Справа № 2-397/11 Головуючий у 1 інстанції:Івасюта Л.В.

Провадження № 22-ц/0390/759/11

Категорія:39 Доповідач: Веремчук Л. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19 травня 2011 року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді  Веремчук Л М

суддів -  Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.

при секретарі   Марчук С.В.,

          з участю:

представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідача  ОСОБА_2          

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до газети «Луцький замок», ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивачів на рішення Луцького міськрайонного суду від 3 березня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Даним рішенням суду в позові ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди  відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст.308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

 Судом встановлено, що  21 січня 2010 року у газеті «Луцький замок» № 3 була надрукована та розповсюджена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої є ОСОБА_5 і яка є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих Інтернет-виданням «Волинська правда». У зазначеній статті автор висвітлює діяльність подружжя позивачів ОСОБА_3 як публічних осіб.

Із змісту позовної заяви та статті слідує, що ОСОБА_3 відомий бізнесмен, займав високі посади державного службовця в керівництві держави. ОСОБА_4 – голова обласної організації Європейської партії України.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що висловлювання автора не є наклепницькими, а відноситься до оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, а тому прийшов до висновку, що вимоги позивачів є безпідставними і відмовив у їх задоволені.

До такого висновку місцевий суд прийшов на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, на підставі досліджених в судовому засіданні доказів.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що інформація, розповсюджена відповідачем про те, що позивачі, начебто, в чомусь «винуваті», займають високі державні та партійні посади за невідомі «заслуги», бізнесові інтереси стали основою політичного старту, тощо. Також вказують, що в зазначеній статті відповідачі намагаються створити враження для невизначеного кола осіб про начебто відношення позивачів до політичної махінації, метою якої є вирішення бізнесових інтересів. Вважають статтю такою, що завдає шкоди діловій репутації позивачів, оскільки справляє враження на суспільство, переконуючи його в тому, що позивачі чинять аморально, зневажають закон.

Статтею 32 Конституції передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім»ї.

Разом з тим ст.34 Конституції кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до ч.2 ст.47 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такіё що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб»єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити з погляду їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини  при тлумаченні положень ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в рішеннях цього суду в справах «Лінгенс проти Австрії» від 08.07.1986 року та «Українська  прес-група» проти України від 29.03.2005 року.

Згідно ст.17 Закону «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Місцевий суд врахував, що в спірній статті наведені оціночні судження, думки, переконання відносно позивачів як відомих публічних осіб, а також критична оцінка їх діяльності, адже особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до громадськості та погодились «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають  ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували чи виконують свої функції.

Крім того, стаття не є позицією редакції газети, а є авторським матеріалом (власним баченням) певних фактів життя позивачів.

Використані у статті такі висловлювання як: «тримав шашлики», «бендеріада», «збанкрутілий підприємець виринув у Києві, але вже в ранзі держслужбовця», «крута робота», «прихопив із собою до столиці солідну валізу», «навряд чи підтримка єдиного кандидата від ЄПУ і БЮТ на виборах Луцького міського голови – мета подружжя ОСОБА_3; та сама ОСОБА_4 що вийшла заміж за вітчима однокласниці ОСОБА_3; у Луцьку з»явились бікборди, де красуня білявка з причепними локонами; вкладники «Волиньторгінвестбанку» й далі смоктали лапу….; він добре запам»ятав почуту якось пораду одного американського економіста, що започатковуючи новий бізнес із компаньйонами, треба наперед спланувати час і спосіб, у який із ними буде розлучатись; як показали подальші події, пан ОСОБА_3 виявився передбачливим, хитрим і цинічним не є образливими відносно позивачів, оскільки стосуються оціночних тверджень щодо вищезазначеного.

Суд вірно визнав, що межа допустимої критики позивачів, як публічних осіб є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи,  встановивши, що автором у статті не поширена недостовірна інформація, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію.

Крім того, спірна стаття була передрукована із Інтернет-видання «Волинська правда», на що є посилання у самій статті.

 Відповідно до ст.42 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і ст. 48 Закону «Про телебачення і радіомовлення» на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов»язок по відшкодуванню моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього).  

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини і вірно відмовив позивачам у задоволені позову. В апеляційній скарзі не наведено доводів для спростування висновків суду.

Інших доводів, які б вказували на неправильність оскаржуваного рішення і спростовували б висновки суду в апеляційній скарзі не наведено.

          Виходячи з меж апеляційного розгляду визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.

          Керуючись ст.ст. 307, 308, 312 -315  ЦПК   України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4  відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 3 березня 2011 року  в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до  Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий          

Судді