ВІЙСЬКОВИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2007 року                                                                                     м.  Севастополь

Колегія суддів військового апеляційного суду Військово-Морських Сил у

складі:         головуючого              ЛЕСЯ В.І.,

суддів:                                            НІКІТІНА Г.В.,

КУПЕЛЬСЬКОГО А.В.,

за участю прокурора відділу військової прокуратури Військово-Морських Сил України МАНУЙЛОВА В.П.,  захисника ОСОБА_1,  представника потерпілого ОСОБА_2,

розглянула у судовому засіданні в апеляційному порядку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 22 березня 2007 року,  яким заступника начальника прикордонної застави по роботі з особовим складом,  старшого лейтенанта

ОСОБА_3,  ІНФОРМАЦІЯ_1,  уродженця міста Черкаси,  українця,  з вищою освітою,  неодруженого,  на військовій службі з серпня 2000 року,  мешкає АДРЕСА_1,

засуджено за ч. 2  ст.  424 КК України до 3 років позбавлення волі. У відповідності до  ст.  75 того ж кодексу звільнено від покарання з іспитовим строком 2 (два) роки.

З засудженого на користь військової частини А3306 в рахунок відшкодування коштів затрачених на лікування потерпілого стягнено 653 грн. 52 коп. На користь потерпілого ОСОБА_4 стягнено в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 611 грн.45 коп.,  в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 1000 грн.,  та 10000 грн. моральної шкоди.

Справа № 11-33-2007                                  Головуючий у суді 1 ої інстанції САВЕНКО М. Є.

ОСОБА_3 визнано винними у застосуванні насильства щодо підлеглого.

Як установив суд,  злочин   вчинено за таких обставин.

ОСОБА_3 проходив військову службу на посаді заступника начальника прикордонної застави «Вільхуватка» по роботі з особовим складом.  14 грудня 2006 року близько 14 години ОСОБА_3 на території прикордонної застави,  будучи невдоволеним відношенням до себе з боку підлеглого прапорщика ОСОБА_4 наніс йому декілька ударів рукою та ногою у різні частини тіла,  в тому числі і в обличчя,  спричинивши тим самим тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому передньої стінки лобної пазухи,  гострої черепно-мозкової травми,  струс головного мозку,  які за тривалістю розладу здоров'я відносяться до середньої тяжкості.

В апеляції засуджений не оспорює фактичні обставини справи,  між тим,  просить вирок змінити,  зменшити розмір суми відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на те,  що суд при визначені суми відшкодування не врахував те,  що він повністю визнав себе винним,  давав правдиві покази та щиро покаявся. Крім того,  на думку ОСОБА_3,  суд не врахував,  що ОСОБА_4 знаходився на території прикордонної застави в стані легкого сп'яніння та нецензурно висловлювався на його адресу.

Заслухавши доповідь судді КУПЕЛЬСЬКОГО А.В.,  пояснення адвоката ОСОБА_1 у підтримання апеляції,  думку прокурора та представника потерпілого,  які пропонували вирок залишити без зміни,  перевіривши матеріали справи та доводи апеляції,  колегія суддів військового апеляційного суду вважає,  що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини засудженого у вчиненні пред'явленого йому злочину відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах,  які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

В судовому засіданні ОСОБА_3 не заперечував застосування насильства щодо підлеглого.

Оскільки в судовому засідання було безспірно встановлено,  що ОСОБА_3,  будучи військовою службовою особою,  застосував до підлеглого насильство,  спричинивши тілесні ушкодження середньої тяжкості,  тому суд правильно кваліфікував ці його дії за  ст.  424 ч.2 КК України.

Покарання призначено йому з урахуванням усіх обставин справи,  а також даних про особу засудженого.

Обставин,  які свідчили б про неправильне застосування судом кримінального закону або невідповідність призначеного покарання скоєному злочину та особі засудженого,  по справі не встановлено.

Безпідставними є твердження апелянта про те,  що при визначені розміру відшкодування моральної ніколи судом не враховано щире каяття ОСОБА_3,  що він повністю визнав себе винним,  давав правдиві покази та те,  що ОСОБА_4 знаходився на території прикордонної застави в стані легкого сп'яніння і виказував на адресу підсудного нецензурні слова.

Як видно з вироку,  вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди,  суд стягнув ії в межах заявлених вимог,  з врахуванням характеру та об'єму заподіяних винним моральних та фізичних страждань,  їх тривалості,  стану здоров'я потерпілого,  вини засудженого та усіх обставин справи,  в тому числі тих,  що пом'якшують та обтяжують,  а також даних про особу засудженого,  на які вказується в апеляціях,  дотримавшись вимог  ст.   ст.  23,  1166,  1167 ЦК України та роз'яснень,  які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Враховуючи викладе,  колегія суддів військового апеляційного суду Військово - Морських Сил приходить до висновку про те,  що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4.

Керуючись  ст.   ст.  365,  366 КПК України,  колегія суддів військового апеляційного суду Військово - Морських Сил

 ухвалила:

Вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 22 березня 2007 року,  відносно ОСОБА_3,  залишити без зміни,  а апеляцію засудженого - без задоволення.