Справа № 2а/2570/2309/2011
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 травня 2011 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Заяць О.В.,
при секретарі Сапоненко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровик" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
В С Т А Н О В И В :
27.04.2011 року позивач, Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з адміністративним позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровик" (надалі – СТОВ "Цукровик"), в якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 128606,80грн. та пеню в розмірі 462,96 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач в порушення вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” своєчасно не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та надав заперечення в яких зазначив, що відповідачем було виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформування відповідного центру зайнятості з метою їх працевлаштування та подання звітності до Фонду соціального захисту інвалідів. Крім того, відповідачем самостійно вживались заходи до працевлаштування інвалідів. А тому просить суд в позові відмовити повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ “Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів” та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1 Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Судом встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила – 473 особи з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність – 9 осіб; кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”- 19 осіб. Таким чином, невиконання СТОВ "Цукровик" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 10 робочих місць.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Крім того, ч.ч. 2, 3, 4 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Здійснення пошуку підходящої роботи віднесено до компетенції державної служби зайнятості ч. 3 ст. 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, якою передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Частиною 3 статті 19 та частиною 1 статті 18 зазначеного Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про зайнятість населення” до обов’язків державної служби зайнятості відноситься надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників, організація при потребі професійної підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання, надання послуг по працевлаштуванню та професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню.
Як вбачається з матеріалів справи, у СТОВ "Цукровик" працювало у 2010 році дев’ять інвалідів. Відповідачем протягом 2010 року подавалися звіти про наявність вакансій для інвалідів, форми № 3-ПН до Прилуцького міськрайонного центру зайнятості, про що свідчать звіти, копії яких містяться в матеріалах справи, та відповідь Прилуцького міськрайонного центру зайнятості від 01.04.2011 року № 01/800. Згідно вказаної відповіді протягом 2010 року СТОВ "Цукровик" подало 10 звітів про наявність вакансій для інвалідів, форми № 3-ПН, в яких було зазначено про можливість працевлаштування на вакантні місця інвалідів за професіями «підсобний працівник», «охоронник», «водій автотранспортних засобів» та «тракторист». На обліку в Прилуцькому міськрайонному центрі зайнятості протягом 2010 року, інваліди, які проживають в смт Линовиця, де знаходиться підприємство, не перебували. Всього на заявлені підприємством вакансії з можливим працевлаштуванням інвалідів були видані направлення на працевлаштування 9 безробітним, в тому числі 2 інвалідам. Погодився на працевлаштування один безробітний, а інші безробітні в тому числі інваліди, відмовились від працевлаштування на запропоновані вакансії по стану здоров’я та транспортній недоступності. Крім того, відповідачем самостійно вживались заходи з метою працевлаштування інвалідів, що підтверджується заявою СТОВ "Цукровик" від 11.01.2010 року № 12-ЮР до голови Линовицької селищної ради з проханням посприяти в працевлаштуванні інвалідів.
Таким чином, оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, згідно ч. 3 ст. 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” покладено на державну службу зайнятості, при цьому, як передбачено ч. 5 п. 1 ст. 7 Закону України “Про зайнятість населення” та ч. 3 ст. 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, працевлаштування інвалідів залежить від їх бажання працювати, наявних у інваліда кваліфікації та знань, а також те, що відповідно ч. 1 ст. 18 даного Закону працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення до підприємства чи до державної служби зайнятості, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих працювати інвалідів, відповідач мав би можливість виконати норматив.
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками.
Отже, суд вважає, що відповідачем доведено вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення – невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому до СТОВ "Цукровик" не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції та нарахована пеня за їх несвоєчасну сплату.
При цьому, доказів звернення бажаючих інвалідів до відповідача для працевлаштування та відмови відповідача у прийнятті їх на роботу позивач суду не надав.
Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровик" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Цукровик" - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Заяць