ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення представника відповідача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

          СП «Івано-Франківська універсальна торгова база»ОССТ звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ «Компанія «Євроімпекс»112 664,46 грн. заборгованості по орендній платі в сумі 112 664,46 грн. за період з лютого 2000 року по грудень 2003 року, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що за укладеним між сторонами договором оренди нежитлових приміщень № 1 від 01.01.1999 року, терміном дії до 31.12.2003 року, та додатків до нього відповідачу були передані офісні та складські приміщення, а також територія бази для зберігання холодильних установок, у зв’язку з чим, у останнього виник обов'язок по сплаті орендної плати згідно з положеннями ст. ст. 151, 161, 256, 265 Цивільного кодексу УРСР та умовами договору, проте, починаючи з лютого 2000 року до моменту закінчення дії договору ТОВ «Компанія «Євроімпекс»розрахунки за орендовані приміщення не проводило.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2006 року у справі № 10/238 (суддя С. Шелест) провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за лютий-березень 2000 року припинено, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, судові витрати покладені на позивача.

Рішення суду в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за лютий-березень 2000 року мотивоване посиланням на положення п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Господарський суд першої інстанції зазначає, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.04.2003 року, залишеним без зміни постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.2004 року, у справі № 7-11/33-1/29 за позовом СП «Івано-Франківська універсальна торгова база »ОССТ до ТОВ «Компанія «Євроімпекс»про стягнення заборгованості по орендній платі за лютий-березень 2000 року в позові відмовлено, а отже, наявні підстави для припинення провадження у справі № 10/238 в частині цих позовних вимог.

Щодо стягнення заборгованості по орендній платі за квітень 2000 року по грудень 2003 року, то господарський суд Івано-Франківської області вказує на відсутність підстав для нарахування та стягнення орендної плати за орендовані приміщення з 04.01.2002 року по грудень 2003 року, зважаючи на те, що згідно акту приймання-передачі складського приміщення від 14.03.2001 року, акту передачі матеріальних цінностей № 1 від 14.03.2001 року, підписаних представниками сторін, користування складськими приміщеннями ТОВ «Компанія «Євроімпекс»припинилось 14.03.2001 року, а наказ СП «Івано-Франківська універсальна торгова база»ОССТ № 3 від 04.01.2002 року та акт комісійного відкриття офісних приміщень від 04.01.2002 року підтверджують розірвання позивачем договору оренди в односторонньому порядку та повернення орендованих приміщень 04.01.2002 року в порушення вимог ст. 162 ЦК УРСР.

У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за період квітень 2000 року-14.03.2001 року за складські приміщення, та  період квітень 2000 року-04.01.2002 року за офісні приміщення відмовлено на підставі ст. 80 ЦК УРСР у зв’язку з закінченням строку позовної давності до пред'явлення позову.

Господарський суд першої інстанції зауважує, що виходячи з положень            ст. ст. 71, 76 ЦК УРСР строк позовної давності встановлений в три роки і починає перебіг з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а отже, за вимогою про стягнення заборгованості по орендній платі за період з квітня 2000 року по 14.03.2001 року за складські приміщення, та з квітня 2000 року по 04.01.2002 року за офісні приміщення, заявленою 09.12.2005 року, СП «Івано-Франківська універсальна торгова база»ОССТ пропущено строк позовної давності, беручи до уваги, що згідно з п. 3. 1. договору орендна плата повинна була вноситись орендарем кожного місяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

Причини пропуску строку позовної давності, наведені позивачем в клопотанні № 11 від 06.02.2006 року, не прийняті господарським судом першої інстанції як поважні, зважаючи що розгляд справи № 7-11/33-1/29 про стягнення заборгованості по орендній платі за лютий-березень 2000 року, справи № 11/3 про дострокове розірвання договору оренди та виселення, та справи №16/423 про відшкодування збитків, спричинених одностороннім розірвання договору оренди, не перешкоджав позивачу звернутися до суду з даним позовом.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року (колегія суддів: В. Кузь, М. Юркевич, М. Городечна) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2006 року у справі № 10/238 залишено без зміни з тих же мотивів.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, СП “Івано-Франківська універсальна торгова база” Івано-Франківської обласної спілки споживчих товариств посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень матеріальних норм права та порушення процесуальних норм.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з такого.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 07.04.2006 року Львівський  апеляційний господарський суд у складі колегії суддів В. Кузь, М. Юркевич,              М. Городечна прийняв до провадження апеляційну скаргу СП «Івано-Франківська універсальна торгова база »ОССТ та призначив розгляд справи          № 10/238 на 30.05.2006 року (а. с. 83).

30.05.2006 року з метою повного і об’єктивного вирішення справи                    № 10/238 її розгляд був відкладений на 27.06.2006 року ухвалою Львівського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів М. Юркевич, М. Краєвська, М. Городечна (а. с. 96).

У судовому засіданні Львівського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів В. Кузь, М. Юркевич, М. Городечна 27.06.2006 року було оголошено перерву до 04.07.2006 року, про що свідчить протокол судового засідання (а. с. 99).

Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року у справі № 10/238 прийнята у складі колегії суддів В. Кузь, М. Юркевич, М. Городечна.

Наведені обставини справи не свідчать про наявність порушень Львівським апеляційним господарським судом положень п. 5 ч. 2 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України при розгляді апеляційної скарги СП «Івано-Франківська універсальна торгова база »ОССТ, який було здійснено колегією суддів: В. Кузь, М. Юркевич, М. Городечна, і постанова господарського суду апеляційної інстанції прийнята в тому ж складі суддів.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за лютий-березень 2000 року, то Вищий господарський суд України погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність передбачених п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підстав для припинення провадження в цій частині у справі, враховуючи відмову у позові СП «Івано-Франківська універсальна торгова база »ОССТ до ТОВ «Компанія «Євроімпекс»про стягнення заборгованості по орендній платі за лютий-березень 2000 року рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.04.2003 року, що набрало законної сили.

Крім того, господарський суд касаційної інстанції зазначає про правомірність висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях щодо пропуску позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості по орендній платі за період з квітня 2000 року по 14.03.2001 року за складські приміщення, та з квітня 2000 року по 04.01.2002 року за офісні приміщення, зважаючи на те, що початок перебігу строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК УРСР, ст. ст. 261 ЦК України). Так, умовами договору передбачено (п. 3. 1.), що орендна плата повинна була вноситись орендарем кожного місяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим. Отже, враховуючи час виникнення права на позов та час звернення до господарського суду з позовом - 09.12.2005 року, правомірно застосовані наслідки закінчення строку позовної давності, передбачені ст. 80 ЦК УРСР (ст. 267 ЦК України), тобто відмовлено у позові.

Відповідно до імперативних вимог ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові доказі чи додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлені обставини, що свідчать про розірвання позивачем договору оренди в односторонньому порядку та повернення орендованих приміщень 04.01.2002 року в порушення вимог             ст. 162 ЦК УРСР, а отже стягнення заборгованості по орендній платі з 04.01.2002 року по грудень 2003 року визнано безпідставним у зв’язку з чим Вищий господарський суд України не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій діяли у відповідності з нормами Господарського процесуального кодексу України, а оскаржувані судові рішення є обґрунтованими і законними та підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу СП “Івано-Франківська універсальна торгова база” Івано-Франківської обласної спілки споживчих товариств залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року у справі № 10/238 залишити без зміни.

         Судді:                                                                                       М. Остапенко

Є. Борденюк

                                                                                          Н. Ткаченко