня 2011 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Джанкоя АР Крим, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, маючого на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, працюючого приватним підприємцем, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

засудженого за:

- ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

- ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Із застосуванням ст. 70 КК України остаточне покарання визначено у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

встановив:  

Вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у скоєні злочинів за наступними обставинами.

У березні 2005 року маючи достовірну інформацію про наявність у громадянина ОСОБА_5 великої суми грошей та його місцезнаходження, ОСОБА_4 вступив в злочинну змову з громадянами ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у виді пособництва, на вчинення розбійного нападу на вказану особу та викрадення у нього грошей.

Близько 10 години 4 березня 2005 року ОСОБА_4., діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою сприяння розбою, групою осіб за попередньою змовою, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я, із застосуванням предмета, який використовувався в якості зброї, вказав ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на будинок АДРЕСА_3, де повинен був знаходитися ОСОБА_5 з великою сумою грошей. Сприяючи здійсненню розбою, шляхом надання інформації, ОСОБА_4 вказав ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на ОСОБА_5, який під’їхав до вказаного будинку і увійшов у АДРЕСА_3. ОСОБА_6, взявши обріз рушниці, разом з ОСОБА_7 увійшли у під’їзд та стали чекати появи ОСОБА_5, який на ліфті спустився на 1-й поверх. При виході ОСОБА_5 з ліфту, ОСОБА_6 напав на останнього, приставивши обріз рушниці до його обличчя та висловив вимогу віддати гроші. Цю загрозу ОСОБА_5 сприйняв реально і передав ОСОБА_6 гроші в сумі 100 тисяч рублів. ОСОБА_7 в цей час знаходився на сходовому майданчику, з метою усунення можливих перешкод, для вчинення розбійного нападу. Побачивши у ОСОБА_5 стільниковий телефон «Giga z 710i», ОСОБА_7 забрав його з ціллю перешкодити ОСОБА_5 вчасно повідомити в правоохоронні органи про вчинений злочин. ОСОБА_7 і ОСОБА_6 з місця злочину зникли.

У червні 2005 року ОСОБА_4, володіючи відомостями про наявність у ОСОБА_9 великої суми грошей, вступив у злочинну змову із ОСОБА_7 та ОСОБА_6, засудженими за цей злочин вироком Кемеровського обласного суду Російської Федерації від 25 липня 2007 року та ОСОБА_1, справу щодо якого закрито у зв’язку зі смертю, про вчинення розбійного нападу на потерпілого.

10 червня 2005 року, реалізуючі план щодо заволодіння грошима ОСОБА_9 в сумі більш 1 мільйона російських рублів, ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_7, а він іншим співучасникам про те, що ОСОБА_9. повертається із роботи до свого помешкання із вказаною сумою грошей. Реалізуючі заздалегідь розроблений злочинний план, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 прибули до будинку АДРЕСА_4, де проживав потерпілий, та біля під’їзду чекали на нього. Однак злочинний намір не довели до кінця, оскільки ОСОБА_9. не приїхав.  

В апеляції прокурор, посилаючись на істотні порушення норм кримінально-процесуального закону, просить вирок суду скасувати, кримінальну справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

Апеляція мотивована тим, що за визнанням підсудним своєї вини суд розглянув справу в порядку ч. 3 ст. 299 КПК. Між тим, в ході допиту ОСОБА_4 пояснив, що йому не було відомо про озброєний напад на потерпілого та викрадення у нього мобільного телефону. Оскільки підсудний визнав свою вину не в повному обсязі, то суд повинен був визначити новий порядок та обсяг дослідження доказів.   

В апеляції засуджений просить вирок суду в частини призначеного йому покарання змінити, призначити покарання із застосуванням ст. ст. 69, 75 КК України.

Апеляція мотивована тим, що за ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК України йому призначено максимальне покарання, однак відповідно до ч. 2 ст. 86 КК України, за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального терміну найбільш суворого виду покарання.

Крім того на думку засудженого суд не врахував, що його участь у злочині щодо ОСОБА_5 незначна, оскільки він не мав наміру вчинити розбійний напад, він лише передав інформацію про його особу. При цьому він не припускав, що інші учасники будуть діяти у відношенні ОСОБА_5 насильницьким і небезпечним для життя і здоров'я чином.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання апеляції, захисника адвоката ОСОБА_2 на підтримання апеляції засудженого, а також перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вирок підлягає зміні з наступних підстав.

Висновок суду про винність ОСОБА_4 у вчиненні злочинів за вказаних у вироку обставин не заперечується і підтверджується сукупністю зібраних у ході досудового слідства і досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку у вироку.

Правильність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_4  сумнівів не викликає і в апеляціях прокурора та засудженого не оспорюється.

          Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Допит підсудного, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань, провадиться обов’язково.

Як видно з протоколу судового засідання підсудний визнав свою вину в повному обсязі. Під час допиту пояснив, що працював на пункті прийому метала і знав, коли привозять гроші за метал і яку приблизно суму. Дану інформацію повідомив товаришу, за що в послідуючому отримав 10% від викраденої суми. Йому повідомили, що крім грошей, у потерпілого забрали стільниковий телефон. В червні 2005 року він працював в автосалоні. 10 числа того ж місяця в автосалоні було продано близько 6 автомобілів. Дану інформацію він повідомив своїм знайомим з ціллю викрадення ними грошей. За вказану інформацію йому пообіцяли 10% від викраденої суми. Між тим власник салону з грошима додому не приїхав. У зв’язку з чим напад не відбувся. Деталі та планування нападу йому не були відомі. Про те що напад буде озброєний та з викраденням стільникового телефону йому відомо не було.    

Відповідно до ч. 5 ст. 27 КК пособником є особа, яка порадами, вказівками сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками.

ОСОБА_4 надав допомогу виконавцям злочину у формі інтелектуального пособництва, тобто вказав на час появи потерпілого ОСОБА_5 з грошима в певному місці. Не зважаючи на те, що ОСОБА_4 був лише пособником, він несе відповідальність за скоєне виконавцями в повному обсязі із застосуванням ч. 5 ст. 27 КК.

Згідно обвинувального висновку за першим епізодом ОСОБА_4 обвинувачувався в пособництві у нападі з ціллю заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством небезпечним для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Заява підсудного в суді про те, що на момент надання інформації ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про об’єкт нападу, він не знав, що напад буде із застосуванням зброї та в наслідок цих дій у потерпілого будуть вилучені не тільки гроші, а й стільниковий телефон, не дають підстави для сумнівів у визнанні ОСОБА_4 своєї вини в повному обсязі.

Матеріалами кримінальної справи підтверджується те, що напад був скоєний із застосуванням зброї та викрадено телефон. Цього факту не заперечував і підсудний.

В судових дебатах та останньому слові він також визнав свою вину та покаявся у скоєному.

У зв’язку з цим, у суду не було підстав для зміни порядку та обсягу дослідження доказів. Колегія суддів також не вбачає підстав для скасування вироку та повернення справи на новий розгляд, на чому наполягає в апеляції прокурор.  

ОСОБА_4 визнано винним у пособництві у нападі з ціллю заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством небезпечним для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК.

Призначивши покарання, суд послався на ст. 691 КК, яка передбачає, що при наявності певних пом’якшуючих та відсутності обтяжуючих обставин, покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідної санкцією статті.

ОСОБА_4 також визнано винним в пособництві у готуванні до нападу з ціллю заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством небезпечним для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 68 КК максимальне покарання за скоєння цього злочину може бути призначено не біль ніж 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Не зважаючи на те, що суд перерахував у вироку пом’якшуючи обставини, необхідні для застосування ст. 691 і ч. 2 ст. 68 КК, однак не в достатній мірі їх врахував, призначивши максимально та близько до максимально допустимих в даному випадку розмірів покарань.

Поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_4 безпосередньої участі у вчиненні розбійного нападу не приймав, а лише наданням інформації про час і місце знаходження потерпілого сприяв скоєнню злочину.

Суд визнає в якості обставин, що пом’якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину ОСОБА_4

Приймаючи до уваги обставини, що пом’якшують покарання, тяжкість злочинів, особу винного, а також те, що з моменту скоєння протиправних дій пройшов значний проміжок часу – 6 років, протягом якого засуджений більш ніж рік перебував під вартою та рік під наглядом кримінально-виконавчої інспекції в порядку виконання попереднього вироку по даній кримінальній справі, злочини скоїв вперше, ні в чому, як до скоєння цих злочинів так і в послідуючому, помічений не був, утворив сім’ю, утримує малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, колегія суддів вважає, що засуджений встав на шлях виправлення, не є небезпечним для суспільства, у зв’язку з чим при призначенні покарання слід застосувати ст. 75 КК із покладенням на нього певних обов’язків, передбачений ст. 76 того ж Кодексу.

Оскільки статтею 77 КК передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, то додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією ч. 2 ст. 187 того ж Кодексу не застосовується.

Відповідно до роз’яснень викладених у п. 61,19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при застосуванні ч. 2 ст. 68, ст. 75 КК посилатися на ст. 69 того ж Кодексу не потрібно.   

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:  

В задоволенні апеляції заступника прокурора Балаклавського району м. Севастополя ОСОБА_3 відмовити.

Апеляцію засудженого ОСОБА_4 задовольнити.

Вирок Балаклавського районного суду м. Севастополя від 1 березня 2011 року стосовно ОСОБА_4 змінити.

ОСОБА_4 вважати засудженим за скоєння злочинів та призначити покарання за:

- ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК України - 5 років позбавлення волі;

- ч. 1 ст. 14, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 187 КК України - 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого більш суворим остаточне покарання визначити ОСОБА_4 у виді 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки.

Покласти на засудженого, згідно ст. 76 КК України такі обов’язки:

-          не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

-          повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання і роботи;

-          періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Міру запобіжного заходу – взяття під варту, скасувати.

Звільнити його з-під варти в Сімферопольському слідчому ізоляторі №15.

В решті вирок залишити без зміни.

Головуючий                                                   Харченко М.С.

Судді                                                            Лесь В.І.

Нікітін Г.В.